Украинскому чиновнику и народу посвящается

Як поживаєш, невідомий боєць відомого фронту? А після проголошення Незалежності, як почував себе ? Вірю: страшнувато було. Моторошно. Від думки, що рухівці відкинуть тебе від єдиного, що ти вмів робити – виконувати чужі вказівки. Від думки про жахливу сільську або безпросвітну шахтарську працю на "бандерівців", які з минулого виринули у владу і голосно кричали "смерть ворогам".

Думав, що ці крики для тебе ? Чому так думав? Просто відчував що про тебе? Заспокойся: давно минулося рухівське безладдя, яке почалося лозунгом "Владу – номенклатурникам з СРСР!" – "бо ми не маємо кадрів".

І ринули брати-бюрократи широким річищем будувати нову Україну. Ваучерно приватизовану, колгоспнорозвалену, безракетнобезтанкову, великокоритную...

І виявилося, що в новій Україні ти, бумаготворець, – перший чоловік! У всій красі папери народжував Ти, творець нової України. Всі дороговкази для "неньки", яких не дописав Сціборський з Бандерою. Землю розділив тільки між селянами, не залишивши нічого людині з "квартири", попередньо заклавши добрий держрезерв, знаючи, що це просто твій резерв.

При цьому заплутав, як старий чорт, всю методу узаконення власності, що за 18 років сільська людина не змогла "взаконити" земельку. Потім – далі. Заплутав законами та постановами оформлення старого будівництва та створив для цього десятки "правильних" організацій.

Присадибні ділянки за кошт старих пенсіонерів почав проектно-документально оформляти способом, який не витримає і молодий .Пішов ти по шляху проектно-експертних організацій, де типовий проект завжди проходив експертизу як унікальний... Де станок для обробки металу або дерева, щоб узаконити, – з бурлаками піти по Волзі простіше.

Де проектні роботи на заміну водогінної труби коштують приблизно як сама труба. Де без проекту заміни шиферного даху не може бути заміни! У всій красі показав ти себе, о великий Творець паперовий.

Разом з "бувшими", що швидко підтягнулися до тебе, такого важливого (і вже не бідного) в новій державі, ви почали керувати банками, районами, підприємствами та "Агенціями по розвитку", ДУСями та армією.

Дороги по Вкраїні з рук своїх не випустив – бо могли, не дай бог, по-грамотному ремонтувати. У Верховній Раді ти був на висоті: замість 450 депутатів, які збиралися один раз на квартал в Радянській Україні і працювали шахтарями, головами колгоспів та секретарями райкомів – продукували вугілля та хліб – ти прийняв Закон для себе про "постійно діючу Верховну Раду".

З двома платними помічниками, які допомогли штатним бюрократам прийняти більше ста тисяч законів та постанов за 18 років. Прийняли для цього нерозумного народу: живи та процвітай – все за тебе зарегламентували!

І Конституцію морозівську народили – не жалко для своїх людей! Хочете – ще намалюємо! А щоб боротися з дорожніми автопорушеннями – встановили тобі, народе, "джерелу влади" – штраф мінімальний у 255 гривень!

Щоб не тільки не пив, але за стоянку в неправильному місці твої діти ще й не їли! Та й що то є для Європи – 50 доларів! А ми ж європейці! Відразу видко по 600-тих чиновницьких "Мерседесах", що в Європі живемо! Не всі, правда, і не довго (в основному). Але багато ще є, 46 мільйонів!

Ніяк без дусту чиновникам з цим народом не впоратися: живучий занадто! Тоді нагородимо його горілкою та джин тоніками, заборонами та дозволами, цигарками та безкоштовною медициною, забраними заощадженнями та газовими контрактами!

Ще хочете ? Тоді продажем землі іноземцям разом з людьми на ній! Або: не дозволимо використовувати тваринні ферми (навіть нові!) в межах населеного пункту – прирівняємо до стратегічно небезпечних! Нехай приміщення, зроблені з поту дідів і батьків, повільно просідають. Нехай везуть в село сир польський та огірок турецький! На них довго не протягнете...

