Проверка газом или за Независимость нужно платить
Стаття Сергія Лещенка "Три новини від Володимира Путіна про Юлію Тимошенко" належить до таких, на які потрібно обов'язково відповідати.
І тому, що вміщена у найпопулярнішому Інтернет-виданні, і тому, що логіка автора, коли він оцінює факти і цифри, є вбивчою: Юлія Тимошенко – ворог України!!! (Саме так – з трьома знаками оклику.)
Відразу скажу, що полемізувати з тими, хто тільки так оцінює діяльність нинішнього глави уряду, не бачу сенсу. Звертаюся лише до тих, у кого немає неприязні до політика Тимошенко у генах, і хто дійсно хоче розібратися у суті російсько-українських газових стосунків.
Якщо сліпого підвести до слона і попросити його описати цю тварину, сліпий може взяти слона за хобот і вирішити, що це – змія, а може взяти за ногу й подумати, що слон – це колонна. Щось подібне відбувається і тоді, коли глобальну проблему україно-російських газових і просто міждержавних стосунків оцінюють лише за кількома висмикнутими із загального контексту фактами. У даному випадку журналіст на одному пункті російсько-українського газового контракту дає оцінку всій концепції двосторонніх відносин.
Я готовий визнати, що характеристика укладеного урядом Тимошенко газового контракту з Росією як блискучої нашої перемоги – більше з розряду емоційних. Звісно, цей контракт для нас - не Аустерліц Наполеона, коли імператор французів розтрощив усіх своїх ворогів і біля його ніг лежала вся Європа.
Це – компроміс, котрий, з огляду на конкретні обставини, за яких проходили переговори (перекритий кран, неможливість переглянути угоду про ставку транзиту і заяви президента та прем’єр-міністра Російської Федерації про те, що газ для України коштуватиме 450 доларів), дає Україні очевидні вигоди.
Між іншим, мало кому відомо, що коли до нас у той момент за дорученням Євросоюзу прибув прем’єр-міністр Чехії Мірек Тополанек, то першою його вимогою було, аби Україна негайно почала поставку Європі газу власного видобутку(!). Навіть Євросоюз, як бачимо, не особливо прагнув допомагати нам – або, можливо, не надто вірив, що українському уряду вдасться вийти із ситуації з мінімальними втратами.
Тому – це безумовний успіх. Успіх у тому, що, по-перше, ми отримали визначеність у ціні на газ на багато років уперед. Зайве доводити, що така визначеність об’єктивно зменшує можливості газового шантажу України. Нам не треба тепер чекати грудня і дізнаватися про ціну з російського телебачення.
Вже сьогодні ми можемо стверджувати, що в першому кварталі наступного року ціна російського газу для України складе близько 140 дол. за тисячу кубометрів. По-друге, ми усунули корупцію, яка йшла від газового посередника. Так само зайве зараз підраховувати, скільки мільярдів доларів втрачала наша країна від цієї корупції.
Так, за успіх довелося примиритися з новими проблемами (чи може хтось думав, що росіяни – цілковиті дурні, і на переговорах з ними можна отримувати лише перемоги? Тоді питання, чому цю міфічну російську дурість не використали ті, хто сімнадцять років до цього вів з ними газові переговори).
Згоден, "бери або плати", тобто та норму контракту, згідно з якою Україна щороку закуповує певний обсяг російського газу, або ж сплачує його вартість, - не найвигідніший для нас пункт. Але й не такий, що ставить нас на коліна. Ми справді не потребуватимемо наступного року таких обсягів газу, які законтрактовані на сьогодні. Проте лише в тому випадку, якщо ми не зможемо його реекспортувати!
І хоча на сьогодні права реекспорту російського газу НАК "Нафтогаз України" не має, воно є предметом переговорів, і наступного року цей реекспорт цілком може розпочатися.
Спільний продаж газу "Газпром" пропонував ще в жовтні минулого року - це не таємна інформація, така пропозиція містилась у міжурядовому протоколі. Тому Володимир Путін зовсім не "великодушно" відмовився штрафувати Україну за недобір газу.
