Англоязычные брехуны

Українська правда частково вже познайомила нашу спільноту з діяльністю заморського чуда – Американського Інституту Америки (AIU), спробувала встановити, звідки ж "ноги ростуть", та хто ж "замовив цю музику".

Напевне УП мала рацію, коли, аналізуючи постаті засновників і керівників інституту, підбір учасників уже проведених заходів та месиджі, що на них проголошувались, пов’язала цю, з дозволу сказати "аналітичну" структуру з наймогутнішою й послідовної (у всякому разі, за визначенням її керівників) політичною силою України.

Підтверджують цей висновок, на мою думку й методи недовгої поки діяльності цього фантома – псевдонауковість, поверховість, робота на замовлення, послідовна тенденційність і відверта брехня.

Підтвердити таку думку маю можливість на основі аналізу виданого цією "конторою" аналітичного огляду "НАТО і українські політики: час для політичної підзвітності" (видане російською мовою, переклад неофіційний) від 8 липня.

На початку, запитання – хто ж автори огляду, чий "аналітичний" здобуток публікує видання. У телефонній розмові співробітниця AIU, у відповідь на зауваження стосовно неправдивих відомостей, розміщених в огляді, пояснила, що керівники цього т.з. "інституту" - англомовні, а той опус готували "помічники".

Тож, маємо яскравий приклад політичної мішури, коли з-за американського фасаду настирливо виглядає наша рідненька хамовита пика.

Тепер – до суті. Нібито аналізуючи (маю право так стверджувати, оскільки подані у виданні висновки не співпадають навіть зі змістом додатку, що мав би підтвердити аналіз) програмові документи політичних сил керівники структури (чи анонімні їх помічники) приходять до висновку, що жодна партія чи політичний діяч ніколи й ніде не проголошували завданням своєї політичної сили приєднання до Організації Північноатлантичного договору (НАТО в іншомовній абревіатурі). А значить – не мали мандату на реалізацію такого курсу та повинні нести за це відповідальність.

Перш за все, впадає у вічі вперте небажання "аналітиків" звернути увагу на акти Верховної Ради з питань безпеки, адже депутати, приймаючи їх, без сумніву мали відповідний мандат. Хоча їх можна зрозуміти, бо дуже не вписується у доказову канву Постанова Верховної Ради України "Основні напрями зовнішньої політики України" від 2липня 1993 року.

Треба мати дуже великий шулерський талант (хоча відповіді "авторитети" у замовників є ), щоб якось по іншому прокоментувати витяг з цього документа " … пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, таких як ОБСЄ, РПАС (нині - РЕАП), НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки".

Або ж, чи були б у авторів підстави стверджувати про відсутність законодавчо закріпленої державної політики щодо європейської і євроатлантичної інтеграції, якщо б вони прочитали (або, не дай бог процитували у "дослідженні") прийнятий конституційною більшістю – 319 голосами, 19 червня 2003 року закон про основи національної безпеки, де закріплено, що метою України є вступ до Європейського Союзу й Організації Північноатлантичного договору. Хоча їх теж зрозуміти можна – голосували за закон 100% "послідовних" теперішніх господарів видання.

Але найбільш чітко проглядає замовність та необ’єктивність іноземних (чи все-таки доморощених) ремісників на прикладі Народного Руху України.

В опусі стверджується, що навіть Рух, одна із основних політичних партій у блоці Ющенка, "не удосужилась" згадати про НАТО.

Ну, по-перше самі собі протирічать, оскільки в уже згадуваному додатку до тексту огляду показують, що Рух у 1998 році твердо і однозначно виступав за приєднання до Північноатлантичного Альянсу. Та, що головне, отримав підтримку своєї програми, з боку значної кількості виборців, адже за результатами голосування отримав 46 мандатів, та посів друге місце у Верховній Раді.

По-друге, якби титуловані брехуни, перед тим, як публікувати свою фальшивку хоча б зазирнули у Програму Народного Руху України, то може не вистачило б у них совісті стверджувати, що Рух не має власної позиції стосовно національної безпеки та й взагалі не згадував про НАТО.

У розділі "Національна безпека" вказується, що посткомуністичні країни Центрально-Східної Європи, у т.ч. й Україна визначились у своєму курсі на економічну, політичну і військову інтеграцію в ЄС, …НАТО, а Рух вважає, що для забезпечення національних інтересів Україні необхідно інтегруватись до структур НАТО.

Далі, уже в розділі "Україна у світі" Рух проголошував, що "Україна вже зараз повинна подати заявку про наміри вступу до НАТО".

Звичайно, така позиція не подобається тепер утримувачам AIU. Але, при чому тоді поняття "аналіз", "дослідження", "висновки", "наукова добросовісність". Невже власники AIU не бояться за своє наукове майбутнє.

І вже зовсім не зрозуміло, на основі аналізу яких документів автори огляду стверджують, що національно – демократичні партії сповідують русофобство й конфронтацію з Росією. Здається, тут уже пахне юридичною відповідальністю.

 

Петро Процик, радник голови Народного Руху України