От опекунов к демократии

В матеріалі "Програма громадянина" було викладено три складові, які мають бути реалізовані в Україні для того, щоб зупинити руйнацію і почати розвиток.

Перше – звільнити всі гілки влади від тих, хто замість служити народові зраджує його і постійно грабує, найперше, корупціонерів. Представникам політичних сил, котрі не довели свою здатність покінчити з корупцією – жодного голосу під час виборів.

Якщо вже комусь так хочеться мати злодіїв у владі, то краще обирати кишенькових та квартирних – збитки від них менші. Доки в країні процвітає корупція, розвитку бути не може – тільки руйнація.

Проте, в цьому матеріалі мова піде в основному про два інших пункти програми. Вони стосуються забезпечення громадянам можливості якісно виконувати свій громадянський обов’язок – ефективно керувати країною.

Для цього потрібне забезпечення громадян повною і достовірною інформацією про стан справ в країні та необхідними знаннями для прийняття кваліфікованих рішень.

Все це дуже тісно між собою пов’язано. Відсутність у українства інформації і знань, робить владу безконтрольною, тобто дозволяє їй замість прикладати зусилля для розвитку країни і турботи про народ, займатися їхнім пограбуванням.

Після здобуття Незалежності, компартійний, а потім вже сформовані й за іншими ознаками клани, почали дерибан суспільного майна. В його основі лежала відсутність у людей необхідних знань та інформації для того, щоб захиститися від того тотального грабунку.

Людям постійно дурили голову, кажучи, що потрібно вибрати чесних і справедливих представників у владу. І натомість найстаранніше приховували сутність демократії.

А в основі демократії лежить одна з найголовніших людських властивостей, закладених з метою забезпечення виживання виду, можливо, навіть генетично,– в першу чергу, дбай про себе. Є обмеження – потрібно ділитися. Але не зі злодіями та корупціонерами.

А як бути з тими, хто не розуміє, що головна частина його багатства знаходиться в загальному, суспільному користуванні? Як бути з тими, хто не розуміє, що з допомогою системи суспільних правовідносин дуже легко відняти у людини і те, що знаходиться в її приватному користуванні?

Спочатку про те, як вчинила наша "еліта". Вони оголосила, що буде турбуватися про народ, отримала під час виборів владу і… зробила як й планувала, крадіжку. Тобто ті, хто не зміг об’єднатися для захисту своїх інтересів, отримав локшину на вуха про добрих і турботливих опікунів. В результаті позбувся більшої частини свого майна.

Коли нахабство "еліти" почало переходити всі межі і стало просто нестерпним, виник Майдан. Влада була змінена, але, на жаль, якісних змін, демократизації, не відбулося. За останній час при владі перебули всі основні "елітні" угрупування.

І що? І нічого, країна продовжує руйнуватися далі. Чому? Відповідь дуже проста – для успішного розвитку країни потрібні спільні взаємоузгоджені зусилля всього народу. І відсутність зрадників, корупціонерів.

Країну можна зробити багатою і заможною. Але де знайти тих дурнів, котрі будуть це робити тоді, коли інші в десятки разів швидше розкрадають спільне, ніж воно наповнюється чесною працею?

Найвищу виконавчу владу мали і БЮТ, і Регіони. Об’єднати суспільство навколо цілей розвитку, вони і не намагалися – об’єднані люди не дозволять себе грабувати. Йти на вибори з результатами їхньої роботи – це самогубство.

Ось тут і почалася обробка народу: мовляв, не в змозі проста людина розібратися з складнощами державного управління. Це все настільки складно, що осягнути його простим розумом неможливо.

А оскільки людського розуму для таких відповідальних речей недостатньо, то не варто людям довіряти і обрання президента. Почекайте, скажете ви, але ж ми своїм куцим розумінням обрали і вас, Юлія Володимирівна з Віктором Федоровичем, то ви теж "неправильні" виходить, як же тепер з вами бути?

Та ніяк, нехай буде як вже є. А от на майбутнє обмежимо свободу слова, щоб не змовлялися проти нас. А якщо вдасться сьогодні переконати людей в тому, що президента можна обирати парламентом, то завтра, в умовах відсутності вільної преси, там більше переконаємо в доцільності призначення депутатів на засіданні Кабміну.

Українське суспільство сьогодні знаходиться в стані нестійкої рівноваги. З величезними потугами, з допомогою Незалежності і Майдану його вдалося випхати з ями тоталітаризму. Так, в тому болоті багатьом паразитам занадто добре жилося навіть за світовими стандартами.

І їм дуже хочеться скинути суспільство назад, у надзвичайно звичне і сприятливе для них середовище. Не перестаю дивуватися їхнім наглості та цинізму, нас намагаються переконати в тому, що нам це на користь.

Проте, у цьому всьому є позитив.

