Украина в контексте коллективной безопасности Европы

Перебування протягом тривалого часу при владі в Україні прихильників стратегічного співробітництва зі США, спричинило до формування певних стереотипів якихось "правил" реалізації зовнішньої політики регламентованої прийнятими законами. Ці стереотипи формувалися з "підказками" із поза країни.

Якщо порахувати й порівняти кількість взаємних візитів лідерів усіх провідних європейських країн в Україну і навпаки, можна переконатися, що США є найпріоритетним, адже за кількістю відвідин перевершує 26 країн ЄС, щоправда, за винятком Польщі, яку австрійці та німці називають, поряд із Чехією, "троянським конем США" у Європі.

Німецький інститут міжнародної політики й безпеки, який здійснює дослідження із зовнішньої політики та безпеки для Бундестагу й уряду, взагалі бачить в останній хвилі розширення ЄС цілий "табун троянських коней".

Прикладом може служити інститутське дослідження: "Троянські коні США або проєвропейські атлантісти? Нові члени ЄС і їхнє ставлення до Америки".

Висновок: "стара" Європа не дуже довіряє новим членам ЄС і НАТО – протеже США – до яким у перспективі можна віднести й Україну. В Європі вважають, що оскільки нові члени Союзу тяжіють до США, їхня політика далеко не завжди спрямована на зміцнення ЄС та єдності його рядів.

Україна ж, приймаючи підтримку США й "табуну троянських коней", зустрічає з боку лідерів ЄС недовіру й досить жорстке протистояння в реалізації планів знаходження членства в НАТО та ЄС.

Внаслідок протекціонізму з боку США, Україна мимоволі стала архітектором і будівельником своєрідної інформаційної "залізної завіси" між собою та Європою.

Об'єктивна інформація про європейську безпеку і її проблеми вкрай небажана для влади, оскільки вона "підриває" думку, що нав'язується суспільству: безальтернативність НАТО й стратегічного партнерства зі США.

В Україні непогано налагоджене надання інформування людей про НАТО. В 2004 була прийнята перша Державна програма інформування громадськості з питань європейської і євроатлантичної інтеграції на період до 2008.

У рішенні РНБОУ про перспективи подальшого розвитку відносин України з НАТО, що затверджене указом президента в квітні минулого року, передбачається фінансування плану підготовки до вступу в НАТО в обсязі 10 мільйонів гривень.

В Україні відкриваються Інформаційних центрів НАТО, за інформацією ЗМІ, вже створено близько 10 таких центрів, і робота з розширення їхньої мережі триває.

Є інформація, що вже працюють аж 25 таких центрів – у кожній області по одному. Не залишається осторонь і НАТО, а також її члени, які щорічно виділяють певні кошти на утримання інформаційних центрів.

Значно гірша справа з інформацією громадян європейської держави України про історію, проблемах формування, перспективах розвитку європейської колективної системи безпеки й про особливості її співробітництва з НАТО, членами якого є більшість держав ЄС.

В Україні вдалося виявити 13 регіональних центрів Європейської Інформації (Інформаційних центрів ЄС), які діють на базі обласних універсальних наукових бібліотек у Вінниці, Луцьку, Дніпропетровську, Донецьку, Ужгороді, Львові, Одесі, Полтаві, Рівному, Сумах, Хмельницькому, Черкасах і Чернігові (інформація 2006 року).

У березні 2008 року з’явилася інформація про відкриття в Луцьку Інформаційного центра Європейського Союзу (ІЦЄС) – сьомого в Україні (чомусь їх за два роки стало менше). Три з них функціонують у Києві, по одному у Тернополі, Чернівцях та Дніпропетровську.

Можливість відкриття таких центрів в інших регіонах України, в першу чергу, залежить від ініціативи самих колективів місцевих університетів, бібліотек або дослідницьких центрів, при яких зазвичай й відкриваються такі заклади.

Центри Європейської Інформації надають громадянам інформацію про основи функціонування ЄС, його економіку, політику, культурні традиції членів ЄС.

Ціль – підвищення рівня поінформованості в питаннях європейської інтеграції України. У Києві ІЦЄС займаються питаннями науки й техніки. Як ми бачимо, колективна оборона ЄС відсутня в тематиці діяльності ІЦЄС.

За такої просвітительської діяльності, природно в багатьох громадян створюється враження, що, як говорить президент: "Ми повторимо європейську відповідь, і не тільки через те, що такий шлях вірний і йому, власне, альтернативи нема".

Йому вторять міністр оборони, глава СБУ й багато інших. Далі всіх пішов колишній Леонід Кравчук, недавній гарячий прихильник нейтралітету України.

