"За" и "против" парламентской Украины

Продовження. Початок читайте тут Правовий хаос в Україні очима Заходу

Коментарі західних експертів щодо ситуації в Україні, "ширки", можливих змін в Конституції.

"Зараз багато говорять про те, що Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) хоче створити нову "Коаліцію соборності та відродження" з опозиційною Партією регіонів, очолюваною Віктором Януковичем.

Чутки про коаліцію БЮТ і Партії регіонів поширюються вже протягом кількох років. Рішення Тимошенко поглибити переговори з Регіонами відображає її незадоволення як з приводу невдалих відносин з Ющенком, так і щодо боротьби з дуже складною внутрішньою економічною ситуацією, вона може зіткнутися із падінням реального ВВП на 5-8% цього року.

Відкладення терміну проведення парламентських виборів дасть економіці більше часу для відновлення і сприятиме покращенню електоральних перспектив БЮТ. Співіснування Регіонів та БЮТ може знайти підтримку іноземних ринків, оскільки воно забезпечить сильну та стабільну більшість у парламенті, здатну провести складні реформи, необхідні для виведення України з поточної кризи.

Обидві партії також є прихильниками прагматичних стосунків із Росією, що може полегшити протікання кризи у питанні постачань газу та цін на нього".

"Проблеми багатопартійного президентського режиму є очевидними. Компроміс, який має бути досягнутий для утворення парламентських коаліцій, є дуже значним. Тому партії не схильні до їх утворення, якщо тільки в обмін на це вони не отримують частину посад в уряді.

У президентській системі із зменшеною роллю парламенту такі стимули є значно нижчими. Таким чином, президентський режим не сприяє утворенню коаліцій, а натомість призводить до неефективної роботи парламенту.

Тому в той час як багато хто вбачає у фрагментованому парламенті причину для запровадження сильної президентської посади, насправді, сильний президент є причиною роздробленості парламенту. Більше того, у такій системі президент має стимули для поглиблення фрагментації парламенту, оскільки це сприяє посиленню його влади.

Дехто піднімає питання стосовно того, чи слід змінювати конституцію в рік виборів. Якщо метою цих змін є зменшення змагальності чи посилення президентської влади або ж збільшення терміну його повноважень, тоді відповідь – ні.

Проте в цьому випадку завдання полягає у зменшенні повноважень президента, і я не бачу іншого варіанту, окрім як проведення таких змін за ситуації, коли невідомим є те, хто переможе на виборах. Тому це не є проблемою.

Однією з переваг переходу України до парламентської системи стане те, що країна матиме таку ж систему, як і демократії Західної Європи. Це може підвищити довіру до України з боку Європи.

Можливо навіть більш важливим є те, що, маючи виконавчу владу, зосереджену в одних руках, Україна зможе виробити єдину позицію на міжнародній арені. Те, що країна часто мала дві суперечливі позиції, піддавало сумніву її надійність як міжнародного партнера".

"Українська система політичного змагання знову здолала всі перешкоди, ставши на заваді спробам зосередити владу в одних руках. Навіть зважаючи на всі її недоліки, ця змагальна система ("плюралізм за умовчанням", як визначає професор Торонтського університету Лукан Вей) стала визначальним здобутком Помаранчевої революції 2004 року.

Тимошенко може допомогти явна нездатність її "помаранчевого" суперника Арсенія Яценюка ефективно використати цю ситуацію на власну користь – принаймні, дотепер.

Попри проведення прес-конференції та оприлюднення прес-релізу, стримані коментарі Яценюка в мас-медіа були відсунуті на другий план висловлюваннями Віктора Януковича, Тимошенко та Віктора Ющенко, а також інформацією про згоду МВФ щодо надання кредиту.

Тому, зважаючи на жорстку та змагальну виборчу кампанію та нещодавні загравання з не дуже демократичними методами, ці вибори мають бути предметом серйозного моніторингу з боку внутрішніх та міжнародних спостерігачів".

