Игра в выборы с шулерами

Політики хором проголосували за зменшення терміну президентської компанії, і тут-таки наввипередки почали її. Завчасно – навіть за старим законом.

Обіцянки закінчилися. Обіцялки зламалися. Вони вже не знають, що запропонувати – тому тепер нас запитують: "скажіть тільки, що саме, а ми вже вам пообіцяємо, будьте певні".

Нас дурять – із цією тезою не погодяться хіба ті, хто, власне, й дурить. Відчуття неправди супроводжує нас із самого початку виборчих змагань.

Зрозуміло, що у штабах криза жанру – адже кандидати минулого разу пообіцяли вже все, що могли, тому змагатися доручили політехнологам: хто краще розфарбує біґборд. Запропонувати ж бо нема чого.

Звісно, пальму першості у екстравагантності тримає Яценюк, тут йому немає рівних. Мабуть, тільки лінивий не зазначав, що рудому відміннику-Арсенію не личить салат з кислотних кольорів та хакі, але щось міняти вже пізно, потяг передвиборчої кампанії на проміжних станціях не зупиняється.

І нотка легкого безумства, яку задала реклама Яценюка, не залишилася без послідовників. Взагалі, останнім часом нас не залишає враження, що весь світ, чи принаймні та його частина, що зветься Україною, збожеволіла.

До Арсенія Петровича швидко приєдналася Юлія Володимирівна. Скажіть, будь ласка, чи відрізняється людина, яка насправді працює, від людини, яка на кожному перехресті кричить про те, що вона працює?

Певно, що відрізняється.

Маючи за зразок кампанію Путіна часів його першого прем’єрства, штабісти Тимошенко передали куті меду і замість ділових репортажів про здобутки своєї кандидатки вдалися до вуличної агітації, а це не одне й те саме.

А як пояснити той факт, що кампанія Тимошенко іноді буквально повторює провальну компанію Януковича-2004? Навіть співати цього року за неї будуть ті самі люди – "Янесука"-Могілевська, Білик та Лорак.

Замовлені співи давно дискредитували себе як засіб агітації, проте автори кампанії вперто гнуть своє.

Ну а коли на вулицях з’явилися біґборди Януковича, які буквально копіювали звернення аутсайдера перегонів Тигіпка, ми просто розгубилися.

"Почую кожного" – хіба це слова лідера президентських перегонів? Спитай у Тигіпка, скажи Януковичу! А розгублена, навіть безпомічна посмішка на обличчі Віктора Федоровича? Ну, розгубленість кандидата пояснити можна – Росія грошей не дала, але хто пояснить прозоро-гламурні знамена на задньому плані?

Хто пояснить, чому оце yanukovich.щосьтам.ua – повний повтор старої провальної Тимошенкової інтернет-кампанії kraina.org? Баян, панове! Ще більше запитань викликають спікери Партії регіонів, яких випустили підтримувати лідера.

За правилами караоке-політики їх ретельно підібрано технологами, і на сцені ми бачимо "яструбів", які говорять виключно російською мовою і весь час погрожують: "От ми зараз переможемо, от ми вам покажемо...".

Невже штабісти не переконалися у неефективності цього засобу під час кампанії-2004? Невже не зрозуміло, що подібні клони (чи клоуни) з реваншистськими ідеями тільки підвищують мобілізаційну готовність електорату суперника, і багато хто з виборців проголосує за будь-якого кандидата, аби тільки не допустити ТАКИХ людей до влади?

Власне, не тільки ми помічаємо ці невідповідності. Експерти критикують виборчі штаби за очевидні проколи та відверті дурощі, які ті роблять. Натомість дурощі не припиняються, а тільки множаться.

Але крім особливостей національної агітації, нас дивують пророковані політологами розклади голосування: Янукович впевнено виграє перший тур, і практично гарантовано програє у другому.

Тимошенко у другому турі програє будь-якому кандидату, окрім Януковича – просто безумство якесь, враження, що іде гра у "п’яницю", де шістка б’є туза.

А якщо це помножити на нинішній стан справ в Україні, то в результаті створюється таке депресивне тло, що нормальне інтелектуальне життя стає практично неможливим.

Що буде з нами, хто може сказати? Янукович виграє вибори, а потім заблокує адміністрацію президента на знак протесту? Чи виграє Юля і сама себе вибере прем’єр-міністром (а кого ж іще?). Чи вони замислять нову Конституцію? А писати їм будуть ті самі нездари, що роблять рекламну кампанію?

Гірко, панове. І не в тому сенсі, в якому кричать це слово на весіллі, а по-справжньому. Хріново.

