Кино вместо пушек и хамы вместо художников

Хто ще не помітив: у сучасній Росії не шкодують коштів на кіно. І чи не передусім – на історичне. Точніше, на те, що зветься історичним. Попри економічну кризу, попри конфлікти між кінематографістами, попри критичні рецензії зацілілих російських незалежних інтелектуалів на нові блокбастери.

Ба більше: спробував був збунтуватися Союз кінематографістів проти двадцятирічної диктатури Микити Михалкова, сина тричі гімнотворця, придворного поета всіх совєтських генсеків і російських президентів Сергія Михалкова, - і бац! Бунт придушений, корені змови виявлені аж за океаном, сам Михалков роздає інтерв'ю, де розказує, що його благословила на керівництво кіношниками церква і ледь не сам Господь Бог, вітрила підняті на щогли, курс ідеологічно вивірений!

А що тут дивного?

"Пока народ безграмотен, важнейшими из искусств для нас являются кино и цирк". Для агітації і пропаганди, ясна річ. Так говорив сам Ульянов-Ленін, і цей його нецензурований і непригладжений вислів (з "цирком") був добре відомий у совєтські часи більш-менш освіченій публіці. В тому числі й тій, яка боролася на "ідеологічному фронті".

Наразі в Росії ідеологією займаються як кадрові чекісти, так і "мистецтвознавці та історики в цивільному". Отож безграмотність народу в політичному та світоглядному сенсах ретельно культивується, в ролі цирку виступають різноманітні "комеді-клаби" та галкіни-задорнови.

А кіно все більше повертається до стану не більше, ніж одного із засобів ідеологічної обробки мас. В тому числі – у так званому "близькому зарубіжжі", яке Кремль відверто зве зоною власних інтересів і яке прагне приборкати повністю й – за можливістю - остаточно.

От у цьому контексті й варто, очевидно, сьогодні вести мову про фільм активного й переконаного члена КПРФ Володимира Бортка "Тарас Бульба". Зовсім не як про твір власне мистецтва і не про екранізацію другого варіанту повісті Миколи Гоголя і не про якийсь відповідник історичним реаліям.

Яка там пов'язаність з історією? Єжи Гофман зі своїм делікатно-вивіреним блокбастером "Вогнем і мечем" за досить-таки брутально щодо українців написаним романом Сенкевича може відійти вбік!

Ідеться – ще раз повторюю – про відверту кінопропаганду, яка має на меті виховувати у росіян імперську самосвідомість і шалену ксенофобію до Заходу.

І тут я не можу погодитися з майже риторичні запитання Олександра Палія:

"Про українську історію нам розповідають поляки і росіяни. Український історичний ґрунт фантастично багатющий для візуалізації... Де нові українські Довженки? І де бізнес та держава, здатні їх профінансувати, щоб розповісти про все?"

 

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників