Как учим и что получаем?

Міністр Іван Вакарчук нещодавно вголос роздумував про якість освіти. Опісля його роздумів і мені захотілося поговорити про якість. Освіти, звісно.

Не так давно з’явилися такі мудрі слова, як магістр, магістратура, магістрант. Мушу зазначити, що слова, ще зі змістом малозрозумілим, але, як колись говорили "звучать гордо". Вже навіть є перші не лише магістранти, а й магістри, які "гордо", хто в пошуках роботи, а хто – вже на роботі дивує керівників, які теж магістри, чи просто спеціалісти.

Проте важливим, як на мене, є не лише нове слово із новим для нас значенням, а та відмінність, яку ми хочемо помічати, чи, правильніше, відчувати, спілкуючись із випускником-магістром. Бажано, щоб така відмінність була разюча, суттєва і саме в сторону покращених якісних показників, від, скажімо, студента чи спеціаліста (і ледь помітна від аспіранта і кандидата наук).

Бо якщо не буде такої очевидної різниці, то навіть і остаточне звершення процесу приєднання до Болонської конвенції, підписання, ратифікація, приєднання, визнання міжнародних договорів не виправдає новації.

На сьогодні право провадити освітню діяльність за освітньо-кваліфікаційним рівнем "магістра" отримали вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівня кваліфікації, здебільшого університети.

Відповідно до частини 4 статті 8 закону про вищу освіту, магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста. Засвідченням здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем "магістр" є диплом магістра. Зразок диплома магістра затверджуються Кабінетом Міністрів.

Чинні Умови прийому до вищих навчальних закладів передбачають, що прийом на підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів магістра, як і спеціаліста, здійснюється на базі здобутого освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра.

Вітчизняне освітнє законодавство не передбачає окремих фахових вимог до тих, хто вступає в магістратуру. В цьому контексті видається доречним переглянути вимоги до вступників в магістратуру.

Доречним буде і встановлення обов’язкового вступного випробування на знання іноземної мови, бо новітні технології здебільшого описуються найперше англійською мовою, тому, очевидно, знання англійської мусило бути визначальним при зарахуванні в магістратуру за будь-яким напрямком підготовки.

Можливо, варто збільшити термін навчання в магістратурі до двох, наприклад, років. Одним словом, дещо по-іншому сформулювати законодавче розуміння магістра і виокремити спеціально окремий освітньо-кваліфікаційний рівень магістра, а не ставити його на один щабель зі спеціалістом.

Освітньо-професійна програма освітньо-кваліфікаційного рівня магістра теж має вигідно вирізнятися. Це має бути комплекс гуманітарної, соціально-економічної, природничонаукової, професійної (професійно-орієнтованої) та практичної підготовки, з урахуванням подальшого працевлаштування.

Можливо, варто в магістратуру зараховувати тільки після здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, і весь цей час відвести на написання магістерської атестаційної роботи, а в нормативних документах прописати складніші вимоги до її змісту ніж, скажімо, до дипломної.

Наприклад, діюче Положення про організацію навчального процесу у вишах, яке затверджене наказом Міністерства освіти від 2 червня 1993 року за №161, навіть не передбачає окремих вимог до магістерської атестаційної роботи.

Немає окремих вимог і в освітніх законах України. Тому виходить, що один і той же процес і результат такого процесу називаємо двома різними словами по суті із однаковим значенням.

Сьогодні, відповідно до чинного законодавства, державна атестація магістранта проводиться в той самий спосіб, що й студента, а саме здійснюється державною екзаменаційною (кваліфікаційною) комісією після завершення навчання на освітньому (кваліфікаційному) рівні магістра з метою встановлення фактичної відповідності рівня освітньої підготовки вимогам освітньої (кваліфікаційної) характеристики магістра.

На практиці ті ж самі особи, які приймають захист дипломної роботи, слухають та оцінюють майбутнього магістра. Не піддаючи сумніву фаховий склад такої державної екзаменаційної (кваліфікаційної) комісії, видається, що для атестування магістра має бути дещо інший спосіб атестації, аніж спеціаліста.

Зокрема, щонайменше має бути інша, чи, правильніше, ще одна, окрема, державна атестаційна комісія, яка б в окремий спосіб і провадила завершальний етап здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра.

Сам факт "іншості" комісії, за участю, скажімо, осіб із науковим ступенем доктора наук, підняв би рівень престижності диплома магістра, а значить заохотив би справді кращих із кращих до подальшого здобуття освіти саме в магістратурі.

