Левые имеют собственную экономическую антикризисную программу

В Україні є можливою ситуація, коли навіть президентські вибори можуть відійти на другий план. Мова йде про ймовірне загострення економічної кризи, соціальні конфлікти і параліч влади.

Хто візьме на себе відповідальність і поведе країну по шляху відродження? В цій ситуації на передній план у суспільстві виходять ті політичні сили, які мають чіткий антикризовий план відновлення економіки країни і порятунку сотень тисяч сімейних бюджетів.

В цьому є потреба людей. Адже, за пірамідою Маслоу, люди спочатку думають про забезпечення свого існування, власної безпеки, а вже потім прагнуть визнання, поваги та самореалізації.

Чи мають ліві сили власну економічну програму? Чи здатні вони реагувати на зовнішні загрози та виклики? І, насамкінець, чи зможуть вони, прийшовши до влади, керувати економічних блоком, чи все ж таки лише соціальною і гуманітарною сферами?

Танцювали – веселилися, оглянулися – просльозилися

Осінь-зима минулого року стала для багатьох людей з різної діловою активністю новою точкою відліку. Хтось звернув підприємницьку діяльність чи пішов у "тінь", хтось був скорочений, хтось віддав банкам сімейне житло та, навіть, старенькі пенсіонери попрощалися зі своїми маленькими заощадженнями у заморожених комерційних банках.

Великою проблемою, справжнім ящиком Пандори для економіки країни є система українських банків. Це така собі річ у собі. Без системи інвестиційних інноваційних державних банків (аграрний, промисловий та інші) державі не обійтися.

Адже за 2008 банки отримали 7 мільярдів гривень прибутку, ще 17 мільярдів отримали працівники банків у якості зарплати. А що отримали підприємства?

У них відсутні оборотні кошти, вони не можуть взяти кредит. Минулого літа ніхто, навіть і передбачити не міг таких страшних наслідків роботи спільного дуету кризи з горе-урядовцями.

Звичайно, світова фінансово-економічна криза завдає меншої шкоди країнам, які до її появи сформували більш збалансовану економічну політику: невисокий рівень інфляції, незначний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу та невелику залежність від зовнішніх позик.

Це, до-речі, і в Україні кожного року вираховувалося за рівнем економічної безпеки держави. Але цього року, жодних даних уряд не публікує. Відбувається приховування реального стану різних сфер економіки, в тому числі, щодо бюджетних витрат, ринку праці, реального сектору економіки тощо.

Європейський центральний банк (ЄЦБ) та Єврокомісія пропонують зараз дотримуватися конкретних критеріїв у моніторингу стану економіки – дефіцит бюджету менший 3% ВВП, борг уряду менший 60% ВВП, інфляція менша 3,2% на рік, ставка центрального банку не більша 6,5%.

За таких умов успішні дії щодо стабілізації у економіці обумовлюють достатньо швидкий вихід із кризи.

Але в нас ситуація інша. Рахункова палата підрахувала, що в першому півріччі 2009 року зниження реального ВВП склало 19,7%, а рівень "тіньової" економіки набуває загрозливих обсягів і становить 40% валового внутрішнього продукту.

Україна продовжує нарощувати свій державний борг (у 1,5 рази до 35,4 % від ВВП), отримавши тільки від Міжнародного валютного фонду вже більше 10 мільярдів доларів.

Експерти вважають, що в 2009 році дефіцит держбюджету України буде у межах 6% ВВП, або 55 мільярдів гривень, а з урахуванням дефіциту "Нафтогазу" – це 8,6% ВВП, або 79,1 мільярдів гривень. Реальна заробітна плата впала на більш ніж 10%, а інфляція досягла 11,3%, тоді як у цілому споживчі ціни зросли на 8,2%.

Коли (не)закінчиться криза?

Оптимістичну думку з приводу перспектив світової економіки нещодавно озвучив голова Євроцентробанку Жан-Клод Тріше. Він вважає, що пік кризи вже настав та твердить, що найближчим часом можна буде говорити про вихід світової економіки із застою.

Але, на думку експертів, ці висловлювання, по-більшості, обумовлені не статистичними даними, а потребою привабити інвесторів для забезпечення відновлення економічного зростання на теренах єврозони, для чого життєво необхідним є відновлення попиту внаслідок впевненості , щодо досягнення дна кризи та скорого початку економічного зростання.

Водночас, песимістичний прогноз щодо відновлення світової економіки нещодавно висловив голова МВФ Домінік Стросс-Кан, який відстоює думку про те, що кульмінація кризи ще попереду, й очікувати пожвавлення ділової активності до кінця 2009 не варто.

Втім, деякі експерти вважають, що ця позиція обумовлена тим, що МВФ більш вигідно озвучувати песимістичні прогнози: адже саме зараз Фонд утверджується на міжнародній арені як світова фінансова організація. І продовження економічного спаду дозволить остаточно закріпити за МВФ глобальний вплив навіть після завершення кризи.

Що ж до України, то багато експертів пов’язують вихід з кризи вітчизняної економіки з відродженням економік розвинутих країн, що супроводжуватиметься підвищенням світового попиту та ціни на метал, відновленням можливості залучати в Україну кредити іноземних банків та кредитувати населення і підприємства.

Так, в країнах, що є великими світовими виробниками товарів народного споживання, продуктів харчування та побутової електроніки (Індія, Китай, Японія, тощо) вже спостерігається зростання економіки.