Бо йдеться не про великодушність, а про чистий бізнес, вигідний росіянам. "Газпром", які б відомі функції він не виконував на зовнішньополітичному фронті Росії, не може ігнорувати вигідні бізнес-проекти.
Треба розуміти, що вже сьогодні, враховуючи своєчасні розрахунки, "Газпром" залежить від України як продавець, не менш, ніж ми від "Газпрому". До речі, ми могли мати спільні експортні контракти з Росією вже цього року - слід було просто задіяти "уламки" "РосУкрЕнерго", яка постачала певні обсяги газу до Польщі, Угорщини та інших країн – і заробляти гроші. На жаль, Банкова має своє бачення розвитку держави…
Про можливий російський кредит на закупівлю газу, що його Україна хоче закачати в підземні сховища.
Цитую вищезгаданий матеріал: "Якщо Україна закачає 20 мільярдів кубометрів у підземні сховища за рахунок авансу в 5 мільярдів доларів, це значить, що "Нафтогаз" не отримуватиме повноцінних грошей за транзит у 2010, 2011, і, можливо, навіть у 2012 роках".
Це неправда, і не лише тому, що 20 мільярдів кубометрів газу по 170 доларів коштують 3 млрд. 400 млн. дол.. А вартість транзиту 2010-го року – приблизно 3 мільярди дол.. (120 млн. куб. м * 2.5).
Головне в тому, що Україні дуже вигідно закачати влітку 2009 року в сховища цей газ по сьогоднішніх цінах. У найближчі кілька років газ уже не сягне тих захмарних цін по 500 доларів за тисячу кубометрів, які напередодні кризи з’явилися в Європі. Проте і по 170 доларів він теж не буде.
Отже, ми матимемо газ – ресурс, яким і буде забезпечений "Укртрансгаз", якщо його врешті-решт буде, згідно з Брюссельською декларацією, відокремлено від загальної системи НАК "Нафтогаз".Треба пам’ятати, що сьогодні в наших сховищах приблизно 15 мільярдів куб.м., собівартість якого складає 160 дол. за тисячу куб.м.
Ми маємо всі можливості увійти в 2010-й рік з 30 мільярдами куб. м. газу за середньою ціною в 160 дол., що гарантує нам значні преференції як на внутрішньому ринку, так і на зовнішньому. Криза не вічна, споживання енергоносіїв в Європі зростатиме, і ціна на них, відповідно – теж. Більше того, я абсолютно переконаний: ті горе-політики, які дозволяють собі говорити, що Тимошенко їздить до Москви на "кастинг" є або провокаторами, або не сповна розуму.
І для цих людей інтереси України асоціюються виключно з інтересами власної кишені, або інтересами клану, до якого вони належать.
Щодо можливого російського кредиту на добудову двох блоків Хмельницької АЕС.
"Якщо озвучене буде реалізовано, то це означатиме оформлення на Україну 14 мільярдів боргових зобов’язань перед Росією, корпоративних та державних, лише протягом одного року. В інші часи Путін про таке міг лише мріяти!". Хочу зазначити: якщо умови міжнародного конкурсу добудови Хмельницької АЕС, у якому у вересні минулого року взяли участь компанії з Росії, Франції, Чехії, США та Кореї, і який виграла саме російська компанія, таки почнуть виконуватися, це буде великою перемогою саме України.
Бо умови цього конкурсу, зокрема, передбачають максимальне залучення до робіт українських підрядних та будівельних організацій. З 4-х мільярдів контракту 2,5 буде освоєно українськими підприємствами.
На останній зустрічі Юлії Тимошенко з Володимиром Путіним було нарешті дано старт цим роботам, які, крім усього іншого, дозволять Україні збільшити виробництво дешевої електроенергії та зберегти кадри фахівців у галузі атомного машинобудування, які в іншому випадку ми могли б повністю втратити за три-чотири роки. Скажу без жартів - в разі успіху цього контракту готовий порушити питання про відзначення Путіна державною нагородою України.