Звертаюсь до людей: чиновники порахували, що нас з вами – 46 мільйонів. А скільки у нас чиновників, народе? Не знаєш? А в уряді нашому знають всіх своїх чиновників-помічників? Маю сумнів, бо в нашій міськраді в 1991 році було 64 працівники апарату міськради, а тепер 126.

Сьогодні в Україні цей мільйоноголовий звір крутить народом, править законом, пише під себе Конституцію, веде розподіл коштів, дарує землю та заводи і каже, що це все для нашого блага. Що він розуміє під виразом "наше благо"? Штрафи та побори? Двадцятикратна різниця в пенсіях між селянином та держчиновником?

Народе! Ти справді все це підтримуєш? Тоді чому ніде не чути похвали нашим слугам, чому немає стаханівського руху між заступниками міських голів або секретарями міськрад по організації самоврядування?

Чому немає всеукраїнських конкурсів "Краща хата чиновника"? Чому не бачимо змагань елітних водіїв та секретарок? Чому костюми на депутатах все дорожчі і дорожчі, а медицина в Україні все гірша і гірша? Чому така цвинтарна тиша з цього питання? Тому що видавати ліцензії значно вигідніше, чим будувати заводи?

Ще правда, мабуть, в наступному: блоха давно переросла собаку. Україна просто перетворилася на країну в якій слід закріпити в Конституції положення: Україна – держава Чиновника, якому належить народ.

Він , наш рідний, карає і милує, дозволяє вмирати з голоду, але не дозволяє працювати на будь-якій приватній ініціативі без свого Дозволу, обкладає червоними прапорцями неслухняних (о, ці кляті козацькі вольності! ) та планує своє майбутнє.

Від батька до сина переходять посади головних обласних бюрократів з нагляду за Правилами техніки безпеки, адже династія в бюрократії – чим гірше від шахтарської? Тим більше, що чиновники ніколи не заважали розвивати шахтарські або хліборобські династії.

Ви гадаєте, що я ненавиджу чиновників? Ні! Державний чиновник – така ж потрібна річ в державі, як і столяр, муляр чи інженер. Він потребує особливого ставлення, навчання та кваліфікації. Однак обмежити владу управлінців – нагальна потреба.

Страшно за це братися, бо до цього часу в СРСР, а тепер і в Україні, армію чиновників ніхто не перемагав. Як в фільмі "9-та рота": "Ніхто і ніколи не перемагав Афганістан"...

Чиновники – це наш непереможний Афганістан. Однак Чиновник не просто непереможний – він впевнено перемагає Україну! Перемагає всіх разом – шахтарів, хліборобів, вчених.

Бандерівців і ленінців, інтелектуалів і простаків, малих і старих. Тому лозунг "Вбити дракона" сьогодні є нагально необхідний. Адже "не вбити дракона" (маю на увазі чиновника) – означає неминучу смерть України.

Про способи досягнення мети. Звичайно, вмовляннями тут не обійдеться. Тиск на діючу владу з всіх сторін – просто необхідна умова початку змін. Потрібна група нових людей, хто бачить Україну своєю єдиною , найвищою земною цінністю.

Наступає час, коли гроші, власність поступово втрачають сенс через перегини самими ж чиновниками в державному будівництві. Через матеріальне, а головне моральне зубожіння людей, жити серед цього народу стає страшно і самим чиновникам.

Принцип "тобі добре – мені добре" – порушено, багато з порушників зійшло на попередніх станціях, прихопивши з собою нелегкі кейси з краденим. Зараз дехто стрибатиме з потягу на ходу. А далі ... Далі – обов’язково буде, адже самі слуги народу розуміють: Шарик змінив коврик біля дверей на ліжко господаря. І Шарик знає, що буде далі.

Слава Україні !

 

Петро Камінь, член ОУН (р), для УП. Позиція – особиста