Юлия Тимошенко самопровозгласила себя премьером от Бога

Неофіційний виборчий тур Юлії Тимошенко коштом державного бюджету, замаскований під "робочі поїздки по країні", в п’ятницю дістався батьківщини прем'єрки – Дніпропетровська.

Формальним приводом для цього стала участь Тимошенко у святкуванні 110-річчя з дня заснування Дніпропетровського гірничого університету.

Ректор цього вузу Геннадій Півняк – знакова постать для ілюстрації змін, що відбулися в елітах. У 2004 він очолював обласний штаб Януковича і без тіні іронії називав кинуте в тодішнього прем’єра яйце "цинічним проявом політичного тероризму", а помаранчевий Майдан характеризував як "сценарій насилля і безвідповідальності".

Минуло чотири роки, і тепер Півняк радо стискав у обіймах головного соліста тих подій – Юлію Тимошенко.

Перед зустріччю зі студентами для прем’єрки провели екскурсію музеєм університету, де їй представили останні технічні розробки. Один з експонатів – система акустичного прогнозу вибухів на шахтах.

– Сейчас я предлагаю прослушать внезапный выброс газа, в результате которого на шахте имени Скачинского погибло 14 человек, – запропонував один зі студентів, який робив для Тимошенко презентацію.

Обличчя прем'єрки напружилося, але замість вибуху з колонок почулося шерудіння, а на моніторі затанцювала діаграма.

– Чи можливо це поєднати з системою прогнозування, яку ми намагаємося запровадити на українських шахтах? – поцікавилася Тимошенко.

– Мы связывались с разработчиками и хотели им… – студент почав підбирати слова, – и хотели им, э–э–э, запропонувать...

– Предложить, – поправив його ректор.

– Ви спокійно можете говорити російською, – сказала Тимошенко студенту. Вона знала правильні месіджи для російськомовного міста.

Екскурсія фінішувала у актовому залі, де для зустрічі з Тимошенко зібрали активістів вузу. Їхні симпатії прем’єр завоювала, не напружуючись.

– Я взагалі рідко хвилююся, бо життя таке, що немає на це часу. Але коли мене провели по цим коридорам, то нахлинуло, згадалося все.., – прем’єр почала опановувати аудиторію. – Я навчалася тут у гірничому перші три роки, а потім перевелася в університет на економічний.

Цікаво, що на персональному сайті Тимошенко в розділі "біографія" взагалі немає згадки про гірничий.

Натомість прем’єрська тітка Антоніна Ульяхіна у своїх мемуарах писала, що Тимошенко навчалася в гірничому лише один рік. Потім вона зустріла Олександра Тимошенко – сина керівника Кіровського району міста – і після першого курсу та народження доньки перейшла у Дніпропетровський державний університет.

Тим часом прем’єрка розсипалася присутнім у компліментах.

– Приємно, що всі "міс Дніпропетровськ" з гірничого університету, – сказала Тимошенко і несподівано додала, хитро підморгуючи, – До речі, всі найкращі хакери світу – це українці! Але я це кажу не для преси.

Сувеніри на згадку. Фото Олександра Прокопенка

Посміявшись, Тимошенко продовжила:

– На кожному стенді, до якого я підходила, я брала буклет. Коли я приїду в Київ, 50% цього обов’язково буде предметом обговорення на уряді.

Присутні рукоплескали, немов в перший раз, а Тимошенко продовжувала:

– До якої галузі не доторкнися, навіть у нанотехнологіях, Україна має найсучасніші розробки! Просто візьміть це в свої руки, і Україна буде №1 в світі! І не звертайте уваги на тимчасові негаразди у політиці. Вони пройдуть як сніг, що обов’язково сходить!

Очевидно, Тимошенко мала на увазі, що інавгурація наступного президента має відбутися у березні. І цим президентом буде вона.

Але заяви Тимошенко не приспали уваги викладачів та студентів. Перебування прем’єра в стінах університету було для них шансом вирішити поточні проблеми. Тому присутні використали цю нагоду, коли ставили запитання до Тимошенко.

– Закон про бюджет зобов’язує уряд щомісяця проводити індексацію зарплати в бюджетних установах, - повідомила одна з викладачок, яка вийшла до мікрофону. - Наш університет спромігся зробити індексацію за 9 місяців, але на більше грошей не вистачить.

– Я розумію, що у мене така карма: куди не потрапиш – скрізь розмова про гроші, – спробувала пожартувати Тимошенко. – А що стосується індексації – ви абсолютно не хвилюйтеся, ми її проведемо!

– Наш університет цього року вперше не отримав державного замовлення на спеціальності "право" та "фінанси і кредит", – продовжували присутні вирішувати питання з Тимошенко.

– Ви розумієте, якщо немає доходів у бюджету, то по деяким напрямкам ми змушені робити скорочення, – повідомила Тимошенко, і це звучало несподівано, бо досі прем’єр скрізь стверджувала "про виконання бюджету на сто відсотків".

