Украинцы, диаспора и государственный лоббизм

На момент ухвалення Національної програми "Закордонне українство" (2001 рік), наші урядові структури констатували, що за кордоном проживає близько 10 мільйонів осіб, українців за походженням.

Російський інформаційний сайт "Україна RU" в тематичній статті "Украина и мир" наводить такі дані: більш ніж 7 мільйонів українців проживають у, так званій, Східній діаспорі (країни колишнього СРСР) і до 5 мільйонів у Західній.

"Вікіпедія", станом на 2004 рік видає показник від 10 до 15 мільйонів. Громадсько-політичний тижневик "Українське слово" зазначає "понад 20 мільйонів українців розкиданих по всіх континентах".

Якщо усереднити всі наведені цифри, то за межами України мешкає третина нації.

Разом з євреями, росіянами, вірменами, ірландцями – українців можна віднести до націй які мають найбільші діаспори у світі.

Втрата чи знахідка?

Крім постійного перекачування валюти в Україну, українська діаспора може бути ще й активним лобістом державних інтересів у світі. Такий підхід не новий. Для багатьох країн співпраця із земляками за кордоном стала основою зовнішньої політики.

Діаспори стають потужним засобом впливу на інші держави. Але перед цим держава сама мусить, як мінімум, стати модератором у діалозі численних організацій українців за кордоном.

У кого повчитися?

Цікавим прикладом для нас є Вірменія. Тут ситуація взагалі унікальна. Чисельність вірменської діаспори приблизно у 2,5 рази більше ніж громадян самої Вірменії. У республіці проживають три мільйони етнічних вірмен, а за кордоном – більше семи з половиною мільйонів (максимальна оцінка – до 10 мільйонів).

Кількість тільки американських конгресменів, що належать до так званої "вірменської групи", складає близько 130 чоловік.

Влада Вірменії активно вивчає досвід Ізраїлю, Китаю, Ірландії, які налагодили ефективну взаємодію із власними діаспорами. У 2008 році з ініціативи президента Вірменії було утворено окреме Міністерство з питань діаспори.

Державну політику у цій царині можна стисло висловити так: "Сила вірменського народу – у силі кожного вірменина й усіх вірмен разом узятих, де б, у якій частині Світу вони не проживали".

Показовим є приклад активного залучення китайської діаспори для розвитку історичної батьківщини. Ще 35-40 років тому всесвітня китайська діаспора ("хуацяо") існувала доволі хаотично.

Сьогодні завдяки цілеспрямованій урядовій політиці – це потужна консолідована формація, яка інвестувала мільярди доларів в економіку КНР. За різними оцінками це 70-80% усіх валютних вливань.

Специфічний вплив "через діаспору" (а це залежить від стратегічних цілей державної політики) на собі відчуває й Україна. Росія має потужну діаспору в Україні й ефективно використовує її для досягнення власних інтересів.

Український досвід

Відповідно до Національної концепції співпраці із закордонними українцями, головні зусилля держави зосереджені на задоволенні культурних, інформаційних, освітніх, соціально-гуманітарних потреб українців за кордоном. Крім того, в Україні існує Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року.

У багатьох дипломатичних представництвах уже працюють чиновники відповідальні за співпрацю з місцевими українцями. Протягом трьох останніх "до кризових" років Україна надавала фінансову підтримку україномовним школам і класам, виділялися кошти на видавничу й просвітницько-культурну діяльність.

Цікавим і корисним проектом, реалізованим державою, є Міжнародна українська школа. Якщо дитина перебуває за межами України й не навчається в українській школі – вона може вчитися в Міжнародній українській школі через інтернет.

Ба більше, дитина може пройти підсумкову атестацію й отримати державний атестат про середню освіту. У 2007-2008 навчальному році, уперше в історії України було проведено атестацію 679 учнів Міжнародної української школи...

Культури мало – потрібна політика

З іншого боку, збереження ідентичності українців за кордоном лише перший крок для лобіювання українських інтересів там. Однак, говорити про стратегію політичної й економічної взаємодії України з українськими організаціями світу в контексті лобіювання інтересів держави не доводиться.

Яскравий приклад бездіяльності України – сусідня Молдова. Наша держава має там безпосередній інтерес, оскільки, Придністров'я – заморожений конфлікт на нашому кордоні. Молдова сьогодні, це перетин геополітичних інтересів Москви й Бухареста.

Парламентські вибори, заворушення, прояви екстремізму... Молдова на цивілізаційному роздоріжжі: або демократія, і рух на Захід, або консервація, і білоруський варіант із поглядом на Кремль. Попри те, що українці – найбільша національна меншина Молдови, партії, яка б підняла на прапор їхні інтереси, там не помічено.

Україна не має, і, схоже, мати не хоче жодного впливу на процеси в регіоні, до якого нам "близько". Російські радіо- і теле- канали ретрансльовані з Молдови перекривають ледь не половину сусідніх областей України. Натомість, у тих таки прикордонних районах, скажімо, Вінницької області, навіть УТ-1 не "тягне", не кажучи вже про інформаційну присутність України в Молдові.

Українська діаспора завжди багато робила для України. Вона писала, публікувала, поширювала знання про Україну й для України. Можна згадати про роль закордонних українців у демократичних перетвореннях, про благодійність, про внесок у культуру й багато чого іншого.

Загалом добре, що українська держава перестала бути прохачем у діаспори. Деякі культурно-освітні проекти вона вже проводить й сама. Але, щоб "наш цвіт", який усюди по світу, працював на користь батьківщини – культурними проектами не обійтися.

Активні міграційні процеси у світі – одна з характеристик ХХI століття. Україні потрібен якісно новий погляд на проблему діаспори. Правильний підхід, дозволить перетворити українців "розкиданих по світу" з "великої втрати" і об’єкта жалісливих епітафій у найбільший актив Української держави і українців як нації.

 

Максим Плешко, для УП