По-перше, ми чітко бачимо хто є хто, якої він думки про нас і яку долю нам готує. По-друге, ми всі побачили наскільки близько біля прірви ми все ще знаходимося. І це потужна мотивація до розвитку демократії.

Ось тут час згадати про президента. Ющенко нізащо не хоче допустити скочування України назад, в тоталітарну прірву. Проте він нічого конкретного не робить і для розвитку демократії в Україні.

Нинішня ситуація дає йому унікальний шанс стати вкрай потрібним своєму народу і гідно заповнити політичну нішу гаранта Конституції та демократії.

Ось три простих кроки, котрі б забезпечили країні розвиток, а президенту успішну політичну кар’єру. Заявити про єдність з народом і твердий намір швидко й неухильно розвивати демократію в країні. Це або вщент поламає плани широкої коаліції, або поставить коаліціантів у вкрай непривабливе становище.

Крок другий – негайна і потужна робота з підвищення освітнього рівня народу та забезпеченню його об’єктивною і повною інформацією про стан справ в країні.

Крок третій – спільна з народом боротьба із зрадниками всіх мастей, в першу чергу, з корупціонерами, боротьба не стільки жорстока, як методична, яка нікому не залишає шансів в майбутньому жити за рахунок торгування інтересами суспільства.

Результатом цих кроків мала б стати єдність народу, представник якого займає найвищу державну посаду. Все, що викликає недовіру буде усунуто, і суспільство сконцентрується на виробленні планів розвитку країни та їх реалізації.

З цього моменту розпочнеться розвиток України. Зрозуміло, такий президент буде потрібен і на наступний виборчий термін. По-перше, за попередній час він не демонстрував своєї схильності до зради національних інтересів та інтересів України.

По-друге, якщо до цього додасться єдність і співпраця з народом, концентрація зусиль на розвитку демократії, виникнення взаємної довіри народу і влади, на основі демократичних механізмів контролю та управління, почнеться планомірний розвиток країни.

Тоді, конкурентів йому не буде. Сьогодні потенційні можливості у президента надзвичайно високі, але чи скористається він ними, то вже інше питання.

В будь-якому випадку наші плани і наше майбутнє залишиться незмінним. Так, нас можуть відкинути на певний час назад. Так, український народ можуть змусити до жорсткого відстоювання своєї свободи, своїх прав на гарне та вільне життя.

Так, нас ще можуть пограбувати. Але зупинити – ні.

То що ж ми можемо і маємо зробити сьогодні для того, щоб наше завтра стало успішним?

Сказати "ні" всіляким "опікунам". Сказати "так" знанням, вмінням, суспільній культурі. Відмовити в довірі усім, хто посягає на наші права і свободи. І не тільки тим, хто має наглість робити це зараз, а і тим, хто проситься, щоб його обрали, та при цьому обіцяє – ви мене оберіть і ні про що не турбуйтеся, я прийду і все для вас зроблю.

То все шахраї, які неодмінно прийдуть до пропозицій обирати президента в парламенті, а нардепів у Кабміні. Відмовити у довірі всім політичним партіям, котрі сьогодні не продемонстрували своєї здатності розвивати суспільну культуру і боротися з корупціонерами. Опікунам, корті так прагнуть діяти від імені народу і проти того ж  народу – чітке і однозначне ні!

А що робити, адже демократичних політичних сил на сьогодні не існує? Я ніскілечки не сумніваюся, що вони виникнуть коли з’явиться така потреба у українства, коли не один я про це писатиму.

Відбудеться те ж саме, що і з корупцією – поки проти неї лунав один чи два голоси, вона була безкарна. Коли суспільна потреба в боротьбі з нею почала наростати – відповідно і ситуація зрушила з місця.

Якщо будемо наполегливими то доб’ємося свого. Те саме і з розвитком демократії, суспільною культурою і освітою народу, єдністю зусиль всього суспільства – будемо демонструвати у тому свою потребу, пропозиція з’явиться неодмінно. Якщо ні – самі здійснимо необхідне. Головне – покладатися в усьому на себе і свій розум.

До речі, мені дуже цікаво, чим мотивують прагнення відмовити людям в праві обирати президента? Я маю власну відповідь: люди більше нездатні і не бажають терпіти грабунок країни та себе нинішньою "елітою".

Що ж, подобається це "еліті", чи ні, а ми будемо робити все можливе, щоб людям була кришталево зрозуміла вся суть того, що відбувається в країні. Звісно, вся ота "еліта" в такому випадку випарується як роса на сонці. Проте, натомість з’явиться інша, що буде чесною, гідною, сповідатиме єдність і процвітання країни.

Ми нічим не гірші від інших народів, які змогли навести в себе лад. Ми варті самоповаги і здатні зробити себе гідними неї.

 

Сергій Трегубенко, для УП