– Але ви не розумієте! Наші юристи знаються на питаннях надрокористування, а не просто, як когось посадити. І це лише 15 студентів! – не вгамовувався викладач.

– Якщо мова іде тільки про 15 студентів, то це поправимо, - пообіцяла Тимошенко. - Тільки дайте мені з собою листа в дорогу.

На пам'ять про своє перебування у стінах вузу, де Тимошенко вчилася чи то рік, чи то три, вона залишила запис у книзі почесних гостей. Коли прем’єр підійшла до столу, керівник її протоколу поклав перед нею шпаргалку із заготовленим текстом. Але Тимошенко жестом наказала її заховати та написала: "З любов'ю до мого рідного Університету" і домалювала внизу серце – віднедавна усі автографи вона прикрашає своїм політичним логотипом.

Фото на згадку. Крайній праворуч - Іван Лазаренко, брат Павла Лазаренка, депутат обласної ради

Далі Тимошенко поїхала до Дніпродзержинську. На металургійному комбінаті, що належить її раднику Віталію Гайдуку з Індустріального союзу Донбасу, прем’єрці доручили запустити установку "піч–ковш".

Для цього Тимошенко видали уніформу (куртку вона наділа на себе) та каску (тримала тільки в руках). Потім її підвели до великої червоної кнопки, поруч з якою прикріпили табличку "Пуск" – у чому не було жодного сенсу, тому що жодної іншої кнопки в радіусі цеху не було.

– Тепер ми отримаємо на 4,5% більше вихід продукції з того ж обсягу сталі, – намагаючись перекричати шум машин, Сергій Тарута повідомив Тимошенко ціну натиснутої нею кнопки.

Тимошенко, Тарута і червона кнопка. Фото Олександра Прокопенка

Тарута, який разом з Гайдуком є співвласником Індустріального союзу Донбасу, провів для Тимошенко екскурсію по своєму комбінату.

Вони попрямували у цех, де будується машина безперервного лиття заготовок. Тарута підвів Тимошенко до різки металу. Напівтемряву цеху час від часу заливало світло іскор. І тому Тарута вирішив проявити себе як режисер–постановник.

– Ви ставайте тут, – гукнув він до журналістів, – а ми з Юлією Володимирівною станемо тут, а ви нас знімайте на фоні іскор.

Тарута взяв Тимошенко за лікоть і потягнув за собою ближче до вогню.

– Стійте! – зупинив його охоронець прем’єра.

– Все, далі не йду! – заспокоїв його олігарх.

Під грюкіт робіт Тарута взяв розповідати Тимошенко:

– Те, що ми зараз бачимо – це 600 мільйонів гривень інвестицій. Тільки ми проводимо модернізацію, більше ніхто! Ну, може, трошки на Запоріжсталі...

Хоча шум від роботи цеху заглушав все навколо, але Тимошенко вирішила підіграти Таруті.

– Серьож, а чому ніхто більше не інвестує в модернізацію? – звернулася до нього Тимошенко з наївним запитанням.

– Бо ми думаємо про майбутнє! – відповів їй Тарута, немов з рекламного слогану. – А якщо хочеш продавати завод, то не будеш вкладати в нього гроші? Он Азовсталь програму намалювали, але не приступили до реалізації.

– Скільки вам треба часу, щоб провести повну модернізацію Дзержинки? – запитала Тимошенко.

– Три роки, - пообіцяв Тарута. – Ми вже привезли обладнання для електростанції, треба ще 100 мільйонів доларів, але немає грошей, банки не кредитують!

Розв’язати це питання Тимошенко пообіцяла у виступі перед робочими заводу.

– Після лютого ми зможемо поміняти керівництво НБУ, і дати помірковану вартість довгострокових кредитів, – заявила Тимошенко. Перемога на виборах президента у її виступах було вже вирішеним питанням.

Тарута і Тимошенко на небезпечному фоні. Фото О.Прокопенка

Далі прем'єр через речення видавала по компліменту на адресу "Індустріального союзу" Тарути і Гайдука.

– Тільки два українських заводи вчасно модернізувалися – це Алчевський і Дніпродзержинський, – похвалила їх Тимошенко. – Вони витримали удар кризи. Усі інші не вкладали ресурсів у оновлення. Я сьогодні почула про ваші плани. Вони дуже прості: за три роки провести повну модернізацію Дзержинки! Це не мої зобов'язання, я тут беру в долю власників підприємства!

Тимошенко розповіла про "антикризову програму для металургів", яка тепер є однією з серій її передвиборчих білбордів. Полягала вона у зниженні тарифів на залізницю та коксівне вугілля.

– Я як керівник уряду ще раз пролонгую цю програму. Але власники не повинні звільняти людей. Якщо це станеться, уряд в односторонньому порядку її припинить! – пригрозила Тимошенко і тут же заспокоїла. – Але поки, наскільки я знаю, ці умови не порушувалися.

Тарута взяв слово у відповідь.

