Что для украинцев означает Россия?

Українсько-російські міждержавні відносини мають чотири періоди-ґатунки: осінь, зима, весна та літо.

Восени вони наповнюються холодом та болотом, готуючись до зими, коли просто "замерзають" на тлі газових конфліктів.

"Замерзає" внаслідок такого стану стосунків і Україна від недостачі необхідних обсягів газу, і Росія від того, що немає куди той газ подіти без української труби.

Навесні починається відлига. Та багно, що набралося ще з осені, не може так просто зникнути і продовжує чорнити відносини держав. Коли ж приходить літо, наступає певний перепочинок. Але не надовго, до осені.

Кілька днів тому російський прем'єр Володимир Путін заявив, що саме Росія була ініціатором суверенітету України, Грузії та Киргизії. З самого початку підтримувала їхню незалежність і може тільки порадіти, що вони стають повноцінними учасниками міжнародного спілкування.

В інтерв'ю японським журналістам, на запитання про зростання американського впливу на пострадянському просторі, Путін відповів: держави наділені суверенним правом з ким, в якій області і в якому обсязі підтримувати відносини на державному рівні.

Наголосивши на таких демократичних принципах політики, які сповідує, за його словами, Росія, Путін не забув зазначити, що: "Ми завжди будемо ставитися до цього з повагою. Але ми розуміємо, що є попередня історія наших двосторонніх міждержавних зв'язків.

У всіх цих республіках проживає велика кількість людей, які, так чи інакше, пов'язані з Росією. Вдавати, що це зовсім нас не стосується, було б теж неправильно і навіть помилково. В усякому разі, щодо тих людей, які там живуть і, повторюю, достатньо тісно пов'язані з Росією".

Ось тут ми мали б пересвідчитися, що Росія перейшла від геополітичного тиску на "братні" держави до простої підтримки та захисту російської національної меншини на теренах цих країн.

Та Росії вірити – себе дурити. Насамперед в цій ситуації варто зважити на той факт, що інтерв’ю російський прем’єр давав японським журналістам…

Говорити те, що хочуть чути, а робити те, що сказано не було – це хвороба, на яку Росія хворіє ще від часів імперії, в тому числі, радянської.

Росіянам та українцям притаманна звичка створювати у іноземців ілюзії стосовно свого життя. Говорити про проблеми і укривати їхню дійсну сутність – це стандартна практика поведінки "радянської людини".

Політику Росії потрібно завжди оцінювати прагматично. Насамперед тому, що втрата РФ лідерських позицій на світовій арені після розпаду Радянського Союзу до цього часу не є компенсованою.

Росія лишається лише регіональним лідером, причому, насамперед, завдяки територіальному та військовому чиннику. Та вплив Росії не тільки на політичне, а й на культурне життя величезний. І він набирає обертів.

Як не сумно визнавати, але політика Росії по відношенню до України є агресивною. І це незаперечний факт

Що таке Росія для України? Історичний союзник, партнер, загарбник, агресор? Саме зараз ми повинні ставити собі ці запитання.

Політика Росії завжди була політикою, яка ґрунтується на імперіалістичних та популістських принципах. Якщо спробувати пригадати що останнім часом було зроблено для національної української меншини в Росії, на думку спадає лише зліквідований український культурно-освітній центр.

А що зробила Росія для російської меншини в Україні? Жодних позитивних згадок…

Росія тільки говорить про захист російських меншин за кордоном. Ніякої культурної чи освітньої підтримки представників росіян на територіях інших держав не здійснюється.

Політику, яку проводить Росія на території України, не можна вважати такою, яка спрямована на захист російської національної меншини. А російську кримську політику інакше як сепаратистською назвати взагалі не можна.

Нещодавно акція до Дня перемоги "У кожному вікні – російський прапор", що її організувала в Криму молодіжна проросійська організація "Прорив", аж ніяк не сприяє порозумінню в питаннях історії чи сучасності.

Роздавати російські прапори напередодні Дня Перемоги хоча б тому, що солдати воювали під червоними прапорами, просто абсурдно. Така політика є провокаційною і не толерантною по відношенню до сусідньої держави.

Приходить час відповісти на запитання: "Що для нас, українців, є Росія?". На жаль, аналізуючи історію та сучасні соціологічні дослідження, українці для Росії ніколи не були і не відомо чи колись стануть дійсно братнім народом.

Та синдром "меншого брата" поступово відмирає. Залишається лише вказати "старшому братові" його місце в сім’ї…

 

Олександр Оськін, Університет імені Адама Міцкевича в Познані, Польща, для УП