Вітчизняні експерти відмічають, що зовнішні фактори, які значною мірою спровокували кризу в Україні на тлі нереформованості та неефективності вітчизняної економіки, продовжують діяти. Через невирішеність фундаментальних підстав фінансової кризи, рецидиви можливі у реальному секторі економіки.

Соціально-орієнтована економіка: від Європи до України

Наявна олігархічно-кланова модель економіка викреслює інтереси громадян із свого порядку денного. На відміну від неї, концепція соціально-ринкової економіки виходить з вимоги, що ні держава, ні приватний бізнес не мають право мати повний контроль над економікою, а повинні служити людям.

Бізнес повинен бути соціально-відповідальним.

Це економічна система, яка організована на основі ринкової саморегуляції, при якій координація дій відбувається на основі взаємодії на ринках вільних виробників і вільних індивідуальних споживачів за участю держави.

Економічно сильніші зобов'язані підтримувати слабкіших. Роль держави полягає в розвитку відчуття взаємної відповідальності всіх учасників на ринку і в корегуванні несправедливих тенденцій в конкуренції, торгівлі і розподілі доходів.

Автором цієї концепції був Людвіг Ерхард, міністр економіки, а згодом федеральний канцлер Німеччини. Назву системи соціально-ринкової економіки дав в 1946 році економіст Альфред Мюлльер-Армак. Важливий внесок у розвиток також внесли Франц Бем, Вальтер Ойкен, Франц Оппенгеймер, Вільгельм Репке.

Концепція стала одним з істотних елементів ідеології християнсько-демократичного руху і отримала підтримку з боку соціал-демократів.

Кроки по соціалізації економіки: відповідь лівих

Як захистити людей, пожвавити економічне відновлення країни? На ці питання ведуться жваві дискусії, в тому числі, і серед представників лівих течій.

Скажімо, адміністрація Барака Обами, якого до-речі називають європейським соціалістом, взяла під опіку держави автомобільну індустрію, проводить медичну реформу для громадян США. Лівоцентриський уряд Сапатеро демонструє впевнені кроки по виводу Іспанії з кризи, використовуючи саме соціально-орієнтовану модель економіки.

Аналіз зарубіжного досвіду з розробки антикризових програм по протистоянню наслідкам економічної кризи дає підстави для проведення рішучих заходів по захисту населення від збідніння.

По-перше, варто відмінити мораторій на зростання заробітної плати для працівників бюджетних установ, стипендій студентам, який діє з жовтня 2008 і обумовлений кредитом stand-by від МВФ.

Потрібно реформувати механізм оплати праці, як в Європі: підвищити частку оплати праці в собівартості продукції до 30-45% (нині – 8%) та встановити погодинну оплати праці на рівні 15-30 грн. за годину.

Цей механізм, до-речі, вже ефективно впроваджений на харківському гіганті "Турбоатом" та багатьох інших. Не може людина праці працювати на себе сьогодні лише 0,5 години із 8 годин робочого дня. У Радянському Союзі вона працювала на себе 1,5 години.

По-друге, запровадити справедливу прогресивну шкалу оподаткування в залежності від доходів (неоподатковуваний мінімум – 2000 гривень на місяць, при доході до 10000 – 10%, понад 100000 – 30%).

До-речі, працюючі студенти із зарплатнею до 3000 гривень звільняються взагалі від оподаткування. Такий підхід забезпечить перенесення податкового тягаря з бідних на багатих, як це відбувається, скажімо, у Скандинавських країнах.

І, по-третє, необхідно прийняти новий Соціальний Кодекс, замінити прожитковий мінімум на соціальний стандарт, який би враховував витрати не лише на харчування, але й на придбання і утримання житла, освіту, лікування.

Формування соціально-справедливої держави передбачає рішучу підтримку з її боку середнього класу. Для державної допомоги малому та середньому бізнесу, пропонується поліпшення соціальних гарантій індивідуальних підприємців, мікро-кредитування (у тому числі сіл, депресивних міст і селищ, особливо шахтарських), встановлення пільгових ставок орендної плати, зниження тарифів за спожиті ресурси.

Цей крок дозволив би населенню самостійно створювати робочі місця, укріпляти "середній клас" та стимулював би розвиток внутрішнього ринку. На підтримку цього варто прийняти закон, який встановлює відповідальність чиновників за перешкоджання розвитку підприємництва.

Для підтримки крупних експортерів, високотехнологічних підприємств (у тому числі системи ВПК) держава має ініціювати міжурядові угоди, особливо із країнами БРІК, які б усували перешкоди для доступу українських підприємств на зовнішні ринки та просувати інтереси українських держкорпорацій на світових ринках.

Реформування банківської системи повинно базуватися на її перепрофілізації із власного збагачення банків на кредитування виробництва, реального сектору економіки.

Реалізація державної програми відродження аграрного сектору, яка обумовлює створення системи державних МТС, виробництво сучасних тракторів і комбайнів, надання безвідсоткових кредитів селянам, запровадження мікрокредитування, державних дотацій на вирощування продукції на рівні країн Євросоюзу, підсилить вітчизняного аграрія у конкурентній боротьбі з країнами-членами СОТ.

Замість епілогу

Наростання політичної напруги з наближенням президентських виборів та економічна рецесія можуть призвести до ще більшої соціальної напруги в суспільстві, падіння економіки. Вже вісімнадцять років України плаває у ліберальній моделі економіки. Може варто спробувати щось змінити?

 

Станіслав Ніколаєнко, голова партії "Справедливість", депутат Верховної Ради України 4-х скликань, для УП