Технология любви Интера к Яценюку

Після повторного перегляду, виключно з фахової цікавості, інтерівської Свободи від 27 березня стало остаточно зрозуміло, що в Україні немає більше жодного іншого політика, окрім Арсенія Яценюка, який би користувався беззаперечною підтримкою одного з найрейтинговіших телеканалів країни.

У мене зникли усі сумніви в тому, що власники Інтера зробили однозначну і вже безповоротну ставку на Арсенія Яценюка, як на майбутнього президента.

У сучасному виконанні Інтера вже не вперше в історії України відбувся перехід від прихованих невиразних маніпуляції до відкритої зухвалої пропаганди лише одного кандидата і дискредитації будь-яких інших. Ми пам’ятаємо, що дуже схожа стилістика телемовлення панувала в недалекому 2004 році.

Свобода від 27 березня не мала не те, що нічого спільного зі свободою слова – це був ефір повної свободи маніпуляцій, спрямованих на роздуття рейтингу Яценюка і дискредитацію всіх інших політиків.

І саме на технологічну сторону кохання Інтера до Яценюка я й хочу кинути погляд, адже, як на мене, той ефір став повноцінною презентацією Арсенія Яценюка як кандидата у президенти.

Стратегія кохання

Головна думка: у політику приходять нові обличчя – і є головною "фішкою" кандидата. Ведучий всю передачу, всіма вербальними засобами доводив цю тезу до глядача – і доводив досить вдало, настирливо та професійно.

Соціологічним фундаментом презентації кандидата стала нещодавно оприлюднена провокативна соціологія другого туру виборів, де Яценюк перемагав "кандидатів від старої влади".

Там, де потрібна додаткова соціологія – редакція Інтеру завбачливо встигає її провести, і ведучий вже має потрібні дані, що підкреслюють вигідні Яценюку тези й соціальні тенденції.

Серед тактичних маніпуляцій ведучих просто таки вкидається у вічі їхня надмірна увага до головного героя-Яценюка – вони його завжди занадто улесливо називають "Арсеній Петрович", не гребують це повторювати по кілька разів поспіль, всіляко охороняють його від небезпечних спікерів, почасти виступаючи як "ефірні кілери", надають йому необмежений час для виступу.

Стратегія маніпуляцій протягом всієї передачі продумана наперед – програма побудована таким чином, що підводить глядача до конкретних тез і стверджень. Під це вже підігнані спікери, зручні опоненти, проведена соціологія, форматована в певні візуальні дані, тези і речові формули ведучого підготовлені заздалегідь.

Відтепер Свобода Інтера спрямована не на вільне обговорення актуальних тем порядку денного – відтепер Свобода вийшла на стратегічний (прийняте рішення про висування єдиного кандидата від власників Інтера), на організаційний (високопрофесійна режисура програми і робота ведучих) рівні для обрання Арсенія Яценюка президентом.

Впровадження кохання

Отже вибір зроблено, кандидат є, редакція вже котрий тиждень плідно працює – поїхали!

Схематично та дуже скорочено вся передача виглядала так:

- розпочинається підводкою ведучого "в великій політиці стрімко з’являються нові головні претенденти", яка має приблизно такий тезовий склад – "ми будемо говорити про президентські вибори" + "президентська кампанія ще не розпочалася, але перелік претендентів суттєво змінився – соціологія другого туру Яценюка";

- підводка власною редакційною соціологією "чи варто очікувати змін до виборів – 88% НІ" (помітимо, "Фронт змін", нові обличчя);

- коментар соціолога Балакірєвої – "невдоволення після помаранчевої революції, постійне зростання недовіри аж до сучасного часу";

- ведучі посилюють підводку про недовіру поточним політикам маючи ще соціологію власного виробництва: "проти всіх, не пішов би, не визначився – 40%";

- коментар соціолога – "знову люди не бачать політика, який би викликав довіру";

- постановка питання "як люди з’являються в соціологічних опитуваннях?" – соціолог: "вони реально затребувані суспільством, люди реально бачать що вони перспективні";

- підводка ведучого до теми виборів 2004 і що "політики поділили країну пополам";

- коментар соціолога "люди розчаровуються в своїх регіональних лідерах, захід у двох, схід у своєму лідері – і Яценюк реально зараз забирає рейтинг у Юлії Тимошенко";

- красива підводка ведучого про те, що "в країні відсутній загальнонаціональний лідер, який може перемогти в першому турі з 50%+1 голосами" (очевидно, що команда Яценюка буде вибудовувати саме всеукраїнське, а не суто регіональне лідерське позиціонування);

- Яценюк дуже влучно і зручно заявляє, як на мене, магістральну тезу "навіть президент, який зможе стати з рейтингом у 30% - йому буде надзвичайно складно вирішити будь-які проблеми в країні. Це має бути загальнонаціональний лідер, який матиме підтримку більшості людей аби впроваджувати реформи. За інших обставин він стане знову заручником політичних інтриг".

(Яценюк моделює безальтернативність загальнонаціонального лідерства для змін і реформ – вочевидь його команда не проти перемогти у першому турі);

- ведучий говорить про "потребу в сильній руці", яку в своєму спічі Яценюк перетворює на "потребу сильного загальнонаціонального лідера";

- передфінальна підводка ведучих – хто з політиків може претендувати на "сильного лідера", де, як фінальний салют, після довжелезної підготовки аудиторії протягом 3 годин демонструється соціологія: "падіння Тимошенко до 18%, стабільність і деградація Януковича навколо 21%, феноменальний зліт" Яценюка поки що до 13%;

- закріплююча підводка соціолога – така соціологічна ситуація нормальна, успіх Яценюка – це результат розчарування людей у владі;

- І фінал – питання ведучих до "Арсенія Петровича, як до політика з найбільш стрімким зростанням рейтингу: яку загальнонаціональну ідею він бачить, яка зможе об’єднати людей" – і, не дивуйтеся тому, що слідом пішла пречудова всеукраїнська, загальнонаціональна риторика Яценюка.

Це був апогей всієї передачі, до якої ведучі впевнено і з чіткими тезами йшли весь ефір.

Ось такий керований ефір задля конкретних цілей вийшов у інтерівської Свободи 27 березня. Переконаний, що ні в кого з читачів не лишилось сумнівів, що він перетворився на повноцінну презентацію кандидатів у президенти.

Втім, переродження Яценюка в певному сенсі несе і добро – це розворушить теперішніх політиків, змусить їх мислити і діяти більш інноваційно, більш конструктивно, змусить конкурувати позитивними проектами майбутнього, а не лише деструкцією всередині себе.

 

Олексій Гашинський, політичний аналітик, для УП