Народовластие против коррупции
Корупція і бюрократизм — різновиди суспільного паразитизму. Але якщо бюрократизм насамперед знижує ефективність функціонування суспільної системи, то корупція — це своєрідна ракова пухлина з численними метастазами, які можуть призвести до руйнації держави.
Саме корупція разом з бюрократією свого часу стали одними з головних могильників СРСР.
Основна хвороба представницької влади — хвороба, якої не змогло уникнути жодне суспільство незалежно від його політичного устрою — це корупція. Причому корупція представницької влади є першоджерелом корупції всього суспільства, починаючи від найвищих чиновників, суддів і закінчуючи автоінспекторами на шляхах.
Будучи корумпованою, законодавча влада ніколи не прийматиме ефективних законів проти корупції. Навпаки, під виглядом боротьби з корупцією буде приймати закони, які полегшуватимуть корупцію, робитимуть її більш безпечним заняттям.
Існує помилкове судження, що висока оплата праці чиновників убезпечує суспільство від корупції і казнокрадства. Це найбільша помилка громадської думки, якщо не сказати найбільша нісенітниця.
Єдина гарантія від злодійства і хабарництва чиновників — це обґрунтований страх, що будь-яке зловживання коштуватиме йому, як мінімум, посади. І тільки вироблення суспільством саме такого механізму боязні втрати щонайменше може врятувати державу від корупції.
Тут слід враховувати і психологічний чинник. Порядна людина, якщо й прагне влади, то в надії принести користь суспільству, реалізувати свої ідеї.
Непорядна рветься до влади тільки заради тієї матеріальної вигоди, що вона їй може принести. Так що порівняно помірна оплата праці чиновників може зіграти роль своєрідного фільтру.
Візьмемо, наприклад, закон про відповідальність хабародавця нарівні з хабарником. На перший погляд, закон нібито наповнений благонамірним змістом — хабарі давати погано. Але насправді цей закон створює між хабарником і тим, хто дає хабара, кругову поруку.
З корупції законодавчої влади випливає лобізм — так би мовити, цільовий підкуп і навіть підкуп авансом, коли купуються цілі політичні партії, котрі ще не прийшли до влади, але мають перспективу здобути депутатські мандати.
Чи існує хоча б один парламент у світі, в якому не відбувалися скандали з приводу хабарництва його членів? Корумпованість законодавчої влади робить державу безпомічною у боротьбі з організованою злочинністю, яка тепер проникає вже в саму владу і зростається з нею.
Перше, з чого треба починати (точніше кажучи, із запізненням братися за виправлення ситуації), — це подолання безконтрольності влади в державі і знищення корупції чиновницького апарату.
Суспільство мусить усвідомити, що знищення корупції є головною умовою його виживання. Це перша умова переходу до системи безперервного народовладдя.
Така форма влади (безперервне народовладдя) була притаманна людському суспільству в найдавніший період його розвитку — народні збори грецьких полісів, народне віче Новгорода, які в будь-який час могли відкликати обраних раніше осіб і обрати нових.
Так, Великий Новгород не раз виганяв своїх князів, зокрема й Олександра Ярославовича, прозваного Невським, коли той починав запускати руку в скарбницю.
(З цим ім’ям, до речі, пов’язане і позбавлення влади народних зборів і узурпація її князем, коли той, використовуючи монгольську навалу, прийняв владу не від віча, а від царя, тобто монгольського хана Батия, поклавши тим самим основу самодержавству).
Зі зростанням території держави, народні збори з тими засобами зв’язку, які мало суспільство, не могли вже збиратися часто (з розвитком сучасних комп’ютерних систем розв’язати цю проблему нескладно), і безпосереднє народовладдя було замінене представницькою владою з термінами обмеження повноважень.
Характерно, що вже тоді було побоювання, що представницька влада цілком відбере владу в народних зборів, і, може бути, з цієї причини римляни обмежували виборну владу магістрату одним роком.
Безперервне народовладдя характеризується тим, що виборець має право і можливість багаторазово використовувати свій голос, тобто віддати його, забрати і знову віддати стільки разів, скільки вважає потрібним.
З розвитком комп’ютерних технологій цей процес багаторазового голосування можна зробити максимально дієвим – після виборів різного рівня народні обранці стежитимуть за своїм рейтингом на моніторі комп’ютера, до якого стікатиметься інформація від громадян про якість роботи голови сільради і міського голови, народного депутата і депутата районної ради тощо.