Нагальних доповнень потребують організаційні заходи щодо магістерської атестаційної роботи. Якісну роботу з усіма ознаками наукової складно написати за час, відведений чинним законодавством на її підготовку.

Максимально повне "заглиблення" в тему, а потім власне своя інтерпретація зазначеної проблеми вимагають більше, ніж відведених законодавством 120 днів. Весь процес – процедура обрання та призначення наукового керівника, кваліфікаційні вимоги до нього, вимоги до складності та актуальності теми для опрацювання магістрантом, вимоги до змістового оформлення роботи, зрештою, вимоги до часу її написання мають наближатися до наукової роботи, скажімо, на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Повинна бути також в обов’язковому порядку підготовлена і бажано надрукована у фаховому журналі хоча б одна публікація з усіма вимогами, які зазвичай формулюються до такого роду науково-технічної продукції.

Перегляду потребує процедура отримання рецензії на магістерську атестаційну роботу, так само як і фахові вимоги до рецензентів.

Можливо, варто залучити ВАК чи, може, створити дещо спеціальне під магістратуру, де б затверджувалося рішення про присвоєння освітньо-кваліфікаційного рівня магістра та звання наукового співробітника, а також скасування їх, у разі невиконання державних вимог при атестації наукових і науково-педагогічних кадрів.

Такий окремий державний орган виправдав би себе, оскільки ніхто, окрім держави, не співпрацює з державними органами інших країн з питань, що належать до компетенції здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра та взаємовизнання документів про здобуття такого рівня.

Потрібно жорсткіше відслідковувати плагіат при написання атестаційних робіт. Треба припинити надавати дипломи взагалі, а диплом магістра зокрема особам, які купують магістерські атестаційні роботи. Має бути жорсткий контроль за якістю і оригінальністю робіт.

Якщо освітній заклад "попадеться" на плагіаті, варто позбавляти його права провадження освітньої діяльності.

Законодавство України, в переліку документів про освіту і вчені звання, згадує про диплом магістра та диплом магістра з відзнакою. Друга позиція мені видається принаймні дивною, оскільки диплом магістра – це вже визнання, а відокремлено – диплом магістра із відзнакою дозволяє випуск магістрів ґатунку не найкращого, що само по собі призводить до девальвації самого диплому.

Вагомим аргументом престижності звання магістра є матеріальна винагорода, тобто заробітна плата, вірніше її розмір, що в подальшому отримуватиме магістр. Видається, що оптимальним варіантом має стати нарахування особі із дипломом магістра, незалежно від місця роботи, належної заробітної плати.

Наприклад, магістру в сфері телекомунікацій платити і як інженеру в сфері електроніки та телекомунікацій, і як науковому співробітнику та викладачу вищого навчального закладу.

Працюючи із дипломом магістра на посаді фахівця без категорії чи секретаря (таке, на жаль, має місце), випускник-магістр, звісна річ, з одного боку, застосовує отримані знання, проте, з іншого, не має можливості вдосконалюватися насамперед фахово.

Стаття 23 закону про наукову та науково-технічну діяльність поширюється на всі сфери економіки та науки, де працює особа із дипломом. Оплата праці наукового працівника, незалежно від місця його роботи та посади, яку займає особа із дипломом магістра, повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для ефективної самостійної творчої діяльності, підвищення престижу професії наукового працівника, стимулювати залучення талановитої молоді в науку та підвищення кваліфікації наукових працівників.

І, насамкінець: за будь-яких розкладів, реформ і криз класних фахівців треба шукати. Нинішня практика, на превеликий жаль, демонструє протилежне: цікаву роботу, посаду отримує той, хто її хоче обіймати, а не той, хто на неї найбільше заслуговує.

Уміння зорієнтуватися у вирі часу, вчасно запропонувати себе і вміло подати себе – ось що має вміти робити магістр. Постійно переконувати у своїй фаховості керівника-спеціаліста (за дипломом), прагнути виконувати серйозні фахові доручення і видавати на-гора якісний результат, мати стимул (заохочення) у різний спосіб за свій фах і недаремно проведені роки у виші, домагатися вагомих матеріальних і кар’єрних результатів.

Ось ті стимули, які мають бути в кращих з-поміж кращих випускників. Тоді і стане де-факто зрозумілим мудре слово "магістр".

 

Надія Князев, для УП