Неудачное этнорейдерство

"Проведена в Україні лінія на дерусифікацію, форсований переклад освітнього й інформаційного простору, судово-адміністративної сфери цілком на українську мову підсилює розмежування українського суспільства". Андрій Нестеренко, речник МЗС Росії, 9 липня 2009 року .

Газ – це не єдине, чим тисне Кремль на Україну. Спекуляції вищих російських чинів на ґрунті мови і культури мають під собою як глибокі історичні, так і кон'юнктурні сьогоднішні причини.

Темою російської мови в Україні Кремль спробує вбити кількох зайців: намагатися відшмагати Україну руками єврокомісарів, відвести увагу від порушення прав меншин всередині самої РФ, зробити проблему мови більш політизованою в Україні.

Це – гра білими фігурами на чужих шахівницях, без жодної відповідальності, з переінтерпретацією чужих термінів на свою користь.

Російськомовні громадяни України – уявна "козирна карта" Кремля, якою можна бити як ЄС, так і Україну, якою можна доводити США і решті світу свої права на українство як на "зону виключних інтересів Росії".

Внутрішньоукраїнські панікери, підпадаючи під російський дискурсивний вплив, публікують статті про сценарії розколу України чи про неуникний поділ її на окремі племена з діаметрально протилежним цінностями.

Такі катастрофічні порівняння спростовує соціологія, котра засвідчує в цілому достатньо високий рівень патріотизму і спільної ідентичності у всіх громадян, незалежно від походження, зокрема, і російськомовних українців.

В цій статті "російськомовні українці" – це ті громадяни України, які визнають себе українцями, але рідною вважають або частіше вживають російську мову.

Демографія: етнос

"На Україні третина населення – етнічні росіяни. Згідно з офіційним переписом, 17 мільйонів з 45 – етнічні росіяни. Є певні регіони, де проживають тільки росіяни, наприклад, в Криму 90% населення – росіяни", – заявив Володимир Путін на саміті НАТО в Бухаресті в квітні 2008.

За переписом 2001 року, 77,8% населення України вважає себе українцями, 17,3% – росіянами, 4,9% відносять себе до інших національностей.

Соціолог Валерій Хмелько, згідно з дослідженням 1995 року дає іншу статистику: 58% населення є моноетнічними українцями, 28% – походять із сімей з різним етнічним базисом (включно 19% – з українсько-російських сімей), 10% – моноетнічні росіяни, і тільки 2% населення відносяться до інших моноетнічних груп.

Інше дослідження Київського міжнародного інституту соціології, очолюваного Хмельком, проведене в 2001-2003 роках, дає таку регіональну картину стосовно українських і російських моно- і біетнорів:

Як бачимо, представники російського етносу не домінують ніде – навіть на Сході їх менше, аніж моноетнорів-українців, котрі своїм числом поступаються тільки біетнорам з україно-російських родин.

Демографія: мова

Згідно перепису-2001, 67.5% населення України визнає рідною мовою українську, 29.6% – російську, 2.9% – інші мови. Проте дослідження центру Разумкова в 2007 році подає інші дані (в дужках вказані дані за 2006 рік):

Російськомовні українці складають другу за впливовістю етнолінгвістичну спільноту України, котра домінує на Сході і Півдні держави. Цікавою є тенденція зменшення кількості одномовних російськомовних громадян України і зростання відсотку білінгвів на Сході і Півдні України.

Також завдяки цим даним можна стверджувати, що у кожному регіоні є як мінімум 53% тих, для кого українська є рідною або однією з двох рідних мов – що чітко підтверджує необхідність розширення сфери вживання української мови.

Соціологія: цінності

В 2007 році Центр Разумкова провів дослідження щодо того, як співвідносяться самоідентифікація російськомовних українців стосовно національних питань і громадянські погляди, і порівняв їх з такими ж поглядами моноетнолінгвістичних українців. (Детально читайте "Особливості ідентичності російськомовних громадян").

