Янукович и его судьба

Віктор Янукович та члени його команди сяють. Після того як лідер регіоналів на лаврському подвір’ї оголосив, що його "шлюб" з Тимошенко не відбудеться, усі погляди звернулися до рейтингів кандидатів на президентську посаду. Як не крути, а Янукович, як мінімум, учасник другого туру виборів. Не виключено, їх переможець.

Магія чисел далася взнаки: коментарі представників Партії регіонів, і її лідера, сповнені впевненості у виграшному для себе фіналі президентських перегонів.

Розрахунок доволі простий — економічна ситуація в країні складна, довіра до Тимошенко падає, і при цьому є сподівання що "свій" виборець не підведе.

Здається, що Янукович трохи лукавить, коли повторює, що не вміє бути в опозиції. Ще й як вміє! Йому вдалося зберегти свій рейтинг попри те, що часом його ім’я надовго зникало з інформаційного простору.

Янукович, прямо кажучи, "не парився", тому сьогодні складно пригадати якусь цілісну пропозицію по виходу з кризи від очолюваного ним опозиційного уряду. Можливо найяскравіше, що запам’яталося з опозиційної діяльності Партії регіонів, це численні блокування роботи парламенту, з надувними кульками, чи без них. Отже, в умовах слабкої української демократії, найкращою стратегією досягнення успіху виявилася така: нічого не роби, а там де можеш підстав не плече, а підніжку.

Крім того, регіонали дуже красиво використали конфлікт між Ющенком і Тимошенко, кулуарно домовляючись то з одним, то з іншою. Публічно ж усіляко наголошуючи на відсутності єдності у помаранчевій команді. В результаті — Партія регіонів уся в шоколаді, а її донедавна головні конкуренти — в політичному лайні.

Протиріччя ж між групами впливу усередині партії до "тектонічних зсувів" не призвели, хоч і могли. Факторів, які зцементували ситуацію, може бути багато, але не останній з них — сам Янукович. Тому що Віктор Федорович вже давно не просто політичний діяч, він справжній бренд.

Не даремно ж він вже почав закликати людей голосувати за "сильну" владу. Янукович навіть може дозволити собі бути трохи брутальним у розмові чи інтерв’ю — це цілком вписується і образ такого собі українського "батьки".

Поки що цей образ презентують суспільству у красивій обгортці. Кандидат говорить "правильні" слова про об’єднання країни, про закон, не забуваючи потішити обіцянками не допустити переписування історії, або повернути Євро 2012 в Одесу і Дніпропетровськ. Останнє, щоправда, скоріше з серії "...і тут Остапа понесло".

Та хоч лідер ПР і демонструє щосили миролюбну риторику, він щоразу збивається на доволі різки характеристики на адресу своїх опонентів та результатів їхнього правління. Для нього те, що було в країні в останні чотири роки, — це непорозуміння, яке ось-ось мине.

Виникають побоювання — чи вистачить цього миролюбного запалу до закінчення виборчої кампанії, і чи ми знову не почуємо на її фініші про "казлів", "які заважають жити"?

Середньої руки підприємці з Донеччини, з якими доводиться спілкуватися, ставлять в цій ситуації свій діагноз. Вони розуміють, що у команди Віктора Януковича є реальні шанси на перемогу, і кажуть, що за цим слідуватиме такий перерозподіл ресурсів в країні, що "мало не покажется".

Багато залежатиме від того, чи змінився Янукович хоч трохи з часів, коли його вже намагалися всадити у заповітне крісло. Сьогодні він часом вдається до риторики, із якою сміливо міг би виходити на сцену Майдану. Але що буде, коли людина посяде, хоч тепер і з обмеженими повноваженнями, головну посаду в країні?

Попри певні зміни, спостерігаючи за стартом виборчої кампанії Януковича, можна сказати, що щось подібне ми вже бачили. Політтехнологи здатні дати багато порад, і навіть навчити говорити без суфлера. Але стиль, характер нікуди не дінеш, він читається за усіма завченими фразами. Навіть подібне "запаморочення від успіху" вже доводилося спостерігати. Але ж де кінцевий результат?

Саме тому сьогодні Янукович схожий на другорічника, якому випав шанс довести, що його несправедливо понизили у ранзі. При цьому, попри ейфорію, яка охопила регіоналів, гарантій, що спроба №2 буде успішною, немає.

Янукович — технократ, стихія якого — віддавати команди, ке-ру-ва-ти, а не проводити мітинги. І він сам неодноразово в цьому зізнавався. Янукович не любить дискусій з опонентами, для нього краще щоб їх взагалі не було.

Саме тому такий політик міг дозволити собі не з’явитися у рідному Донецьку на День шахтаря одночасно з Ющенком і Тимошенко, що по черзі привітали вугільників. Але не міг собі дозволити упустити момент, щоб перебуваючи формально в опозиції, не приватизувати свою колишню державну резиденцію під Києвом.

Тобто лідер регіоналів, попри усю свою зовнішню суворість, не любить боротьби. Бренд "Янукович" — продукт дуже вузького, обмеженого застосування.

Звісно, в Партії регіонів є сподівання на гроші, на технології, на те, що не зрадить консервативний в своїх уподобаннях електорат.

Проте більше сподівань на Історію, яка одного разу вже не допустила до влади в Україні такого лідера.

 

Євген Булавка, для УП