"ВыТЯГнуть" страну

Ідея перезавантаження влади кружляє в напруженій політичній атмосфері країни вже давно. З загостренням кризових явищ її популярність лише росте. Не важко спрогнозувати, що попит на нові обличчя й далі ростиме – розуміння необхідності докорінних змін в управлінні державою прийшло практично до всіх.

Цікаво, що першим з політиків про синхронне перезавантаження заговорив президент Віктор Ющенко: у цей концепт красиво вкладалося одночасне проведення президентських та парламентських виборів, хоча сам глава держави, судячи з цифр соціології, в нього вже не вкладається.

Політики, особливо молоді, відчувши можливість перестрибнути зразу декілька щаблів традиційної політичної кар’єри, швидко підхопили цю ідею. І тепер можна з впевненістю говорити про те, що обрання нового керівника держави ніхто не вважатиме прийнятним рівнем змін у владі. Суспільство очікує на повне оновлення українського владного трикутника президент-прем’єр-спікер.

Як наслідок, претендентів на почесну роль "вітру змін" з’являється все більше. Першим "вистрілив" Яценюк, хоча, здається, іноді він і сам не вірить у цифри соцдосліджень, які фіксують казкову популярність молодого кандидата.

Вочевидь, втримати її на такому високому рівні буде значно важче, ніж здобувати. Попри це, Арсеній Яценюк – в трійці ключових кандидатів на місце глави держави.

Чи не першим про президентські амбіції заявив Анатолій Гриценко. Він пішов шляхом створення нової "Конституції порядку", яка базується на ідеї сильної президентської влади. Гриценко демонструє нові принципи ведення кампанії (без підтримки центральних медіа та без фінансування з боку олігархів) та пропагує нові для країни ідеї.

Від спокуси нагадати про своє "нове обличчя" тим, хто його вже забув, не втримався й Сергій Тігіпко. Він готовий балотуватися у президенти. І скільки б його не відносили до бютівського проекту чи то до проектів "анти-Яценюк", "анти-Янукович", Тігіпко досить самостійна та амбітна людина для того, щоб бути реальним, а не технічним кандидатом.

Соціологи ще не встигли оцінити рівень підтримки банкіра, але потенційно він може бути суттєвим.

Очевидно, що в усіх трьох буде схоже завдання на виборах – переконати суспільство, що ера "нових облич" вже прийшла, і чекати коли на політичну пенсію підуть нинішні провідні політики немає сенсу. Щоб цей меседж спрацював, кожному необхідно довести свою особисту спроможність вилікувати та зміцнити хворе тіло влади.

Цікаво, що кожен з цієї трійці неодноразово і з гордістю підкреслював власну силу та витривалість. Яценюк та Тігіпко "тягають залізо" в залі, Гриценко полюбляє порівнювати свої стаєрські та стрілецькі успіхи з політичними.

У тренуваннях важкоатлетів є така вправа – станова тяга. Це вправа на укріплення м’язів спини. Не виключено, що саме трійка Тігіпко-Яценюк-Гриценко (ТЯГа) має шанс зміцнити слабкий хребет української влади.

Головне – правильно обрана система "тренувань", наполегливість та спільне бачення кінцевої мети. Через розуміння сильних і слабких сторін кожного з "важкоатлетів", можна прийти до оптимальної конфігурації нового, і, що важливо, потенційно потужного трикутника української влади.

Сценарій 1: Яценюк – президент

Порівняння з Бараком Обамою – це маркер, який свідчить про пік популярності сучасного політика будь-якої країни. Це означає, що всі сподівання нації втілюються у певній персоні. Близько місяця тому The Financial Times назвала Яценюка "київським Обамою".

Для нього цей комплімент означає лише одне: з цього моменту треба багато і наполегливо працювати над тим, щоб втримати ядро симпатиків. Це буде не просто, бо жонглювання гаслами та намірами у певний момент набридає навіть найбільш відданим та уважним глядачам телеканалу "Інтер".

Отже, для Яценюка починається важкий період. Якщо він його подолає не тільки без втрат, а й з приростом кількості своїх прихильників, то дійсно зможе претендувати на крісло глави держави.

Яценюк-президент спрацюється з ким завгодно – це довів його короткий, але репрезентативний досвід політичної роботи. Він працював не тільки з головними антиподами української політики – Ющенком, Тимошенко і Януковичем, але й з більш екзотичними персоналіями на кшталт Балоги чи Цушка.

Наскільки ефективним президентом буде Арсеній Яценюк залежить, зокрема, і від його колег по владному трикутнику.

Конфігурація – президент Яценюк - прем’єр Гриценко - спікер Тігіпко – потенційно могла б бути досить успішною. Якими б на той момент не були законодавчо зафіксовані стосунки глави держави та голови уряду, Яценюк та Гриценко навряд чи битимуться за повноваження між собою – а це вже півшляху по дорозі до успішної співпраці.

Гриценко, який все життя планомірно працює в одній сфері – військовій, урівноважував би Яценюка, який має досвід "скрізь і потроху".

Сергій Тігіпко є непоганою кандидатурою на спікера Верховної Ради. Його знають і поважають політики з усіх таборів, з переважною більшістю з них він мав політичні чи бізнесові справи. Він надзвичайно гнучкий, але одночасно вміє відстоювати власну позицію. Ризик конфліктів і з президентом Яценюком, і з прем’єром Гриценком був би дуже низький.

