Очередная евротуманность для Украины

7 травня  в Празі Євросоюз запустив свій новий проект під назвою "Східне партнерство", до якого увійшли, крім країн ЄС, Україна, Грузія, Вірменія, Молдова, Азербайджан та Білорусь.

Ідея "Східного партнерства" була інспірована у 2008 році Польщею та Швецією з метою посилення співпраці з вищезгаданими країнами через спрощення візового режиму, введення зон вільної торгівлі та укладання інших стратегічних угод.

І хоча багато хто розцінив тодішню ініціативу Польщі як спробу контрабандним шляхом протягнути Україну до ЄС, все ж на цей крок погодилися. Сприяла цьому і політична кон’юнктура власне в Єврорсоюзі – адже головуюча на той час Франція якраз просувала ініціативу для південних сусідів — "Союз для Середземномор’я".

До того ж "Східне партнерство" давало змогу запропонувати певні конкретні ініціативи з наближення до ЄС, не обіцяючи перспектив членства тій же Україні.

Крім того, створення цієї комунікації давало можливість Євросоюзу хоч трохи посилити свою енергетичну безпеку і отримати якщо не газ, то, принаймні, нафту з альтернативних російським джерел. Для цього в ЄС навіть суттєво лібералізували вимоги, якщо не сказати закрили очі на проблеми з громадянськими свободами в Азербайджані.

Наприкінці березня 2009 року Європейська Рада схвалила Комунікацію Європейської комісії "Східне партнерство" і затвердила відповідну зовнішньополітичну ініціативу, яку мали формалізувати на саміті в Празі.

От тільки і ЄС, і нові учасники підійшли до реалізації програми не в найкращій формі. Якщо сили Євросоюзу були суттєво підточені світовою фінансовою кризою, то потенційні східні партнери опинилися в епіцентрі політичної нестабільності.

Російсько-грузинська війна серпня 2008, україно-російський газовий конфлікт січня 2009, звинувачення в фальсифікації виборів у Молдові, суперечки Вірменії і Азербайджану через Нагорний Карабах....

Фігурування Росії в більшості з цих конфліктів зовсім не випадкове. Тоді як Євросоюз готовий був запропонувати їй участь на правах третьої сторони в багатьох проектах східного партнерства, сама Росія традиційно побачила в діях Європи зазіхання на сферу своїх інтересів.

"Ми сподіваємося, що партнерство не піде тим шляхом, яким, скажімо, Єврокомісія готувала нещодавню конференцію по газотранспортній системі України, коли питання, що прямо стосуються РФ, намагалися вирішувати без нашої участі", – заявив напередодні саміту в Празі міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров.

"Я не розумію Лаврова, чесно. Ми не намагаємося впливати на сферу інтересів Росії... І Росія не виключається з цієї співпраці. Вона стратегічний партнер", – заявила в день саміту єврокомісар Беніта Ферраро-Вальднер, коментуючи звинувачення російського колеги.

У своєму спілкуванні з журналістами Єврокомісар з зовнішньої політики та політики сусідства всіляко намагалася підкреслити оптимізм щодо нової програми співпраці.

Втім, про рівень будь-якої ініціативи можна судити зі складу її учасників. На саміт до Праги не прибули британський прем'єр Гордон Браун, прем'єр Іспанії Хосе Луїс Родрігес Сапатеро, президент Франції Ніколя Саркозі, скандальний італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі.

Найстатуснішою фігурою зібрання стала німецький канцлер Ангела Меркель.

Не приїхали на саміт навіть президенти прибалтійських країн та вірний друг України польський президент Лех Качинський.

І хоч як не підкреслював вже відставлений прем’єр Чехії, головуючої в ЄС, Мірек Тополанек, що до Праги прибули 17 прем'єрів і 4 президенти, все ж відсутність ключових гравців вказувала на невіру в можливість успішної реалізації "Східного партнерства".