І коли ця оцінка упродовж, скажімо, трьох місяців не перевищуватиме 49% (цифра, що була документально зафіксована напередодні виборів), то народний обранець йде на демісію. Все. Крапка. Жирна.
Для суспільства найпершим наслідком прийняття системи безперервного народовладдя стане знищення корупції й організованої злочинності.
Річ у тім, що організована злочинність може триматися лише на корумпованості влади і чиновницького апарату. Влада, звільнена від корупції, легко може вжити заходів, що цілком знищать організовану злочинність.
І, водночас, є гарантія, що влада не зловживатиме отриманими від народу правами, бо в такому разі рейтинг владних інституцій негайно спаде.
Саме визначення рейтингу налагоджує постійний зворотний зв’язок між владою і народом, дозволяє їй звіряти свої дії з волею народу й у відповідності з нею діяти швидко, рішуче, але мудро.
Вся історія держави засвідчує про те, що будь-який державний чиновник може залишатися чесним і "не покладаючи рук" трудитися на користь Батьківщини лише при постійній загрозі втрати своєї посади.
Виборець не повинен з’ясовувати, хто винен, що в місті регулярно не подається вода, або взимку не увімкнуто опалення, а мусить зробити все необхідне, щоб відправити міського голову у відставку.
Отже, мер сам буде зацікавлений, щоб підпорядковані йому чиновники працювали бездоганно. Якщо ж на якій-небудь ділянці владної структури буде помічена корупція, то поплатиться своїм місцем насамперед той, хто стоїть на вершині апарату управління.
За такої системи виборів влади чиновники, депутати, політичні партії стануть непідкупними, але не тому, що не захочуть продатися великому капіталові, а тому, що їх не вигідно буде купувати.
Зараз великий капітал фінансує політичні партії у надії, що після приходу до влади вони віддячать своїм благодійникам. При безперервному народовладді будь-яка партія, підкуплена великим капіталом, може відразу позбутися влади, і вкладені в неї гроші, будуть втрачені.
Разом з тим, жодна боротьба з організованою злочинністю, зловживаннями влади і чиновників не матиме успіху, якщо в країні не створений реально незалежний механізм судочинства.
Найстрашніша для суспільства корупція — це корупція судів, оскільки суд є останньою інстанцією, куди громадяни можуть звернутися за справедливим рішенням.
ЗМІ мають донести до громадян цю ідею — конечну потребу створення реально функціонуючого незалежного механізму судочинства: судді обираються народом, тобто одержують судову владу безпосередньо з рук суверена.
Судді не можуть бути змінені виконавчою владою; утримання судів і суддів повинно бути визначене і закріплене Конституцією. Ніхто не може змінити розмірів їхнього утримання, тобто виконавча влада позбавляється можливості управляти судами за допомогою додавання їм матеріальних благ або, навпаки, обмеження.
Змінити суддів або усунути їх від посад можуть тільки виборці, для чого має бути вироблений ефективний механізм. Для нагляду за діяльністю судів необхідно створити виборний орган, незалежний від інших структур влади. Судова влада повинна обмежуватись судом присяжних.
В умовах свободи слова приховати факти корупції перед ЗМІ неможливо. Тому перше, що намагається зробити будь-яка влада — це підпорядкувати собі засоби інформації.
Корупційна система напрочуд добре усвідомлює публічні можливості ЗМІ, ціну публікацій відомих журналістів. Тому жодне з мас-медій не застраховане від підкупу чи компрометації з боку корупційної системи.
Це і високі гонорари в конвертах, різноманітні преференції, або ж усілякі перешкоди аж до кримінальних діянь. Підтверджень цьому достатньо.
Тому постійний контроль за владою і чиновниками за допомогою системи безперервного народовладдя (в умовах безперервного народовладдя ЗМІ дістають ефективний захист самого суспільства в особі виборців, і найменші спроби придушити або підпорядкувати собі мас-медіа можуть коштувати вищим державним чиновникам їхніх посад) життєво необхідний суспільству.
І це, напевно, єдиний шанс уникнути руйнівного соціального вибуху, втрати державності і загибелі нації.
Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук, для УП