Інша модель, за якої Тігіпко очолював би уряд, а Гриценко – парламент, навряд чи була б вдалою. Трохи армійської дисципліни українському парламенту, звісно, не завадило б, але принциповість Гриценка не дозволить йому безпроблемно керувати такою різнобарвною та суперечливою стихією, як Верховна Рада.

Та й колишній голова Нацбанку Сергій Тігіпко на посаді керівника уряду може відчувати певний психологічний дискомфорт – пригадаємо, що саме молодому Яценюку довелося де-факто керувати Нацбанком у політично нестабільний період кінця 2004-го, коли НБУ де-юре очолював Тігіпко.

Сценарій 2: Тігіпко – президент

На даний момент немає цифр соціології, які б дозволяли зрозуміти відсотковий потенціал радника Юлії Тимошенко. Проте, за умов грамотної побудови кампанії, він може досить швидко здобути електоральну популярність, особливо на сході країни, як реальна альтернатива своєму колишньому шефові Януковичу.

Впливу та грошей Тігіпкові позичати не доведеться. Він ніколи не приховував, що є заможною людиною, а досвід виборчих перегонів треба лише пригадати.

"ТЯГа", за умови президентства Тігіпка, виглядала б гармонійною і потужною у разі, якщо б Гриценко посів крісло керманича уряду, а Яценюк повернувся до роботи головного серед парламентарів.

Другий прихід Володимира Литвина на посаду спікера засвідчив, що це можливо, більше того, повернення може бути справді ефективним, бо дозволяє не припускатися помилок "першого сезону".

На початку спікерської кар’єри, Яценюку часто закидали нездатність керувати парламентом через відсутність досвіду, терпіння та гнучкості. Наприкінці своєї каденції він довів зворотне. Повернення до парламенту хоча і позбавить його радості від нового запису у трудовій книжці, але надасть можливість по-справжньому ефективно зміцнювати владний хребет зі спікерського крісла.

Сценарій 3: Гриценко – президент

На даний момент Анатолій Гриценко популярний серед військових та інтелектуалів, але ці дві категорії – ще далеко не вся країна. Відсутність великих грошей у кандидата Гриценко та фінансової підтримки з боку олігархів означають відсутність належної медіа-підтримки.

Втім, "безгрошів’я", напевно, не є таким вже великим мінусом кампанії. Навпаки, це скоріше свідчить про принциповість кандидата, і ця чеснота, очевидно, може дати результат навіть в Україні.

Через відсутність доступу до ЗМІ, Гриценко активно популяризує свою програму в інтернет-спільноті. Згадаймо, що саме формування ядра виборців в соціальних мережах інтернету була однією з головних складових шаленого успіху Барака Обами. Це сучасний і дієвий спосіб домогтися пристойних результатів на виборах.

Але в українському сьогоденні це поки що, на жаль, лише додаткова опція, але не основна стратегія. Якщо Гриценку вдасться заручитися підтримкою бізнесменів, що мають схожі погляди на принципи державотворення, процес піде значно швидше.

Суспільний запит на "сильну руку", згідно з соціологічними дослідженнями, весь час зростає, і не виключено, що саме це в майбутньому допоможе запровадити колишньому міністру оборони свою Конституцію порядку.

І хоча в рамках державної концепції Гриценка головним "відповідальним за все" є президент, це не означає, що команда не потрібна. У такому форматі Тігіпко більш природно виглядав би у кріслі голови уряду, а Яценюк – на посаді голови ВР.

Через Яценюка патологічно плідному у законодавчому сенсі Гриценкові було б легше знаходити спільну мову з парламентарями. А Тігіпко, зважаючи на його міжнародні зв’язки, серйозний досвід топ-менеджерської роботи, і головне, відсутність негативного досвіду керування економікою (чи, скоріше, іміджу невдалого економічного керманича), виглядає оптимальною кандидатурою на посаду прем’єра в рамках "ТЯГи".

Звичайно ж, зміна політичних персоналій при владі, навіть якщо вона відбудеться, не передбачає миттєвих змін традицій українського політикуму. І навіть зважаючи на гіпотетичну перспективність "ТЯГи", тріумвірату "нових облич", довелося б перш за все погасити особисті амбіції кожного, сформулювавши основний принцип: грати м’язами тільки разом.

Спрогнозувати, яку лінію кожен з "політиків майбутнього" проводитиме у питанні переділу повноважень (дуже мало сподівань, що на той час у цьому процесі буде поставлено крапку), наразі важко.

Проте можна припустити, що спекуляцій на мовних, регіональних питаннях, а також проблемі НАТО не буде. І Тігіпко, і Яценюк, і Гриценко неодноразово зауважували, що у країні є важливіші питання, які треба вирішувати тут і тепер.

В той же час, проблем, які традиційно роз’єднують суспільство під час виборів, в інтерв’ю та публічних виступах вони намагаються уникати. Тому шанси на те, що об’єднуючих факторів для ТЯГи знайдеться набагато більше, ніж конфронтаційних, досить великі. А завдання наділити слабке тіло влади не лише сталевими м’язами, але й гнучким тренованим розумом, стане більш ніж реальним.

Денис Денисенко, Центр політичного консалтингу, для УП