Проігнорували саміт і представники країн-потенційних учасниць співпраці – молдовський президент Воронін та білоруський Лукашенко. Чи то побоялися почути нотації за стан громадських свобод у своїх державах, чи трошки повпливала Росія.

Під загрозою був приїзд грузинського президента Михайла Саакашвілі, який напередодні викрив у своїй країні військовий заколот. На саміт грузинський лідер прибув явно не в гуморі, а повз журналістів пробіг неначе ошпарений.

Не забула про свій проблемний внесок і Україна. Керівництво Єврокомісії мало необережність направити запрошення обом керівникам держави, а ті ж, звісно, не поділили, хто полетить.

За інформацією УП, спочатку було вирішено, що полетить до Праги президент і в.о. міністра закордонних справ Володимир Хандогій.

Але потім Юлія Тимошенко теж вирішила прийняти запрошення. Тоді Секретаріат президента став в позу і візит трохи не зірвався. Щоправда, надвечір з'явився указ Ющенка про те, що він таки збирається на саміт разом з прем’єром.

Але Тимошенко до Праги так і не потрапила – завадила трагедія з ігровими автоматами в Дніпропетровську.

Натомість президент прибув на саміт у хорошому гуморі і сяяв впевненістю щодо європейських перспектив України.

"Це перший з документів, до якого немає серйозних претензій з української сторони, починаючи з генеральної мети", – заявив Ющенко журналістам.

Він нагадав, що головна мета цього документа – це політична асоціація і економічна інтеграція до Євросоюзу.

"Є 5 тематик, в рамках яких розвиватиметься весь проект. Є фінансування, і дуже добре, що Європейська комісія побачила необхідність окремого спілкування з країнами східної Європи", – наголосив Ющенко.

Він не погодився, що цей проект знову не дає чітких перспектив, пообіцявши до червня чітку "дорожню карту".

"Ми до червня місяця по кожній позиції будемо подавати пропозиції, зокрема і щодо спільного енергетичного плану, де очікуємо підтримку Єврокомісії", – запевнив Ющенко журналістів.

В ході самого саміту український президент також лобіював своє бачення європейської енергобезпеки, зокрема, викори стання нафтогону Одеса-Броди.

"Згадаю започаткування разом із Польщею, Литвою, Азербайджаном та Грузією спільного Балтійсько-Чорноморсько-Каспійського енергетичного простору та нещодавню Брюссельську міжнародну інвестиційну конференцію з модернізації української ГТС", – зазначив Ющенко.

Президент нагадав, що "два тижні тому у Варшаві було затверджено техніко-економічне обґрунтування Євро-Азійського нафтотранспортного коридору на базі нафтопроводу "Одеса-Броди".

"Цей проект важливий для всієї Європи. Для його реалізації потрібна організаційна і фінансова підтримка Європейського Союзу", – наголошував Ющенко.

Втім ці слова президента відомі лише з переказу його прес-служби. З усього установчого саміту "Східного партнерства" журналісти могли бачити лише 5 хвилин вступної промови Тополанека.

Щоправда перед цим Беніта Ферраро Вальднер зробила журналістам значний екскурс в особливості "Східного партнерства", які зводяться до таких основних тез.

Наразі "Східне партнерство" – це лише політична декларація, яку в ЄС сподіваються наповнити реальним змістом вже за місяць, коли шість країн подадуть свої пропозиції щодо реальних проектів-складових партнерства.

Вона знову нагадала, що співпраця будуватиметься на чотирьох платформах. Перша стосуватиметься утвердження демократії й верховенства права; друга – економічної інтеграції; третя – питань енергетичної безпеки і четверта стосуватиметься контактів між людьми, зокрема, спрощення візового режиму.

Говорячи про візовий режим, Ферраро-Вальднер вжила термін "full liberalization", хоча потім і пояснила, що це поки що далека перспектива і спочатку йтиметься про просте полегшення отримання віз.