Він заявив: "...Тарас (Чорновол) говорив про можливу європейську колективну безпеку. Але її немає. Є ідея. Я навіть знаю, що виношувалася ідея мати європейські збройні сили. Але, знову ж таки, це ідея. І там є два батальйони поліцейські, які використовують сили НАТО й гроші НАТО (!!!). Таким чином, ми маємо шукати з того, що є".

А в ЄС усе є!

У лютому 1992 року був підписаний договір про ЄС. У договір був включений пункт про загальну зовнішню й загальну політику безпеки з наступним формуванням загальної оборонної політики для зміцнення незалежності Європи й сприяння миру, безпеці й прогресу в Європі й в усьому світі.

Політика безпеки ЄС базується на спільних із НАТО й на самостійних управлінських (свій штаб, свій документ "Європейська оборона: НАТО/ЄС – консультації, планування та операції") і військових структурах ЄС.

В Євросоюзі створюються "Бойові групи" чисельністю по 1500 чоловік кожна (з 2007) у повній боєздатності, чергують по черзі, готові до дій на відстані 6000 км від Брюсселя. Також в їхньому складі є підрозділи нейтральних держав. Тож Кравчук помиляється?!

За чисельністю "бойова група" – це скоріше полк, але не батальйон. Поки їх планується мати 11 (зараз 6), не враховуючи Єврокорпуса (задіяний як у планах НАТО, так і в інтересах ЄС, 60 тисяч чоловік).

Є також європейська авіатранспортна група (з 2010 у неї на озброєні буде 60 транспортних літаків А400М, аналог АН-70), які серійно будуть випускатися вже з цього року.

Щодо заяви президента – "ми повторимо європейську відповідь", треба розуміти й досвід нових членів НАТО і ЄС. Втім, їхній досвід Україна схоже не збирається використовувати. Адже Польща, Угорщина в 1994 році стали членами об’єднаної Європи, а в НАТО тільки в 1999 році.

Аналогічно вчинили й інші європейські країни: Болгарія, Чехія, Латвія, Литва, Естонія, Румунія, Словаччина й Словенія. 5 червня 2008 року Естонія змінила статус приєднаного члена Асамблеї Західноєвропейського Союзу (ЗЄС) на статус повноправного члена.

Автор навіть не згадує нейтральні європейські держави, які також є членами ЗЄС.

Українські політики й політологи умудрилися заживо "поховати" ЗЄС разом із його Генеральним секретарем з 25 листопада 1999 та головою європейського агентства оборони Соланою.

Вони його "розпустили". А він живий й діє! Тільки України там немає. Вона йде в НАТО, не обтяжуючи себе проміжними європейськими фінішами.

Натомість ЗЄС грала роль оборонного компонента ЄС і союзу призначеного для зміцнення європейської складової НАТО. У договорі було заявлено, що така політика ЄС не є протиставленням або перешкодою розвитку щільного співробітництва ЄС із НАТО в політиці безпеки й оборони.

Мета розвитку ЗЄС – поступова його трансформація в елемент оборонного компоненту ЄС.

Після ратифікації Лісабонської угоди, ЗЄС, як інституція, напевно, буде остаточно ліквідований.

У той же час основним інструментом діяльності ЗЄС залишається Асамблея ЗЄС, яка скликається два рази в рік. Україна в ЗЄС офіційно фігурує як партнер, але, на жаль, бере участь в Асамблеях епізодично. Під час останнього засідання питання європейської безпеки обговорювалися без присутності вітчизняного представника…

Натомість на таких засіданнях обговорюються украй важливі питання. Як от: Європейська безпека після війни в Грузії, спільна безпека та оборонна стратегія для Європи, багатонаціональні космічної системи: європейське космічне співробітництво в галузі безпеки й оборони, тощо.

На найближчому засіданні планується до розгляду питання про нові можливості для співпраці ЄС і США в питаннях зовнішньої політики й політики безпеки, європейська безпека на Близькому Сході, роль ЄС в боротьбі з піратством, тощо.

А де Україна в системі європейської безпеки? Де її участь в обговоренні найважливіших європейських проблем і пошуку їхнього спільного рішення? Вона добровільно залишається осторонь.

Здається, що Україна передчасно "поховала" ЗЄС, принаймні, Асамблеї ЗЄС та не бажає брати участь у європейській колективній безпеці.

Коли в 2007 ФРН одночасно головувала в ЗЄС  та ЄС, за інформацією із джерел що заслуговують на довіру, вона робила месседж Україні до її асоційованого партнерства в ЗЄС, але Україна цього "не почула".

Для ФРН залучення України було вигідним з точки зору конкуренції із Францією за лідерство в ЄС.

Тож альтернатива є, і така альтернатива, напевно, виглядає більш привабливою для більшості українців, аніж членство в НАТО.

Анатолій Павленко, незалежний експерт, для УП