Ющенко подыграл Путину против Медведева?

Президент України Віктор Ющенко відмовився їхати до Росії на неформальний захід за участі президента Дмітрія Мєдвєдєва. Неабияка новина, враховуючи напруженість сучасних українсько-російських стосунків.

Загальна картина така. За даними російської газети "Ведомости", "неформальним заходом" будуть кінські перегони на Центральному іподромі в Москві. Саме туди й кликано всіх, включно з Ющенком, президентів СНД.

Плюс – це важливо – президентів Абхазії та Південної Осетії.

За інформацією джерела "Ведомостей", політичну складову зустрічі, що претендує на звання неформального саміту СНД, "зведено до мінімуму". Мовляв, "хто цікавиться перегонами, той і приїде".

В свою чергу, в українському посольстві газеті повідомили: Віктор Ющенко перегони не відвідає, бо просто дивитись на коні йому не хочеться, а чогось більшого не хочеться російській стороні.

"Найрізноманітнішими каналами ми отримали чіткий сигнал, що російська сторона не готова провести повноцінну двосторонню зустріч двох президентів. У цьому зв'язку участь Віктора Ющенка у перегонах являє сумнівну доцільність", - цитує видання українське джерело.

Чи варте таке рішення осуду, чи, навпаки, схвалення? Проблему варто розглянути з кількох ракурсів.

З одного боку, цитата з "Ведомостей" може бути подана так, що це не Ющенко відмовився їхати до Москви, а в Москві висловили небажання бачити Ющенка.

Останнє в принципі можливо. Але в такому разі заява з українського посольства - лише димове прикриття, котре дозволяє українській стороні зберегти обличчя. Безумовно, це не є можливим без згоди Москви. Але не дуже зрозуміло, навіщо Москві давати таку згоду.

Навпаки, згідно з практикою останніх часів, там мали б організувати "злив" у ЗМІ щодо прямого небажання бачити Ющенка – та й по всьому.

Імовірнішим виглядає другий варіант: на Банковій дійсно хотіли організувати окремий формат спілкування Ющенка та Мєдвєдєва, котрий включав би щось більше, аніж спільне споглядання змилених конячок з високої трибуни. 

Незважаючи на те, що політику на перегонах обіцяно "звести до мінімуму", це було б цілком в традиціях президентства Віктора Андрійовича. У вітчизняній пресі вже неодноразово писалося про своєрідний підхід українського лідера до питань протоколу. Так, скажімо, наполягання на надмірній увазі до особи українського президента в різний час попсувало відносини України з Китаєм та Німеччиною.

Але головне в тому, що окрема зустріч з Мєдвєдєвим була б гарним піар-ходом Ющенка перед стартом виборчої кампанії в Україні.

Однак саме тому в Москві й не побажали робити в бік "антиросійського" лідера подібного широкого жесту. І ображений Віктор Андрійович від візиту відмовився (тим більше, що український президент справді щиро не розуміє, чому в Москві його розглядають як затятого ворога).

Нарешті, є й третій варіант подій. Згідно з ним, Київ зумисне висунув зависокі вимоги щодо формату візиту Ющенка.

Адже зрозуміло було, що ніякої "дипломатії без краваток" - принаймні, для українського президента – російською стороною не передбачається.

А просто сидіти й дивитись на перегони, до того ж – неподалік від Сєргєя Багапша та Едуарда Кокойти... Кому воно треба?

Цей варіант, однак, видається менш імовірним, ніж попередній. Бо, по-перше, для цього потрібно мати інший характер, ніж має Віктор Ющенко. А по-друге – можливо – інших радників.

До того ж, цей крок ніяк не відвертав від президента суспільного негативу: мовляв, міг би поїхати, спробувати покращити відносини – а не схотів!

Щоправда, тут треба сказати, що якби Ющенко таки поїхав до Москви, негативу вистачило б теж. Така вже доля третього українського президента, і створив він її власноруч: якщо завтра почнеться Армагеддон, і Віктор Андрійович стане в лави воїнства праведного, то мінімум половина українського електорату побіжить записуватися в армію сатани.