Отже взяли ми з батьком коньяку та сіли з горя пити. "Пам’ятаєш, – кажемо батькові, – як на барикадах 2004-го ми казали, що наступного разу будемо голосувати за Тимошенко і плакати? Плакати, але голосувати?". "Схоже, так воно і буде", – каже батько, і ми відкорковуємо ще пляшку.

"Ну гаразд, – ми розуміємо, що батькові не потрібна чергова порція песимізму, тому шукаємо парадоксів. – Гаразд, давай уявимо собі, що ми обираємо не президента, а опозицію. Кого б ти хотів бачити опозиціонером?" – "Ну, не знаю. Мабуть, Юлю. Янукович ніякий, а у неї темперамент. Крім того якщо Юля стане президентом, вона швидко скрутить всю країну, так що ми навіть не смикнемося". – "Звідки ти це взяв?" – перепитуємо ми. "Ну як?... – батько замислюється. – А й справді, звідки?".

Згадуємо, що Тимошенко була прем’єром після Помаранчевої революції і тисячу разів могла усіх скрутити під загальні оплески як помаранчевих, так і біло-блакитних, проте чомусь не скрутила.

І якщо тоді їй не вистачало, як стверджували, повноважень, то зараз Конституція вже нова, повноважень навалом, однак все одно нічого не відбувається.

Висновок напрошується сам собою – Тимошенко краща в опозиції, ніж у владі, принаймні є досвід, який у цьому переконує. "Отже, – пропонує батько. – Давайте їх усіх обдуримо. Вони думають, що ми голосуватимемо за президента, а ми насправді будемо обирати опозицію!".

І тут нас наче хтось за язик смикнув: "А ти певен, що самі вони хочуть у президенти, а не в опозицію?". Сказали і самі очманіли.

А й справді. Хто сказав, що Юлія Володимирівна прагне проміняти свою теперішню посаду на крісло президента, якому вона так старанно підпилювала ніжки?

Чим є сьогоднішня посада президента? Коли йшлося про політичну реформу, вживався термін "англійська королева". Однак прем’єр-міністр Великої Британії ніколи не дозволить собі по відношенню до королеви тисячної, ба навіть мільйонної частини того, що ми щодня чуємо в адресу президента від нашої прем’єрки.

Та й опозиція не дозволить, навіть у страшному сні.

Згадаємо, що за Ющенка у нас було троє прем’єрів – Тимошенко (двічі), Єхануров та Янукович. І всі вони, за винятком Єханурова, знаходилися у жорсткій опозиції до президента. Лаяли його відверто і нишком, обрізали повноваження, кепкували, дискредитували, звинувачуючи у всіх смертних гріхах, і в результаті, звели посаду Гаранта до...

Як би його вірно визначити? Гарант-відбувайло, або, якщо хочете, офірний Гарант. Вона працює – він винуватий. То невже вона марить про те, щоб помінятися з ним місцями?

Парадокс теперішніх виборів полягає в тому, що міф навколо президента не відповідає його реальним повноваженням. Не дарма останнім часом у інформаційному просторі все частіше зустрічаєш: "Ющенко закликав". А що йому залишається? Тільки закликати.

Інший аспект, практичний. Скажіть, будь ласка, хто домовляється про газ у теперішній енергетичній ситуації? Справжні перші особи держав – ті, хто реально "рулить".

Путін (а не Медведєв) з Меркель. Путін з Берлусконі. Путін з Тимошенко. Потрібні коментарі? Пересунути Тимошенко на посаду президента, який ні з ким ні про що не домовляється – мрія Януковича (звісно, якщо він розумна людина).

І саме тому він не дуже хоче вигравати президентські перегони.

Читачі скажуть: а якщо Тимошенко-президент проб’є на посаду прем’єра свою людину? Гаразд. Це можливо. Але назвіть ім’я цієї людини! Чи це не той самий Турчинов, якого вона вже пробивала у мери Києва, навіть фотографувалася поруч, але все одно не допомогло?

А може, це Томенко? Кому вона здатна передати повноваження більші за свої, коли усі як один соратники схильні до кидка?

Ну а Янукович? Те саме запитання. "Ім’я, сестро, ім’я!". Кушнарьова, за новітньою українською традицією, убили двома пострілами.

Хто залишився? Олігархи не обіймуть цю посаду – їм не дозволять інші олігархи. А з того часу, коли партії перейшли на принципи караоке-політики, помітні постаті зникли з обрію, давши дорогу лялькам з добре вивченим репертуаром.

Кому з цих ляльок Янукович може довірити фактично самостійне управління державою, давши можливість кидати президента направо-наліво, і тут-таки його ж оголошувати у всьому винним?

Наші політики останнім часом займаються виключно переробкою політичної системи на такий штиб, щоб той, хто програє, нічого не втратив. Бо програвати страшно.

