Коррекция исторического новояза*

"Я пишу тому, що є якась брехня, яку я повинен викрити"
Дж.Оруел

Шопінг – річ гіпнотична, а надто на Хрещатику, який влітку чи не найбільше нагадує гламурне гетто: вхід тільки для засмаглих, струнких та самовпевнених. Щоправда, трапляються й відверті авантюристи протесту.

Дивно, але бажання прикупити кілька якісних шматин за безцінь привели мене в … книгарню "Знання", острівець, який досі опирається задусі столичної комерції. Вочевидь, – підсвідомий порив, позбавлений будь-якої комерційної цілі та матеріального підкріплення для її реалізації.

Другий поверх, кроків п’ять у напрямку вікна і над головою – макет книжки, з дуже провокативною назвою – "Червоний терор". Нижче напис –"Історія сталінізму". Автор книжки берлінський історик Йорг Баберовскі. "Червоний терор" нагадав авторові іншу історію місячної давнини і іншу книжку – "1984" Джорджа Оруела..

Те, що британець Джордж Оруел зробив у романі "1984", досі не під силу політикам. Хоча спроби були. Варто згадати, приміром, резолюцію Парламентської асамблеї ОБСЄ, яка поставила знак рівності між "двома потужними тоталітарними режимами" – нацизмом та сталінізмом.

Попри сміливість формулювань, резолюція є резолюція, і ніяких правових наслідків вона не має.

Втім, навіть сам факт ухвалення документу неабияк обурив Кремль. Путінські бюрократи в один голос назвали документ "спотворенням історії в політичних цілях", що "не створює атмосфери довіри та співробітництва".

А що ви хотіли почути від країни, де планують узаконити кримінальну відповідальність за фальсифікацію історії "в ущерб интересам России"? У Москві вже давно пишуть свою історію – у кабінетах з вікнами на Червону площу.

І, треба віддати належне кремлівським ідеологам, росіяни, а надто молоде покоління, охоче абсорбує продукти їхніх напрацювань.

Два роки тому автору цих рядків довелося поспілкуватися з однією російською пані, яка вирізнялася не тільки своєю принадністю, а й освіченістю: Наташа вчилася на четвертому курсі істфаку в Москві та читала Достоєвського на англійській мові. Розмова відбулася на "нейтральній території" – в маленькому американському містечку Джексон Холл.

Спілкування було цілком приємним і цікавим. Аж доки мова не зайшла про російсько-українські стосунки. І раптом кудись зникла виваженість моєї співрозмовниці. "Сталин – это наш отец родной, великий вождь народов, он нас всех спас", – безапеляційно повідомила дівчина-історик.

Це багато в чому пояснює обурення Білокам’яної з приводу пропозиції ОБСЄ "продовжити вивчення тоталітарної спадщини та підвищувати інформованість громадськості", а надто сприяти діяльності організацій, які займаються дослідницькою та просвітницькою роботою про злочини тоталітаризму.

Натомість тоталітарну спадщину в Москві на академічному рівні не вивчають. Ба більше, там зайняті іншим: російська академія наук вже другий місяць складає списки істориків-"шкідників".

Принагідно нагадаю, що путіністів засмутив й пункт 17 Вільнюської резолюції, який посягає на традиційні російські паради – з барвистими гаслами та портретами вічно живих вождів.

Щоправда, поміж загального емоційного галасу, з Кремля пролунало одне слушне зауваження. Приводом до нього стала згадка в резолюції про ініціативу щорічно вшановувати жертв сталінізму та нацизму у день підписання таємного пакту про ненапад "Молотова-Ріббентропа".

Як тоді бути з Мюнхенською змовою, де заплямували честь прем’єр-міністри Франції та Великобританії, втихомирюючи агресора? – пролунало запитання з Білокам’яної. І росіяни праві. Щоправда, це не відміняє і не виправдовує сталінізм.

Як останній аргумент, російські чиновники ледь не наступного дня поставили під сумнів необхідність подальшої співпраці з ОБСЄ та назвали її "реліктовою організацією", хоча тридцять з лишнім років тому самі ж ініціювали її створення.

А що Україна? Тут промовчали. Усі, окрім комуністів, які готові сприймати і підтримувати чи не будь-що у виконанні північного сусіда. Тож реакція комуніста Гмирі варто сприймати як рефлекс, а не рефлексію.

А ще президент нарешті доручив перевірити недружні російські проекти в країні, якими вже "понівечено" Крим. Та у Москві немов чекали чогось подібного – і негайно звернулися до тої ж ОБСЄ з проханням дати "адекватну оцінку" ситуації з російською мовою в Україні. Така реакція виглядає, як завжди, – зухвало.

Та у будь-якому випадку, головне, щоб, хоч і мовчки, ми виявилися сильнішими за оруелівського героя, який вкінці отримав перемогу над самим собою і полюбив Старшого брата.

* "Новояз" – специфічна форма мови і словникового запасу, через обмеженість якого режим Океанії намагався контролювати думки жителів, точніше обмежувати свободу думки.

 

Дмитро Тужанський, для УП