Між тим, Віктор Ющенко – не єдиний з лідерів СНД, хто не відвідає "перегони Співдружності", котрі відбудуться в Москві вже вчетверте.

Природно, не приїде Михаїл Саакашвілі. Втім, Грузія до СНД вже не входить.

Не приїдуть також лідер Туркменістану Гурбангулли Бердимухаммєдов та, швидше за все, президент Узбекистану Іслам Карімов.

У цих двох лідерів є свої рахунки до сьогоднішнього Кремля, і нікого не повинна вводити в оману, наприклад, заява туркменської влади про те, що Бердимухаммедова тримає вдома "хвороба родича".

Це – не більше ніж східний дипломатичний реверанс, а причини слід шукати в російсько-туркменському газовому конфлікті, що почався в квітні після односторонньої відмови Росії виконувати контракти з закупівлі туркменського газу (і хто там каже, що "кидають" на газі лише добрий та чесний "Газпром"?).

Тягне з рішенням про візит білорус Алєксандр Лукашенко. Його поведінку спрогнозувати важко.

З одного боку, телекартинка, де він сидить поруч із Мєдвєдєвим, йому потрібна не менше, ніж Ющенкові.

Але з іншого, навряд чи імпульсивний "бацька" дуже прагне "випадкової" зустрічі з президентами Багапшем та Кокойти, котрі (за ненав’язливої присутності Мєдвєдєва) в лоб поцікавляться: то коли ж нарешті Білорусь, слідом за Росією, Нікарагуа й ХАМАСом, визнає незалежність їхніх держав?

Усе це говориться до того, що четвертий "кінський саміт СНД" стане першим, на якому будуть присутні не всі лідери країн Співдружності. На трьох попередніх перегонах вони були поголівно.

Причому на ті перегони їх запрошував не Мєдвєдєв, а Владімір Путін.

Саме Путін і за прем’єрства зумів лишитися якщо й не головним російським політиком світу, то точно – головним російським політиком СНД. Втаємничені (коло яких, утім, надзвичайно широке – завдяки кільком російським журналістам, які про це написали) знають, як образився прем’єр Путін, коли керманич Казахстану Назарбаєв прийняв його на дещо нижчому рівні, ніж колись приймав Путіна-президента.

Не кажучи вже про реакцію Путіна на прозорі спроби вбити клин між "тандемократами" з боку Барака Обами, котрий не стомлювався робити компліменти Мєдвєдєву, а Путіна напередодні візиту обізвав "людиною, що однією ногою стоїть на старому шляху".

В Росії спалаху суперечностей між "тандемократами" чекають із такою силою, що часто сприймають бажане за справжнє. В тамтешніх ліберальних ЗМІ, наприклад, висунуто навіть версію, нібито знамените фото "п’яного" Мєдвєдєва – це спеціально зроблена "путінськими чекістами" фальшивка.

Проте візантійські традиції Кремля зазвичай не передбачають настільки відвертих "підстав".

А от той факт, що до Мєдвєдєва, на відміну від Путіна, не поспішають на неформальне спілкування "васали" з СНД – це яскравий сигнал для високого чиновництва, котре і є, в принципі, джерелом влади в пострадянських державах.

Тобто які б не були причини відмови Ющенка від візиту на перегони в Москву, об’єктивно він міг цією відмовою відіграти одну з ролей третього плану в драмі "війна тандему", що ставиться зараз на кремлівській сцені.

Можливо, за інших обставин Україна могла б зіграти в цій драмі й помітнішу роль. Однак поки що Мєдвєдєв по відношенню до нашої країни нічим не відрізняється від Путіна. Тож хто з них перемагає, для України поки що неважливо.

Як немає ніякого практичного значення й у тому, їде чи не їде Ющенко дивитись на кінські перегони. Для держави від цього нічого не змінюється.