– Ми, власники заводу, будемо виконувати взяті зобов'язання. Але криза ще не закінчилася – тому треба металургам дати ще квартал, щоб стати на ноги.

Окрім загальної "антикризової програми", у Тарути з Гайдуком є персональна. Підприємствам ІСД держава повертає податок на додану вартість весь і вчасно, тоді як іншим холдингам, власники яких не працюють радниками прем’єра, про це доводиться лише мріяти.

– Що ви хочете? – здивувався Тарута запитанню, але не став нічого заперечувати. – Ми проінвестували в Україну 3 мільярди доларів. І якщо не нам повертати ПДВ, то кому тоді?

Після відвідин заводу Дзержинського Тимошенко на три години випала з поля зору. Делегація, яка її супроводжувала, поїхала на обід, а сама прем’єрка зникла.

Спочатку планувалося, що в цей час Тимошенко відвідає Дніпродзержинський коксо–хімічний завод, але вона скасувала цей пункт програми. Що змусило Тимошенко відмовитися, залишилося без пояснень.

"Українській правді" вдалося встановити, що весь цей робила Тимошенко. Вона поїхала… в маєток своєї матері у приватному секторі Дніпропетровська.

Раніше Тимошенко відкидала причетність до цього чотириповерхового будинку, збудованого в часи ЄЕСУ. Розповідали, що він був проданий у "часи репресій". Насправді тут спокійно живе мати Тимошенко, але про це не афішується.

І коли напередодні минулих виборів Тимошенко вирішила зробити екскурсію до себе додому, то вона зібрала журналістів у квартирі, що розташована в "хрущовці" на проспекті Кірова – де її мама вже давно не жила.

Юлія Тимошенко виходить з будинку своєї мами. Фото УП

Будинок матері Тимошенко у приватному секторі Дніпропетровська, збудований за часів ЄЕСУ. Фото УП

Зараз вдома, судячи з відвідувачів, Тимошенко провела щось на кшталт наради з людьми, які відповідають за сімейний бізнес.

Кореспондент "Української правди" був свідком, як з будинку вийшов Леонід Келеберда – людина, на яку оформлена дніпропетровська власність Тимошенко. Потім – Дмитро Ветвицький, екс-голова правління корпорації ЄЕСУ. Останнім до маєтку прибув Михайло Соколов – близький соратник прем’єрської тітки Антоніни Ульяхіної та неформальний керівник виборчого штабу Тимошенко в Дніпропетровську.

Поява кореспондента "Української правди" викликала нервову реакцію в охорони Тимошенко. Коли вона вийшла з маєтку, автора цих рядків заблокували мікроавтобусом, а потім один з тілоохоронців, закріплених за прем’єром, пригрозив: "Буду не на роботі – отримаєш піз*лей".

Після тригодинної "наради" в материнському маєтку, Тимошенко відбула на урочисте зібрання з нагоди 110-річчя гірничого університету.

– Вас приїхали вітати цілих три прем’єр-міністри, - Тимошенко подивилася у зал, де також сиділи її попередники на посаді - Вітольд Фокін та Валерій Пустовойтенко.

– Думаю, що черговий президент буде з нашої альма-матер, - додала, прозоро натякаючи, Тимошенко.

Завершальним пунктом перебування Тимошенко в рідному місті був ефір обласної телекомпанії, де вона повторила набір обіцянок, які мандрують з нею весь виборчий тур, та попередила про два можливі способи зриву виборів.

Уже завершуючи програму, журналіст запитав Тимошенко, чи не шкодує вона про обрання прем’єром.

– Ваша тітка сказала: "Боже, якби ви знали, яка це каторжна робота!" Не шкодуєте, що ув’язалися в це? – поцікавився журналіст.

– Будь–який прем’єр не хотів би бути на посаді у час такої нищівної кризи. Мені, як нормальній людині, важко тримати штурвал, коли кожен крутить його куди хоче, – почала Тимошенко.

Далі прем’єр переключилася на нехарактерну для себе тему власної богообраності та месіанства.

– Але я думаю – це не є випадковістю, що наша нечисленна команда прийшла до влади у цей період, бо існують слова: "Господь не по силах хреста не дає", - продовжувала Тимошенко. - Я думаю, що я мусила опинитися у цей час у цьому місці та з цими випробуваннями.

Завершувала ефір вона тим, що прирівняла роботу прем’єр-міністра до найтяжчих професій людства.

– Думаю, є каторжна робота в шахтарів, але при цьому є цілі династії шахтарів, - Тимошенко перераховувала приклади того, на що схожий її труд. - Металурги, які стоять біля мартенів – це також надзвичайно складна праця. Є аграрії, які піднімають землю. У кожного надзвичайно складна робота – так само і моя. Але я її робитиму з повною віддачею.

Був уже пізній вечір, а наступного дня, у суботу, Тимошенко знову чекала нова передвиборча поїздка – тепер до Одеси. Їй доводиться працювати навіть на вихідних.