Что могут профсоюзы?
У пошуках чинників формування громадянського суспільства в Україні зовсім забувають про профспілки. Звичайно, українські профспілки лише натяк на закордонних побратимів, проте потенціал профспілкових організацій явно недооцінюється. Про це свідчить світовий досвід.
Профспілка, як найактивніша частина політичної системи
(досвід Франції)
Україна є лідером Європи за розмірами та кількістю населення нарівні з Францією. Але це не головна причина, чому розгляд світового досвіду я розпочав з цієї країни. Важливіше інше, Франція – форпост не тільки світової моди, але й світового профспілкового руху. Коли французькі профспілки організовують страйки, це стає подією світового масштабу. Їх відлуння сягають і українських ЗМІ.
Влада звикла ставитися до спілчан з повагою і навіть дещо з осторогою. Президент Франції Ніколя Саркозі проводить досить жорстку політику щодо профспілок, але ті продовжують виправдовувати репутацію реальної опозиції до влади.
Коли Саркозі не захотів дослухатися до вимог трудящих – у січні 2009 на вулиці Парижа, Бордо, Марселя, Гренобля вийшли понад два мільйони людей. Учасники акцій протесту вимагали від влади соціального захисту і підтримки під час кризи. Маніфестації досягли рівня 2006 року – часу протестів проти реформи трудового законодавства. І це були найбільші виступи за останні 20 років.
Зазвичай профспілки у розвинутих країнах вдаються до страйків та маніфестацій у останню чергу, адже уряди цих країн добре знають їхню силу і воліють домовлятися щодо соціальних питань мирно. Але якщо страйк стає останнім аргументом у суперечках із владою, то організувати його у тій же Франції елементарно. Про проведення страйку необхідно повідомити всього за 5 днів – отакий у них високий рівень культури трудового законодавства.
Творці ж законодавства України зробили все, аби набудувати якнайбільше перепон. У нашій державі офіційна процедура дозволу на страйкування займає від 25 до 52 днів. Напевно українські бюрократи вважають, що за цей час все само собою "розсмокчеться", за мудрістю Ходжі Насреддіна: або ішак помре, або шах.
До речі, у тій же Франції до славних своєю потужністю профспілок входять лише 10% трудящих. Але, враховуючи те, що кожен член профспілки – реальний і свідомий борець за власні права, – це дозволяє їм збирати мільйонні колони.
Для порівняння: офіційно українські профспілки нараховують 9 мільйонів членів, а на маніфестації виходить кілька тисяч. Не дивно, що будь-який український уряд не сприймає серйозно профспілковий рух. І це не звинувачення наших урядів у недемократичності. Саркозі теж би не помітив таку мізерну кількість протестантів.
Мої опоненти, напевно, скажуть: куди нам до Франції з її багатовіковою історією демократії, що розпочалася ще під час Великої Французької революції.
Для того, щоб розвіяти сумніви пропоную звернутися до досвіду іншої країни.
Солідарність трудящих, що безкровно змінює державний лад
(досвід Польщі)
Розглянемо приклад найближчої сусідки. У Польщі до 80-х років ХХ століття профспілки також були лише формальним явищем. Доки не з’явилася "Solidarność". Повна назва – Незалежна самокерована профспілка "Солідарність".
Все почалося із страйку робітників тракторного та сталеплавильного заводів у Варшаві та верфі у Гданську проти підвищення цін. Робітники самоорганізувалися у профспілку, яку очолив електрик Лех Валенса. Польський радянський уряд швидко здався і підвищив заробітну плату робітникам. Але рух постійно наростав, перейшовши від суто тактичних економічних вимог до стратегічних антикомуністичних дій.
"Солідарність" згодом об’єднала найрізноманітніші політичні сили: від католицьких клерикалів до лівацьких угрупувань. Рух набув такого розмаху, що його відлуння пройшло по всій Європі.
Уряд Соціалістичної Республіки Польща наприкінці 1981 року ввів військовий стан і вчинив розправу над профспілками. У ході репресій багато профспілчан опинилися у тюрмі, загинуло майже двадцять осіб. Та боротьба "Солідарності" тільки розпочалася і в подальшому вплинула не лише на долю Польці, а й всієї Східної Європи.