"Чи справді мас-медіа завадили цій спробі захоплення влади, чи вони були навмисно використані у більш масштабній політичній грі? Очевидно, доля правди є в обох твердженнях, і в дечому це нагадує Вотергейтську кризу в США 1972 року.

Поінформовані особи надали інформацію сміливим журналістам, які, у свою чергу, зірвали завісу з таємних переговорів, спрямованих на збереження влади, а мас-медіа були використані для спроби скерувати думку громадськості в той чи інший бік.

Чутки переповнювали інформаційний простір, а політичні вподобання власників ЗМІ та журналістів були очевидними; наприклад, телеканал "Інтер" представляв Януковича як рятівника Конституції.

Було б добре, якби це призвело до серйозної публічної дискусії у мас-медіа з приводу питання реформування української політичної системи і якби самі мас-медіа зайнялися аналізом цієї проблеми.

Проте в нашу інформаційну еру мало ЗМІ будь-де у світі цим займаються, і ЗМІ в Україні нічим не відрізняються від своїх іноземних колег. Скандали добре продаються, власники ЗМІ мотивовані політичними та комерційними інтересами, і сенсаційні повідомлення, що приховують політичні інтереси, є нормою".

"Дієві коаліції є гарними варіантами для перехідного періоду, особливо ті, що засновані на життєздатних домовленостях. В Україні домовленості та коаліції були успішними лише частково, в основному завдяки центральній ролі конституції в побудові української нації й держави.

Оскільки найважливіші конституційні принципи перебували "в реконструкції" протягом декількох років, будь-яка домовленість була достатньо недієздатною.

В академічній літературі прийнято вважати, що парламентська система розвивається, в той час як президентська – встановлюється. Можливість застосування цього трюїзму до посткомуністичного простору є дискусійною.

Більшість посткомуністичних систем таки еволюціонували, проте від неефективних делегованих демократій до суперпрезиденстьких режимів, і Україна, очевидно, не вписується у цю схему.

Чи передбачає це те, що Україна щось "втрачає" і, якщо так, то що саме, сказати важко.

Окрім ефективних партій, іншим головним принципом парламентаризму є поділ влади. Останній принцип є як нормативним, так і прив’язаним до конкретних правових принципів.

Перехід до парламентської системи у технічному плані передбачатиме зникнення подвійної системи конкуруючої легітимності (партії та пропорційні вибори проти прямих президентських виборів), проте це не призведе ні до автоматичного нормативного вирішення, ні до звільнення політиків від усієї їхньої відповідальності.

Більше того, парламентська система досить повільна в адаптації до нових обставин. Той факт, що цей принцип наразі займає центральне місце в українських мінливих реаліях, справді є загадкою.

Внесення поправок до Конституції має бути серйозною справою, що стосується усіх партій. Вибори також стосуються усіх партій, проте іншим чином. Поєднання цього можливе, проте зазвичай є непродуктивним".

"Це була вже щонайменше четверта спроба створити так звану "ширку". Були запитання щодо способу зміни Конституції, але також важливо згадати про побоювання, що еліти поділять Україну між собою.

Деякі найодіозніші українські політики-бізнесмени підтримували такі зміни, щоб захистити свої інтереси. Домовленості не вийшло, бо обидві сторони не довіряють одна одній у справах на перспективу.

Щодо наслідків, то Україна знову опинилася там, де була. Наступні вибори президента будуть у січні наступного року. Є два чинники, які можуть вплинути на перебіг кампанії.

По-перше, це економіка і загроза поглиблення кризи, можливо, у банківському секторі, подальше послаблення гривні. По-друге, ймовірне загострення енергетичного протистояння з Росією, можливо, вже цього літа.

Тобто, становище в Україні дуже хитке і так буде щонайменше до президентських виборів, а можливо і після них, адже будь-який новий президент буде змушений мати справу зі старою Верховною Радою".