Результати показали, що існує пряма кореляція між рівнем національної свідомості і рівнем патріотизму, ставленням до української як державної мови, ставленням до розколу України, а також європейськими устремліннями України.

Російськомовні українці в цілому виявилися більш патріотичними, аніж росіяни в Україні (71.6% проти 49.5%) – але і там, і там відсоток тих, хто вважає себе патріотом, достатньо високий. Більшість російськомовних українців (52.7%) не вважають західних і східних українців різними націями, і виступають проти розподілу України на окремі держави (54.9%).

Як кремлівці бачать українців?

Згадуваний на початку матеріалу речник російського МЗСу Андрій Нестеренко 29 квітня 2009 року заявив: "Незважаючи на те, що в Росії проживає велика кількість українців, майже не було прохань на федеральному і регіональному рівні, щоб відкрити школи з українською мовою викладання. Це можна однозначно пояснити близькістю східнослов'янських мов і культур, спільною історією (Київська Русь, Московська держава, Російська імперія, СРСР) і спільною православною вірою".

Думки таких імперців з українськими прізвищами і походженням виводять імперську максиму: МИ З ВАМИ ОДНАКОВІ – ОТЖЕ, ВАС НЕ ІСНУЄ.

"Трішки інакші росіяни, котрі тимчасово прийняли неправильне рішення про незалежність" – ось інформаційна рамка, в яку заганяють українців. Для кремлівської сторони самого поняття "російськомовні українці" взагалі не існує – є лише "русскоязычные соотечественники", без жодної диференціації, без історичної ретроспективи.

Кремль намагається скористатися з двох ліній розламу. В першу чергу – це поділ українського етносу на російськомовних і україномовних. В другу чергу – це поділ між моноетнічними українцями і україно-російськими біетнорами. Саме з цих розламів сучасні російські імперці і хочуть витворювати "російськомовну націю" за рахунок фрагментування українства.

Українізацію, що тривала з 1921 до 1933 року, Сталін зупинив голодомором в селах і тотальним терором в містах, а закінчила цей процес війна, що поставила боротьбу за Україну і українське в рамку "націоналізму" – союзника нацизму.

Цинізм сьогоднішніх аргументів Кремля – у використанні демократичних європейських принципів для поновлення простору Імперії. Він спекулює правом меншини для забезпечення власної гегемонії, для утворення монолінгвістичного і монокультурного простору.

Теперішню українізацію, нестабільну і нестійку, Кремль хоче зупинити, граючи в українському демократичному просторі, спрямовуючи громадську думку, химерно перемішуючи європейські правила і брежнєвські стереотипи щодо тієї ж Європи.

Насамкінець. Існує статистично значуща різниця між етнічними росіянами і російськомовними українцями. Отже, концепція "русскоязычных соотечественников" є відвертою пропагандистською маніпуляцією, котра має мало спільного з українською реальністю.

Доля України зараз дуже великою мірою залежить від того, який вектор оберуть російськомовні українці – чи азіатський, разом з Росією, чи європейський – через українство. Саме вони є тим "гачком", на якому Кремль тримає Україну, спекулюючи на страхах цієї спільноти, штучно стимулюючи розкол всередині суспільства через мовну тему.

Кінцева мета Кремля – показати, що російськомовні українці – це росіяни, а, відтак, російська опіка і російська присутність в Україні – не імперські забаганки, а колективна воля 50 плюс-мінус 2-3 відсотків громадян України.

Та як показують дослідження, поділи між українцями потроху зникають, ситуація змінюється. На критичні для України питання думка всіх мешканців є здебільшого позитивною, і російськомовні українці аж ніяк не є політичними громадянами Російської Федерації, як про це мріють в Кремлі.

 

Остап Кривдик, політолог, активіст, для УП.

Написано на основі доповіді на 26-й українознавчій конференції Іллінойського університету, США, 24-27 червня 2009 року.