В найближчі роки на проекти в рамках "Східного партнерства" ЄС планує виділити 600 мільйонів євро – спочатку 350, а потім ще 250.

Втім вона не виключила, що після 2013 року ця сума може бути переглянута.

"З 2013 року буде нова фінансова перспектива і тоді питання (додаткового фінансування) може розглядатися всіма країнами ЄС – скільки вони хочуть витрачати на своїх сусідів, як східних, так і південних", – пояснила Ферраро-Вальднер.

В своїй промові єврокомісар кілька разів наголосила на тому, що Україна в багатьох аспектах є лідером порівняно з іншими учасниками "Східного партнерства". Однак так і не пояснила, який тоді зиск Україні у такому форматі співпраці.

Можливо він криється, в іншій сакраментальній фразі єврокомісарки – мовляв, перспектив асоційованого членства для України в ЄС поки не існує.

До речі, якраз пункти про асоціацію були предметом серйозних суперечок між Україною та ЄС.

Як відомо, в секретаріаті Ющенка "Східне партнерство" розглядали як інструмент досягнення членства в ЄС. А відтак наполягали, щоб відповідні пункти були прописані і в декларації Комунікації. Але в Європейській Раді на це не погодилися.

"На відміну від пропозицій Європейської Комісії від 3 грудня 2008 року, якими закріплювалася мета встановлення між ЄС і державами-партнерами відносин політичної асоціації та економічної інтеграції (формула включена відповідно до пропозицій України), декларація Європейської Ради від 19-20 березня 2009 року говорить лише про "створення умов" для подальшого запровадження цих принципів", – зауважував місяць тому заступник глави секретаріату президента Андрій Гончарук.

"Такі зміни, принаймні з точки зору України, ставлять під сумнів спроможність "Східного партнерства" забезпечити "значне посилення" політики ЄС відносно своїх східноєвропейських партнерів ", – наголосив він.

Втім, на думку президента Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу, "це партнерство відповідає стратегічним інтересам Європейського союзу з просування економічної і політичної стабільності в шести країнах-нових учасниках партнерства".

"Таке партнерство дає можливості співпраці з ЄС у всіх царинах, що може привести до угод про асоціацію, включаючи вільну торгівлю, більш вільне пересування громадян", – запевняв журналістів пан Баррозу за підсумками установчого саміту.

За його словами, східне партнерство може розглядатися як набір інструментів для досягнення окремими країнами учасниками їхніх цілей. Зокрема, угоди про асоціацію для тих партнерів, які досягли значних успіхів на шляху утвердження демократії, верховенства закону, прав людини і принципів ринкової економіки.

Крім того, і з боку Євросоюзу, і збоку України підкреслюється, що "Східне партнерство" ніяк не заважатиме співпраці в рамках двосторонньої посиленої угоди про співпрацю.

"Я хочу наголосити, що є ще двостороння співпраця. А це ("Східне партнерство") – компліментарний механізм, який нам допоможе поглибити співробітництво, отримати якісь девіденди, проекти", – пояснив в.о. міністра закордонних справ Володимир Хандогій.

Втім Україна готова співпрацювати з ЄС і в більш прозаїчних сферах, ніж здобуття асоційованого членства. За словами в.о. міністра закордонних справ, наша країна радо б отримала кошти на облаштування кордонів чи енергетичні проекти.

Щоправда, поки ще зовсім не ясно, на які гроші може розраховувати України – спершу треба законтрактувати проекти.

На запитання, де гарантія того, що проект буде дієвим і результативним, Хандогій лише знизав плечима: "Поживемо-побачимо. В день інавгурації проекту важко говорити про його фінальну ефективність. Ми сподіваємось, бо є бюджет. Всі країни ЄС, як один, заявляють про готовність працювати в цьому форматі".

Якісь приблизні обриси "Східного партнерства" можуть з'явитися щонайменше за місяць, коли будуть узгоджуватися перші проекти. Поки ж – суцільна туманність.