Отже…

Невдача у впровадженні конституційної реформи, що обговорювалася у 2004 році і вступила в силу 2006 році, стала катастрофою для розвитку української демократії, міжнародного іміджу України та інтеграції країни в Європу.

Президентство Ющенка увійде в історію як період постійних політичних криз, урядової нестабільності, боротьби еліт і конституційного хаосу, що разом зруйнували потенційні можливості, які постали перед Україною внаслідок Помаранчевої революції.

Ющенко мав шанс уникнути цього, провівши референдум з питання конституційної реформи. Підґрунтям для цього було рішення Конституційного Суду в жовтні 2005 року та політична підтримка Тимошенко та БЮТ, проте їхня підтримка ідеї проведення референдуму під час виборчої кампанії 2007 року була знехтувана Ющенком.

Без президентської підтримки ідеї проведення референдуму з приводу конституційної реформи 2004-2006 років, прем’єр Тимошенко не мала іншого варіанту, окрім як запропонувати у квітні 2008 року проведення ще однієї конституційної реформи, цього разу спрямованої на встановлення парламентаризму. Без референдуму провести таку реформу можна лише через парламент і механізм конституційної більшості.

Парадоксом української політики є те, що так званий „прозахідний президент” так і не зрозумів, як чотири роки "правового хаосу" та конституційної нестабільності, вину за які українські виборці, судячи з 2%-вого рівня його підтримки, покладають переважно на нього, зашкодили демократизації України та її інтеграції в Європу.

Як мені сказали на нещодавній конференції щодо України у Вашингтоні, "втома від Європи" наразі перемістилася від "старої Європи" до "нової Європи" (тобто від країн західної до країн східної Європи).

Як мінімум два з трьох головних кандидатів у президенти, Тимошенко та Янукович, намагалися вирішити проблему безкінечної нестабільності, у той час як третій – Яценюк – знову не виявив ніякої позиції.

Українські виборці не знають, чи підтримує Яценюк парламентську чи президентську систему. Ми можемо лише зробити припущення, що оскільки Яценюк входить до складу групи "За Україну!" В’ячеслава Кириленка фракції "Наша Україна" – "Народна Самооборона", то він більше схильний підтримувати прагнення Ющенка до президентської моделі влади.

Чи він так і не усвідомив того, що парламентаризм виявився найкращою системою для демократизаційних процесів у посткомуністичних країнах, зважаючи на контраст між парламентаризмом у демократичній Східній Європі та країнах Прибалтики і президентським режимом в автократичній Євразії?

Проблема вирішення українського "конституційного та правового хаосу", як сказав суддя Футей, тепер переноситься на час після президентських виборів. Це, знову ж таки, вимагатиме повернення до питання формування конституційної більшості – шляхом утворення чи формальної коаліції, чи ситуативної більшості – та проведення референдуму.

Кожен західний експерт може підтвердити, що будь-який "напів-" режим – чи з переважанням президента (як у Конституції 1996 року, чи з переважанням парламенту, як у конституційних змінах 2006 року) – є передумовою нестабільності та конфліктів.

Венеціанська комісія Ради Європи розкритикували Конституцію Ющенка: "Крім того, експерти комісії вважають, що напівпрезидентська система може зберегти потенційний конфлікт між президентом і Кабміном".

Таким чином, якщо Україна хоче досягти політичної стабільності та позбутися "конституційного та правового хаосу", вона має обрати одне з двох: змінити Конституцію у бік чистої президентської системи, чи в бік чистої парламентської системи.

Проте лише парламентська система зможе наблизити Україну до демократії та Європи. Шкода, що Ющенко та Яценюк не засвоїли цей фундаментальний урок історії.

 

Доктор Тарас Кузьо, старший науковий співробітник на кафедрі українських студій Торонтського університету, дослідницький професор Карлетонського університету в Оттаві, для УП