Тестирование: плюсы и минусы внедрения

Минулого 2008 українське Міносвіти і науки реалізувало програму повного переходу на нові умови вступу до вишів за результатами зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) знань випускників шкіл.

Нині процес запровадження тотального тестування в статусі "єдиного, обов’язкового, визначального" способу проведення державної підсумкової атестації учнів середніх загальних шкіл та вступних іспитів для абітурієнтів ВНЗ набирає нових обертів.

Це викликане, насамперед, початком нової вступної кампанії, а також спробами законодавчого закріплення ЗНО шляхом внесення відповідних змін до деяких законодавчих актів, насамперед законів про освіту, про загальну середню освіту та про вищу освіту.

Активна дискусія, що розгорнулася з цього приводу як в суспільстві в цілому, так і серед наукової й освітньої громадськості зокрема, спонукає до визначення та аналізу хоча б найважливіших плюсів та мінусів впровадження ЗНО.

Щодо плюсів, то його ініціатори й прихильники, насамперед, звертають увагу на те, що ЗНО покликане подолати хабарництво та корупцію при вступі до вишів.

З цією тезою, мабуть, варто погодитися, оскільки зовнішнє тестування справді створює можливість для цього, принаймні на перших порах. Правда, якщо бути точним, мова йде не про подолання, а про мінімізацію цього ганебного явища.

Однозначною перевагою ЗНО багато науковців і освітян вважають виведення більш об’єктивної оцінки знань випускників шкіл, оскільки саме ця форма оцінювання дає рівний шанс тим, хто розраховує на себе, свої знання і вчиться систематично.

Прихильники зовнішнього тестування переконані, що нова методика оцінювання знань підніматиме престиж вищої школи, сформує рейтинг шкіл та ВНЗ і відновить втрачену у багатьох громадян віру у доступність та справедливість при отриманні вищої освіти.

Ба більше, на їхню думку, без тотального впровадження ЗНО реформування освітньої сфери країни – неможливе.

Серед позитивів нерідко називають і можливість впровадження ефективного громадського контролю за перебігом вступної кампанії.

Натомість, багато науковців справедливо вважають, що масове, до того ж безальтернативне, запровадження ЗНО зовсім не гарантує об’єктивного визначення рівня знань школярів та абітурієнтів і в майбутньому неминуче призведе (або вже призводить) до виникнення чергових, ще більш витончених корупційних схем.

Одним із найістотніших недоліків впроваджуваної системи є відмова вчителям шкіл брати участь у підсумковій атестації своїх вихованців, а професорсько-викладацькому складу ВНЗ у формуванні контингенту своїх студентів.

Це – не лише вияв повної недовіри з боку влади до шкільних вчителів і до вузівських викладачів, але й тотальне приниження, яке, на нашу думку, негативно позначиться як на середній, так і вищій школі.

Адже підвищувати рівень об’єктивності підсумкової атестації в школах та при формуванні контингенту першокурсників у ВНЗ необхідно не шляхом демонстрування недовіри всім вчителям і викладачам, а шляхом очищення рядів від окремих нечестивців.

Система ЗНО, по суті, виключає з абітурієнтів випускників минулих років, які бажають навчатися на заочній або вечірній формах навчання. Адже вони мають вкрай обмежені шанси успішно пройти зовнішнє тестування, оскільки не навчалися методиці тестування та і взагалі навчалися за іншими підручниками, аніж ті, за якими складаються тести.

Таке свідоме обмеження для випускників шкіл минулих років, які працюють і не мають можливостей самостійно підготуватися до тестування, є грубим порушенням конституційних прав громадян на рівний доступ до здобуття вищої освіти.

Зобов’язуючи випускників минулих років проходити ЗНО для вступу до вузу, ми фактично змушуємо їх до повторної державної атестації.

Нинішня тестова форма перевірки знань, на нашу думку, далеко не досконала. Вона зорієнтована переважно на фрагментарне й формалізоване знання і не враховує деяких важливих моментів.

За допомогою існуючих тестів важко визначити, наскільки знання є систематизованими, глибокими, і чи здатний учень їх творчо використовувати. Потрібні тести на визначення не лише рівня знань, але й рівня здібностей до засвоєння нових знань, до їх узагальнення, які дозволять прогнозувати успішність майбутніх студентів.

Вкрай недосконалі також зміст, технології і методики тестування. Часто зовсім не зрозуміло, для чого вони готувалися: для "випуску" чи "вступу".

Тому підходи до змісту тестів не однакові у різних авторів, які ці тести готують. Питання тестів часто сформульовані некоректно, відповіді на них неоднозначні, можуть мати подвійне тлумачення.

Це підтвердило останнє тестування по історії України в травні 2009, коли в тесті ряд запитань і відповідей на них не кореспондувалися між собою.

До того ж підготовка завдань не виключає витоку інформації. А тому і поширюються різні тести то в Інтернеті, то на Петрівці. Щодо методик, то вони почасти зорієнтовані на інтуїцію, на вгадування, а не на глибокі, усталені знання.

