Совершеннолетие Украины
"Маємо рідну землю та не маємо рідної країни"
Василь Стус
Ці слова українського поета, громадського діяча і просто людини з великої літери в наші дні набувають особливого значення.
Україні виповнюється вісімнадцять років. Для молодої людини це час, коли вона починає усвідомлювати свої вчинки, оцінює можливості на здобуття майбутньої професії, що гарантуватиме гідне життя в майбутньому.
Що за цей час зробила українська влада? Чи може вона пишатися своїми здобутками? Чи ми готові до самостійного життя, чи в змозі керувати своїми діями, визначати що є добро, а що – зло, чи знаємо як треба жити.
Останні політичні події, пов’язані з зверненням президента Росії Медвєдєва, показують, що влада не навчилася відстоювати національні інтереси, чинити так, щоб ні в кого навіть думки не виникло про можливість робити зауваження країні, яка має свою армію, мову, Конституцію, за якою живе 48 мільйонів люду.
З болем в серці автор визнає, що серед державних мужів немає патріотів своєї країни. Це переважно люди, що звикли за найменших труднощів здавати інтереси держави заради своїх власних.
Схоже, тільки президент розуміє, що таке мати національну гідність і вміти її відстоювати.
Що ж, всі готуються до чергових президентських виборів і тому всі методи для досягнення перемоги є, на думку кандидатів, припустимими. Де-юре, вибори ще не розпочалися, а де-факто, політичний чорний піар вже заполонив шпальта газет та телеефір.
Спостерігаючи за цим і спадають на думку слова Стуса про відсутність рідної країни. А для політиків й поготів Україна – не рідна країна, а засіб спекуляції на електоральному полі.
Важко зрозуміти позицію "політичної еліти" стосовно майбутнього України. Таке враження, що після закінчення чергових виборів, - хоч потоп.
Їм, представникам "еліти", наче все одно кому служити, головне, зайняти тепленьке місце під сонцем та насолоджуватися "елітним" життям.
Тож і маємо проблему, що доведеться прислужувати цілою країною. Бо ж вже ніхто в світі не сприймає Україну як сильного та самостійного партнера.
Постійні негаразди внутрішнього характеру, хто б не став президентом, змушуватимуть майбутнього керманича держави залишатися аутсайдером політичного життя світу.
Лишається тільки вірити, що новий глава держави зможе стабілізувати внутрішньополітичне життя.
І лише після кількох років кропіткої менеджерської роботи, можна буде говорити про перспективи подальших переговорів про вступ України в НАТО, а згодом і ЄС.
Денис Марчук, для УП
