Экзаменационный вопрос для кандидатов

Зовнішньополітична тематика є головним дискусійним блоком як для кандидатів у президенти, так і для їхніх виборців. Навколо цієї проблематики в Україні де-факто завжди розгортаються основні ідеологічні баталії. У цих дискусіях виборці знаходять "своїх" кандидатів та відокремлюють "чужих".

У другому турі голосування зустрінуться політики, які публічно презентуватимуть два діаметрально протилежні цивілізаційні курси. Це буде єдина суттєва відмінність їхніх ідеологій в ході агітаційної кампанії.

Ця дискусія відбуватиметься лише на словах, однак вона стане генеральним диференційним поняттям, за яким кожен з фіналістів кампанії об’єднуватиме своїх прихильників.

Україна знаходиться на зламі цивілізацій. На прикладі нашої держави яскраво проілюстровано в’яле, проте безкомпромісне протистояння Східного та Західного світів. Саме цим фактором і слід пояснювати глобальний ментальний розподіл українського суспільства.

Вітчизняні еліти лише використовують східно-західну дихотомію для пояснення внутрішньої боротьби між собою та задоволення своїх меркантильних потреб на цьому тлі. Вони чітко усвідомили суспільний запит на дискурс щодо теми: з ким бути далі Україні – зі Сходом чи з Заходом.

Суть одного відомого вислову зводиться до наступного: про що б не говорили люди, все одно йдеться про гроші. За аналогією: за що б не агітували українські політики, засадничо все зводиться до того, куди геополітично рухатися державі.

Скептики стверджуватимуть, що в ієрархії цінностей пересічного українця переважають соціально-економічні потреби, все інше вторинне. А хіба ж не правда, що рано чи пізно корінь вирішення соціальних та економічних питань розглядається крізь призму дилеми – з якими зовнішніми партнерами вдасться їх вирішити?

Проблеми енергоресурсів, військової безпеки, валютних запозичень, експорту української сировини, технологій і товарів промисловості нав’язують зовнішньополітичний ракурс їхнього розгляду. Так чи інакше, все глобально впирається у те, з ким і проти кого дружити та куди рухатися.

Виходячи з того, що українці довго і порізно перебували під впливом подекуди навіть антагоністичних метрополій, що представляли різні цивілізації – існує діаметрально протилежна зовнішня лояльність.

Україну роздирає одночасний суспільний рух у зворотних напрямках: на Схід та на Захід. Вони протилежні не лише географічно, а й ідеологічно. Це непереборна реальність.

Заручниками об’єктивно існуючої дихотомії "Схід-Захід" є і українські політики. 2004-тий продемонстрував, що протистояння між "колишніми" і "новими" проходило по лінії цивілізаційного розлому.

"Колишні", окрім того, що представляли набридлу корумповану епоху Кучми, глобально були втіленням руху на Схід. "Нові" декларували прозахідний курс, який мав подолати негативні рудименти "колишньої" епохи.

Саме західний геополітичний курс мав слугувати гарантом виконання "новими" усіх своїх соціально-економічних обіцянок. "Колишні" ж гарантували своїм симпатикам позитивні зміни за рахунок розширення співпраці зі східним сусідом.

Щоб там не казали, для українців базовим ідентифікатором політиків на "своїх" та "чужих" є шкала "Схід-Захід". В обранні свого політичного лідера, для більшості громадян засадничо важливим є питання: у співпраці з якими зовнішніми партнерами він бачить вирішення усіх наших насущних питань.

Це стійка тенденція оцінки та вибору більшістю українців своїх політичних лідерів. З 1991 року у цьому сенсі не змінилося практично нічого. 2004 рік чітко кристалізував базовий геополітичний дискурс української спільноти, який лежить в основі світоглядного сприйняття політики кожним з нас.

Можливо, саме тому тривале правління Кучми закінчилося безславним кінцем лише через те, що в період другої каденції він девальвував себе для української спільноти незрозумілими зовнішньополітичними устремліннями.

Саме тому і перестав цікавити як Схід, так і Захід України. Навіть, якщо б він брав участь у виборах разом з Ющенком та Януковичем, то неодмінно програв би комусь з них. Вони були яскравими виразниками східного та західного векторів розвитку України. Ось чому Янукович і Ющенко були значно цікавішими, а відтак і популярнішими, виразниками інтересів мас.

Українські політики мають зрозуміти: на статус переможця загальнонаціональної виборчої кампанії не зможе претендувати особа, що чітко і однозначно не декларує свого зовнішньополітичного устремління на Схід чи Захід.

Поки, у даному контексті, заявився лише Віктор Янукович, який зрозуміло і однозначно артикулює свій намір рухатися у бік східного партнерства.

Електоральні рейтинги Юлії Тимошенко за останній рік зазнали суттєвого падіння. Очевидно, що не лише економічна криза у цьому винна. Можливо, Тимошенко розплачується і за непослідовність своїх зовнішньополітичних дій та заяв. Вона помітно втратила підтримку саме на Заході держави, хоча жити стало гірше всім українцям.

Це лише підтверджує гіпотезу про її геополітичну розфокусованість. Західняки, як прихильники європейської інтеграції, не пробачили їй загравань з Росією. Схоже могло б статися і з Януковичем на Сході України, якби він хоч пів-словом натякнув на зайві люб’язності з очільниками НАТО чи, наприклад, США.

Позитивна динаміка зростання рейтингів Арсенія Яценюка зупинилася в тому числі і через те, що він, заявлений як проєвропейський політик, своїми вчинками і заявами змусив сумніватися у цьому.

Наприклад, його заява щодо неактуальності визнання ОУН-УПА була очевидним заграванням з Росією та просхідним електоратом. У своїх агітаційних газетах лідер "Фронту змін" також тиражував у маси вислів про невчасність розгляду питання щодо вступу в НАТО.

Затребуваний образ Яценюка-євроантлантиста розсипається під тиском подібних заяв. Як результат, геополітична млявість кандидата, а відтак і зниження інтересу виборців до його персони.

Дилема "На Схід чи на Захід" є головним кваліфікаційним питанням для будь-якого претендента на перемогу у виборчій кампанії. Крізь цей ідентифікатор кожному кандидату рано чи пізно доведеться пояснювати потенційним виборцям шляхи реалізації усіх інших своїх передвиборчих обіцянок.

Лише у такий спосіб більшість українців зможуть виокремити "свого" лідера з-поміж "інших". В усіх інших питаннях передвиборчих програм кандидати для пересічних виборців не так сильно й відрізняються.

Основними каталізаторами "східно-західного" дискурсу в президентській кампанії є питання зовнішньої соціально-економічної кооперації, колективних систем безпеки, проблем російської мови та російського флоту у Криму, питання визнання ОУН-УПА.

Лише через однозначну позицію щодо цих питань кандидати зможуть ідентифікуватися перед своїми виборцями. Спроби уникнути відповідей на ці ключові запити українського суспільства, значно знижують шанси будь-якого кандидата на перемогу.

 

Михайло Басараб, політолог, для УП