Як свідчить минулорічний досвід, відмінними сертифікатами у кількостях, які переважають плани прийому абітурієнтів, будуть наповнені столичні університети і престижні спеціальності периферійних вузів.

Тож, щоб відібрати  на перший курс лише дозволену кількість студентів, багатьом вузам все одно доведеться запроваджувати якісь додаткові умови прийому.

Тим самим нівелюється основана ідея повної сертифікації випускників шкіл і створюється можливість батькам абітурієнтів судитися з приймальними комісіями на підставі того, що вузівські правила відрізнятимуться від міністерських.

Нарешті, ЗНО створює серйозні загрози і для середньої школи, рівень знань випускників якої останнім часом і так знизився. Роль школи практично зводиться тепер до вибору предметів для тестування і репетиторства.

Атестат зрілості, як офіційний документ, по суті замінено незаконнонародженим сертифікатом. Шкільний атестат зрілості при вступі фактично не враховується, а якщо і враховується, то практично не впливає на рішення приймальної комісії.

Звідси і відсутність стимулу для навчання. Тепер учень може і не напружуватися, навчаючись у школі. Йому достатньо буде вибрати два-три предмети, необхідних для вступу, і підшукати "тестового" репетитора.

До того ж, у загальноосвітніх школах через ЗНО штучно скорочується на цілий місяць (травень) навчальний рік, що також не сприяє підвищенню рівня знань випускників. При такому підході все важче розраховувати на гармонійний розвиток молодої особистості.

Враховуючи вищезазначене, сформулюємо ряд висновків і конкретних пропозицій щодо ЗНО та його удосконалення. Звичайно, що воно має повне право на існування і його слід впроваджувати.

Однак не в статусі єдиного, обов’язкового, визначального і безальтернативного, а лише як один із способів здійснення державної підсумкової атестації учнів середніх шкіл та проведення вступних іспитів до ВНЗ.

Форми, способи, методи відбору студентів мають бути різними. Абітурієнти повинні мати в цьому відношенні хоча б якусь альтернативу. Тим більше в умовах формування суспільства знань, їх інтеграції та глобалізації.

Абсолютизація незалежного тестування це, серед усього іншого, створює загрозу використання його як інструменту впровадження авторитарної, по суті, диктаторської моделі управління освітніми процесами, що суперечить демократизації вітчизняного освітнього простору, автономії ВНЗ, мобільності студентів і викладачів у міжнародному освітньому просторі.

Тому, насамперед, не варто робити ЗНО тотальним. Адже корупція при вступі до ВНЗ стосувалася переважно місць, виділених під державне замовлення.

При вступі на платну форму навчання реально ніякої корупції не було і немає. Тому зовнішнє тестування мало би враховуватися вишами переважно при вступі на місця, що виділяються під державне замовлення.

При вступі на платне навчання воно не повинно бути обов’язковим, абітурієнт повинен мати право вибору: вступати або за результатами ЗНО знань, або за результатами вступних випробувань з тих же предметів, але проведених у виші.

Причому вступні випробування за змістом, формою і методикою мають визначатися вишем автономно, оскільки саме ВНЗ несе в подальшому відповідальність за якість підготовки з вступників висококваліфікованих фахівців.

Здійснюючи вступні випробування, як альтеративний механізм зарахування до вишу, є можливість враховувати рівень ВНЗ (коледж, інститут чи університет) та його специфіку, що, до речі, неможливо зробити при проведенні тотального ЗНО.

Вимагає удосконалення сама система зовнішнього тестування. На нашу думку, варто проводити тестування не з кількох дисциплін окремо, а розробити один комплексний тест з переважної більшості предметів, які вивчаються в школі, включивши в текст питання для з'ясування здібностей випускника щодо політичного, аналітичного мислення тощо.

В будь-якому випадку при вступі у ВНЗ, слід враховувати не лише бали зовнішнього тестування, а й бали атестату, результати участі в учнівських олімпіадах, конкурсах, які проводяться під егідою Міністерства освіти і науки.

Щодо осіб, які здобули повну загальну середню освіту і бажають отримати вищу освіту за заочною (дистанційною) чи вечірньою формою навчання, то їм без ніяких обмежень слід надати право вступати до вишу на вибір: або подавати сертифікати ЗНО, або (альтернативно) складати вступні випробування в обраних вишах.

Всю систему зовнішнього тестування і прийому до вищих навчальних закладів необхідно поставити у правове поле і на демократичну основу: вступники на денну і на заочну форму навчання за власним бажанням здають вступні іспити або подають сертифікат, отриманий внаслідок ЗНО.

Врахування цих та інших моментів дасть змогу не лише більш об’єктивно оцінити знання вступників до ВНЗ, їхні здібності до подальшого навчання, але й стимулювати розвиток середньої школи.

 

Олександр Пухкал, академік Академії економічних наук України, Народний депутат України III скликання, для УП