Наприкінці 80-х у Польщі відбулися демократичні вибори, за результатами яких "Солідарність" сформувала уряд, а Президентом у 1989 році був обраний профспілковий лідер Лех Валенса. Так перемога польської профспілки стала одним із чинників демонтажу соціалістичного табору без значного кровопролиття.
Польща демонструє приклад, коли профспілка змінила держустрій. Та основне завдання профспілок не зміна суспільного ладу, а соціальний захист спілчан.
Реалізація соціалістичних ідей профспілками
(досвід Ізраїлю)
Коли чую, як політики та олігархи виправдовують бідність українських трудящих бідністю країни, моя посмішка стає саркастичною. "Бідна" Україна, займаючи менше ніж пів відсотка (0,44%) світового суходолу, має 30% світового чорнозему! Вона займає перше місце у світі за покладами марганцевої руди, четверте за покладами залізної руди та входить у десятку світових лідерів із запасів вугілля.
Хочу порівняти наше буття із ситуацією у Ізраїлі, хоча б тому, що там кожен сьомий житель – виходець із Радянського Союзу, звідки і ми з вами родом.
Запитайте у будь-якого свого знайомого, що нині проживає в Ізраїлі. Він вам підтвердить: цю бідну природними копалинами, пустельну землю і порівнювати не можна з нашою, адже там навіть не вистачає води. При цьому будь-який український пенсіонер (та що там пенсіонер, навіть типовий представник середнього класу "по-українськи") радо б помінявся соціальними гарантіями з першим ліпшим ізраїльським пенсіонером.
Єврейська профспілка Гістадрут (Федерація праці) виникла у 20-роках ХХ століття, що значно раніше, ніж національна держава. І високі соціальні гарантії держави Ізраїль, і нетерпимість до корупції та культура людської свободи - заслуга, власне, Гістадрут.
Ця профспілка нечасто вдається до загальних страйків. Але якщо доводиться страйкувати, то під її натиском уряд швидко капітулює. Наприклад, гостро-радикальною була акція авіадиспетчерів, які вмить припинили повітряний рух над Ізраїлем.
До речі, хочу підкреслити, що у момент кризи профспілки стають не лише виразниками інтересів трудящих, але й національними інститутами, зокрема, захищаючи своїх членів від загрози іноземців-штрейкбрехерів.
Членами профспілки не народжуються
(досвід Ірландії)
Існує думка, що кризовий період – не кращий час розвитку профспілок. Тут мені хочеться провести паралель з Ірландією.
Україна – найбільша країна Європи. За територією майже удесятеро більша за Ірландію. При цьому ірландські профспілкові виступи потужніші в десятки разів. Зокрема, тільки шкільні профспілки вивели на останній страйк 70 тисяч людей!
Попри повну несхожість, у наших країн є дещо спільне : Ірландії найбільше серед інших країн Євросоюзу загрожує дефолт. Але коли уряд спробував зменшити витрати на освіту, на захист майбутнього дітей одностайно піднялися батьки та вчителі.
Отож українським профспілкам є з кого брати приклад і немає жодних причин виправдовувати власну безпорадність.
До речі, Київська освітянська профспілка деякий досвід вже почала впроваджувати на національному ґрунті. Не секрет, що основна проблема Європи старіння націй і, відповідно, старіння профспілкових організацій. Для поповнення своїх рядів, профспілки тієї ж Ірландії вдаються до залучення молоді, організовуючи для них розважально-виховні заходи.
Українська молодь настільки незнайома з профспілковим рухом, що навіть пише його назву через букву "в" – "провспілки", оскільки не розуміє про що йдеться. Щоб змінити ситуацію, ми вже кілька років в усіх п’ятистах київських школах проводимо уроки присвячені профспілкам. Важливо те, коли школярі приходять після такого уроку додому, вони запитують у батьків: "А ви входите до профспілки?"
Та справжнє бажання бути членом профспілки виникне лише тоді, коли люди знатимуть відповідь на питання: "Що мені дає членський квиток?"
Для того, щоб українські профспілки стали дійсними виразниками інтересів трудящих, треба пройти довгий шлях. Але те, що цей шлях реальний, сподіваюся, я вас переконав.
 |
Олександр Яцунь, голова Київської міської організації профспілки працівників освіти і науки України
