Антикризисный проект "Алмазы Украины"

Автор вже писав, що в Україні "заморожено" десятки геостратегічних антикризових проектів. Перший з них можна назвати "Чорноморський шельф". Він полягає в широкомасштабному освоєнні найбільших у світі запасів вуглеводнів на українській частині шельфу Чорного моря.

Оскільки читачі вимагають "виголосити увесь список", почну системно і систематично його оприлюднювати. Наступним у цьому геостратегічному списку знаходиться проект з умовною назвою "Українські алмази".

Це доволі давня історія. У 1984 році я перейшов на роботу з Академії наук до Київського державного університету імені Тараса Шевченка, де почав викладати студентам економічну і соціальну географію України, а також розміщення продуктивних сил і регіональну економіку.

Географічний факультет тоді розміщувався у величезному 250 метровому аудиторному корпусі разом з геологічним факультетом на Васильківській, 90. На обох курсах викладалася тема "Природно-ресурсний потенціал України".

А кому він краще відомий за геологів? Тому я звернувся по допомогу, щоб не читати лише з пожовтілих підручників, виданих у Москві про Україну, до людей, які про цей потенціал знають не з книжок.

Тоді на геологічному факультеті працював, царство йому небесне, відомий в Україні і за її межами геолог Сергій Амвросійович Мороз. Людина, яка у свій час стала наймолодшим доктором наук у всьому Радянському Союзі, нагороджений годинником з діамантами у Пекіні за видатний внесок у теорію і практику геологічної науки.

"Сергію Амвросійовичу, – звернувся я до нього. – Я викладаю студентам про природно-ресурсний потенціал України і один ваш молодий колега переконує мене, що в Україні "неміряно" золота, платини, дорогоцінного каміння. Навіть алмази нібито є. Це що якісь легенди і міфи, чи це дійсно так?".

Мороз потягнув мене на четвертий поверх, де знаходилася його кімната завкафедри.

В кабінеті він відкрив один з двох громіздких сейфів і витягнув звідси пробірку, заткнуту брудною ваткою. "Підставляй долоню, – скомандував він. Я простяг долоню і отримав на неї цілу жменю чорнових алмазів. – Де ви їх взяли? – запитав я ошелешено. З Якутії привезли? – Та з якої там Якутії, – засміявся Сергій Амвросійович. – Увесь Український щит помережаний десятками, а може і сотнями кімберлітових трубок, заповнених алмазоносною породою. Ми ці алмази видобули кустарним способом під час практики в різних областях України.

Ти мабуть і не чув, що один із найбільших алмазів у світі "Мазепа" знайшов на Українському щиті петлюрівський офіцер, за фахом геолог. У нас найбільша у світі кількість алмазів. Біля села Скоморошки у Вінницькій області знаходиться найбільша з виявлених у світі кімберлітових трубок діаметром аж 6,5 км. – Так чому ж їх не видобувають?, – не вгавав я, висипаючи з долоні алмази до пробірки. – Молодий ще ти дуже, щоб це знати, – відрубав Сергій Амвросійович, зачиняючи дверцята сейфу.

Потім я довідався, що він на практичних заняттях ці алмази висипав дівчатам на долоні, які вони передавали по рядах. Пройшов час, з кожною новою експедицією пробірок з алмазами ставало все більше. І ось настали ринкові часи і хтось вирахував ціну цим алмазам. Вночі підігнали під корпус вантажну машину і спустили на тросах обидва сейфи до кузова.

Десь у цей же час з приміщення музею геологічного факультету хтось поцупив величезний монокристал топазу, вагою 56 кг, дорогоцінного каменю, якому ціни немає. Теж, до речі, знайденого у Рівненській області України студентами.

Зрозумів тепер я і чому донині ці алмази не видобуваються. Причина та ж, що і з родовищами газу і нафти на шельфі Чорного моря. Якщо ми почнемо масштабно освоювати власні алмазні родовища, то нікому не будуть потрібні алмази Росії (Якутія), які видобувають за полярним колом за зимових температур 60-70 градусів.

Ось приміром, у Вінниці, саме там, де знаходиться найбільша у світі кімберлітові трубка, розміщено і завод, який перетворює алмази на діаманти. Сировину він отримує з Якутії, віддаючи росіянам левову частину прибутку.

А чому б не розпочати власний видобуток? Агов, президент і прем’єр-міністр, ви мене чуєте? Якщо ви відстоюєте інтереси України в Україні, а не інтереси Росії в Україні, то чому тоді донині нічого не робите реального?

За нашою ж статистикою ми в минулому році зібрали врожай у 53, 5 мільйони тонн зерна. І ви їздите з протягнутою рукою по всьому світові, щоб вам дали кредити? Хіба це не ганьба?

Нагадаю "нашим" високопосадовцям, що Канада, яка посідає у світі друге місце у світі за експортом зерна, збирає його щорічно менше 50 мільйонів тонн при майже тій самій кількості населення, що і Україна.

Нам для внутрішнього споживання потрібно 6 мільйонів тонн. А де ж решта у 47,5? Та це ж величезний геостратегічний ресурс. Мільярди людей у світі недоїдають і віддадуть за наше зерно все. Хіба не так?

А так звана газова війна з Росією. В Україні всі козирі на руках, але ми її програємо. Газом володіє не той, у кого його видобувають, а той, хто володіє підземними газосховищами. Це хіба що їжаку не зрозуміло.

Росія повністю залежна в цьому сенсі від України і при розумній політиці об’єктивно завжди буде програвати нам. А що відбувається насправді? Точно за тим російським віршиком: "ти с ума сошла коза (чи цап?), бйош десяткою туза". З такими гравцями, як наші керівники держави, Росія дійсно б’є шісткою всі наша козирі.

Читаючи газові домовленості Юлії Тимошенко з росіянами виникає враження, що їх підписали не  високопосадовці України і Росії, а президент Росії з премєр-міністром Росії.

Взяти хоча б абсолютно маразматичний пункт про те, що Україна має вибирати обумовлену контрактом кількість газу не залежно від того, потрібний він їй, чи ні. Або про підвищення ціни на газ для України, але не підвищення плати за транзит для Росії.

У цьому зв’язку як мильна булька луснув міф про те, що Юлія Тимошенко є сильним, патріотичним і високопрофесійним політиком. Жодна з цих якостей, за умов реального, не піарівського випробування, не була підтверджена.

Готовий пропонувати геостратегічні проекти для реалізації і надалі. В той же час переконаний, що жоден з них нинішні владні персоналії просто генетично не здатні зреалізувати. Ба більше, навіть започаткувати. Потрібні абсолютно нові люди.

 

Петро Масляк, для УП