Стараються всі – і БЮТ, і ПР. От і достаралися. Той, хто програє, тепер точно нічого не втратить – а це означає, що втратить той, хто виграє!

Лідер парламентської опозиції в нашій країні є більш впливовою фігурою, ніж президент, про це свідчать опитування експертів.

Парадокс, проте він відповідає дійсності. Українці не мають досвіду патріотизму щодо власної держави. Вони завжди відверто, а більшістю – стиха – підтримували опозицію до окупаційної влади, і такої самої позиції тепер тримаються щодо влади своєї.

Будь-хто, зайнявши президентське крісло з результатом голосування близько п’ятдесяти відсотків, через п’ять років матиме рейтинг менший за три. Хіба така перспектива влаштовує лідерів нинішньої гонки?

Розуміючи це, ми можемо погодитися з парадоксальною-таки тезою: ідеальним президентом для обох сторін сьогодні є Ющенко. І мабуть, вони б тихо погодилися віддати йому другий термін, але є проблема – за Ющенка люди не проголосують навіть якщо його ім’я буде єдиним у бюлетені.

Цей негатив зароблено на посаді президента і саме його отримає у спадок наступник.

Пам’ятаєте рекламний ролик, де бігуни змагаються за друге місце, а не за перше? Саме цей сюжет ми з вами спостерігаємо зараз.

Вони старанно повторюють помилки одне одного з очевидною метою – фінішувати другими, оголосити, що вибори були нечесними, однак заради спокою у країні вони згодні прийняти їх результати, а потім забрати собі крісло прем’єра як компенсацію та супер-приз.

Шановні, друзі, це гра у піддавки! Не брати участь у президентській компанії не можна – люди не зрозуміють. Це все одно, що піти з політичної арени. От і стараються задля проформи. І зовсім не дурні сидять у штабах – просто вони роблять те, що їм звеліли, а не те, що ми думаємо, що вони роблять.

Звісно, у перегонах беруть участь і ті політики, які і справді не проти стати президентом – хто є ніким, а хочуть стати всім. Однак їм Президентство не світить. Хіба що Яценюк має якісь шанси. Якби не згадана реклама...

Втім, не може бути, щоб у штабі Яценюка зібралися суцільні шкідники. Не може бути, щоб вони не бачили, що роблять. А значить у них є хитрий задум. І ми з батьком розгадали його вже після третьої пляшки.

Можливо, комусь він здасться занадто екстравагантним, але сподіваємося, що нам, як творчим людям, пробачать надмірний політ фантазії.

Отже пропонуємо свою версію: відверта дурість компанії Яценюка розрахована на жінок старшого віку, тих, що "голосують серцем". Вже не з одних вуст ми чули, що біґборди Арсенія Петровича малюють вороги, що це чорний піар. "Бідолашний хлопчик, – подумають ці жінки. – Які всі підлі! Як його підставили! А сам такий симпатичний! Проголосуємо за нього хоч би у першому турі".

Бабусі мають великий потенціал, це доведено київським мером. Крім того кислотна компанія тонко розвінчує міф про єврейське походження кандидата – хіба єврей дозволив би так безсоромно дурити себе? Раз терпить, що його водять за носа, значить точно – українець!

Логічною у цій ситуації може здатися спроба домовитися на трьох "Янукович-Тимошенко-Яценюк", яка матиме на меті убезпечення першої двійки від ганебного президентського крісла.

Але оскільки найпривабливіша в Україні посада прем’єра-опозиціонера одна-єдина, то поділити її між Януковичем та Тимошенко неможливо. Комусь доведеться все-таки стати опозиціонером без прем’єрських повноважень.

Тому кампанію виграє той з лідерів, хто пропустить у другий тур третього кандидата за принципом: "Свисти, Ванько, ти дурніший!", але не забуде попередньо домовитися з ним про своє майбутнє прем’єрство.

Отже дозволимо припустити один з варіантів подальшого розвитку подій, які називаються "Гра у вибори з шулерами".

У першому турі за рахунок голосів жалісливих бабусь Яценюк перемагає Тимошенко. Янукович виграє з відривом і збільшує агресію та інформаційний тиск.

У другому турі Яценюк уже за рахунок наших з вами переляканих голосів стає президентом, а Тимошенко підтримує його у сподіванні на щасливе продовження своєї прем’єрської епопеї.

Янукович бореться за нову більшість, вкотре пробує домовитися з Тимошенко та домагається парламентських виборів, щоб по-справжньому перемогти на них, але це вже зовсім інша історія.

І всім нам буде щастя.

І Україна знову "ще не вмре".

 

Брати Капранови, для УП