Это сладкое слово "стабилизец"

У вирві сьогочасного українського життя ми якось вже призабули ті легендарні часи, коли Леонід Данилович разом з Віктором Федоровичем поривалися "за стабілізувати" соціально-економічну та політичну ситуацію в країні, аби шахтарі могли радісно добувати вугілля, сталевари – варити сталь і селяни – пасти худобу.

Минулого тижня Україна спостерігала за черговою спробою зробити країні "стабілізець".

Вожді БЮТу та Партії регіонів вже були за один крок від підписання угоди про створення Коаліції соборності та відродження. На голови співвітчизників рясним потоком лилися заяви про необхідність стабілізувати політичну ситуацію, що стало б основою консолідації суспільства, добробуту і процвітання.

Однак не судилося. Янукович гучно заявив про вихід із коаліційних переговорів. Тимошенко лише розгублено скрикнула: "все пропало!".

Життя широкої коаліції ховалося у змінах до Конституції, які мали докорінно перепланувати політико-правовий простір країни.

Але все ж таки треба визнати, що для суспільства і держави не є принципово важливим, де обиратиметься президент та в якій конфігурації існуватиме парламентська коаліція. Зрештою стан національної безпеки та рівень життя людей напряму не залежить від форми правління в державі.

Головне – яку політичну лінію триматиме вище керівництво країни. У зв’язку з цим, здається досить дивним, що поза увагою експертного середовища фактично залишилися ті непублічні додатки, де прописувались основні напрями та механізми реалізації Великого договору.

Втім, незважаючи на усю утаємниченість переговорного процесу, зовсім нескаладно реконструювати деякі положення секретних протоколів, спираючись при цьому на інформацію з джерел, близьких до переговорів та насичену "кредитну" історію головних фігурантів перетрактацій за зачиненими дверима.

Які ж першочергові кроки у внутрішній та зовнішній політиці збиралися здійснити "коаліціянти" в контексті актуальної політичної ситуації.

Проведення на початку 2010 року загальнонародного референдуму щодо вступу України у НАТО. У разі відхилення більшістю громадян ідеї приєднання до Північноатлантичного Альянсу, – конституційне, законодавче закріплення позаблокового статусу України.

Інший варіант – спільна з Росією участь у створенні нової європейської системи безпеки.

Членство в Європейському Союзі – не самоціль, а засіб підвищення добробуту громадян, розширення можливостей вітчизняної економіки, науки і освіти.

Участь України у програмі Євросоюзу "Східне партнерство" не повинна впливати на динаміку інтеграційних процесів на просторі СНД.

Поглиблення участі України у ЄЕП, яке розширить можливості у взаємному обміні товарами, капіталами та послугами на євразійському ринку. Розгляд питання щодо доцільності вступу України у Євразійське економічне співтовариство.

Ратифікація Статуту СНД та набуття Україною повноправного членства у Співдружності.

Розвиток стратегічного партнерства з Росією, передусім, в торгово-економічній, культурній і військово-технічній сферах.

Проведення українсько-російських консультацій щодо умов продовження дії базових угод про перебування Чорноморського флоту РФ на території України після 2017 року.

Водночас, поетапне оформлення результатів робіт з інвентаризації земельних ділянок і державного майна, переданих у користування Чорноморському флоту РФ, проведення їх грошової оцінки та перегляд орендної плати у бік підвищення.

Активізація двосторонніх контактів з питань підписання угоди про демаркацію сухопутного українсько-російського кордону. Завершення переговорів з розмежування Азовського і Чорного морів та Керченської протоки на принципах спільного її використання та встановлення морських прибережних зон в протоці.

Створення міжнародного консорціуму з управління та розвитку газотранспортної системи України за участю російської, української та європейської сторін. У дальшому –об’єднання видобувних і газотранспортних активів двох країн на "паритетних" умовах.

Завершення переговорів з Росією щодо підписання угоди про надання Україні кредитів для покриття дефіциту бюджету на умовах ратифікації угоди про так званий "нульовий варіант" розподілу майна СРСР, сприяння участі російських компаній у приватизації українських стратегічних підприємств, зокрема "Укртелекому", Одеського припортового заводу, обленерго.

Законодавче закріплення за регіонами права вводити на своїй території другу офіційну (російську) мову, яка буде мати рівні права з державною, в тому числі, в сфері освіти, документообігу і в судах.

У дальшому – надання російській мові статусу другої державної мови.

Мораторій на порушення дражливих питань у відносинах з Росією. Неприпустимість "переписування історії", "перекручення" історичних фактів, які стосуються трагічних сторінок спільного історичного минулого та намагань втягнути українців у "штучну, надуману конфронтацію з Росією".

У зв’язку з цим, закриття порушеної СБУ кримінальної справи за фактом вчинення в Україні геноциду-голодомору 1932-33 років.

Крім питань Голодомору, в перелік чутливих питань входить ставлення до Великої Вітчизняної війни та ОУН-УПА, зведення у ранг героїв таких "одіозних" історичних постатей як Мазепа, Петлюра, Бандера і Шухевич, святкування річниці Полтавської битви та перемоги козацького війська над росіянами під Конотопом.

Створення українсько-російських комісій щодо вироблення гуртової позиції в оцінці проблемних питань в історії братніх народів та відновлення спільної історичної пам’яті.

Недопущення "провокаційної" та "безвідповідальної" практики припинення ретрансляції російських телевізійних каналів у кабельних мережах на території України, що "грубо порушує і обмежує конституційні права громадян, провокує суспільство до розколу на національному та мовному ґрунті та негативно впливає на російсько-українські відносини".

Так все ж таки ставитися до ціє кулуарної метушні щодо пере форматування влади?

Як до пошуку компромісів зарадиконсолідування зусиль усіх гілок влади та суспільства у напрямку економічного оздоровлення країни?

Або все ж таки це була спроба конституційного перевороту, заколоту з метою узурпації влади очільниками БЮТ і Партії регіонів, що здійснювався за політичним і економічним сценарієм, розробленим у сусідній державі?

Судячи із цілей та інтересів, з яких виходили учасники перемовин про створення "ширки", підстав для оптимізму залишається обмаль.

Ясно, як божий день, що верховоди чергової "коаліціади" керувалися у своїх діях аж ніяк не національними інтересами. До об'єднання їх підштовхував страх втратити владу на наступних чи то президентських, чи то парламентських виборах та невгамовна жага остаточно розхапати залишки народного добра, до якого раніше не дотяглися руки.

Втілення в життя такої "проукраїнської" політики неминуче обернулося б повзучою деукраїнізацією України.

По суті ж, йшлося про добровільну здачу України на поталу недругам. Адже кремлівський режим нині здійснює вкрай агресивну політику в українському напрямку, і там, де він бачить слабкість – наступатиме до "переможного кінця".

Отож, "національне примирення" у виконанні ПРіБЮТу – це прямий шлях до втрати самостійності України.

"Стабілізець" цього разу не відбувся. Але провідники двох найпотужніших фінансово-політичних кланів обіцяють ощасливити ним Україну відразу після загальнонародних президентських виборів.

І воно нам треба?

 

Ігор Радзієвський, кандидат наук з державного управління, спеціально для УП