І все-таки головне зовсім не в тому, що у нас з паном Лещенком різна оцінка одних і тих самих фактів. Заради одного цього, можливо, і не варто було братися за перо, тобто, сідати за клавіатуру.
Суть звинувачень журналіста (погодьтеся, це неприховані звинувачення) зводиться до простої формули: Тимошенко хоче взяти борги, які Україна не зможе повернути! Інакше кажучи, уряд накидає на шию українцям боргове ярмо.
Ось тут, як кажуть, стоп. Давайте без зайвих емоцій, без "ярма", "зради", "заручники" тощо.
Ви не помітили, що з перших років української незалежності у нас поступово але впевнено утвердилася думка, що Україна просто купувати енергоносії за ринковою ціною не може?
У цьому, схоже, переконані всі українці, бо досі жодна українська влада не платила вчасно за російський газ. Ось і у вищезгаданій статті немає навіть і спроби поміркувати, чи може Україна віддати борги ("вже зараз очевидно, що "Нафтогаз" буде не здатний зібрати 100% платежів за газ")? Звісно ж, не може! З такої впевненості якось логічно випливає думка: оскільки борги ми не здатні віддати, то уряд, які ці борги робить, - зрадник, тобто – ворог.
Борги, звичайно, не радість, але головна небезпека виникає зовсім не тоді, коли хтось позичає гроші, а тоді, коли не може їх повернути. Конкретно: "Нафтогаз" заплатить за російський газ грішми, чи Україні доведеться поступатися політичною незалежністю? Дуже правильне запитання, як-то кажуть – питання руба. Тільки от кого ми запитуємо? "Нафтогаз"? Уряд? Особисто Тимошенко? І більше нікого?
Тим часом сьогодні "Нафтогаз" фактично дотує, наприклад, Маріуполь чи Житомир. Чи навіть найбагатше місто країни – Київ, який на кінець опалювального сезону заборгував за спожитий газ 1,3 млрд. грн. Адже закон забороняє відключати опалення, і всі мери цим просто й цинічно користуються.
За останній опалювальний сезон борги Теплокомуненерго досягли близько 5 мільярдів гривень. Отже, "Нафтогаз" з власної кишені оплачує безгосподарність мерів і комунальних підприємств. Хто має покласти край цій чумі? Хто має, для початку, змінити закони? Будуть усі споживачі газу зобов’язані платити – за урядом справа не стане.
У 2000 році віце-прем’єр Тимошенко швидко налагодила нормальні розрахунки за електроенергію (у січні – 7%, у травні - вже 85%). І сьогодні "Нафтогаз" щомісяця до сьомого числа розраховується з "Газпромом" - як це й передбачено контрактами - власними коштами. "Газпром" і справді пропонував нам кредит для розрахунків з ним же за газ, але потреби в такому кредиті у нас немає. Принаймні, поки що. І якщо "Нафтогаз" зможе і далі не порушувати контракт з "Газпромом", ніяких перешкод для реалізації домовленостей України з ЄС у Брюсселі не виникне.
Взагалі держава – це не Ющенко, Тимошенко чи Янукович. Це всі ми. І поки ми всі не відчуємо відповідальності одного перед іншим, ми й далі будемо тільки мріяти про місце в Європі, а самі так і залишимося Малоросією.
Тому, повторю, суть усіх наших "газових" проблем (а, отже, і проблем стосунків з Росією) у простому (за формулюванням) питанні: Україна (тобто, не лише уряд, а держава і українці загалом) здатна платити за газ чи не здатна? Ми справді незалежна держава чи лише на папері?
По-моєму, очевидно, що відповідь має давати вся Україна, а не лише уряд – у даному випадку уряд, очолюваний Юлією Тимошенко. І якщо ми всі разом дамо позитивну відповідь – отже, ми справді незалежна держава і самодостатня нація. Уряд Тимошенко готовий чесно виконати свою частку роботи (найважливішу, але лише частку), щоб згадана позитивна відповідь стала доконаним фактом.
