Ой, не там вы Конституцию пишете, Иванушки-дурачки...
Є нормальний, перевірений шлях розвитку – демократія. Але ми не йдемо як всі, нормальною дорогою. Ми борсаємося в узбічній канаві, коли поряд автострада, ми б’ємося лобом в стіну, коли поряд двері.
Ми втрачатимемо все що маємо, майно, честь та гідність, ми стаємо світовими жебраками й посміховищем, але продовжуємо свій безславний шлях. Їжаки плакали, кололися, але продовжували лізти на кактус – це про нас.
Здається усе, що світ вигадав зневажливого і несмішливого, то також про нас. І ніщо, ніяка пиха чи посмішки на обличчях наших поводирів, ніякі відродження гетьманських столиць не зменшать нашої нікчемності. Бо вірно сказано, якщо Бог хоче когось покарати, то відбирає у нього розум. Як українці позбулися свого розуму, то довга розмова, але що його немає і краплини, це факт.
Найперше, що нам потрібно – це здобути хоч якусь, хоч примітивну розумність своєї поведінки. Називайте це як хочете, національною ідеєю, антикризовою програмою, але доки розумність не буде здобута, нічого нам не допоможе. А тепер аналіз нашої дурості.
Навіщо нам президент, Верховна Рада, Кабмін, суди, політичні партії та інші трутні? Яка їх функція? Вони себе поводять розумно, вони роблять наше життя розумнішим? Ні. І постійна демонстрація ними вистав з репертуару театру абсурду, є тому переконливим доказом.
То може вони хоча б якось внормовують наше життя, хоча б по дурному, але внормовують? Знову ж таки ні. Розглянемо на прикладах.
Президент з Балогою створили нікчемний папірець, котрий намагаються назвати найголовнішим законом – Конституцією. Я навіть не звертаю уваги на чергову спробу по новому розсадити Осла, Козла та Косолапого, бо результат буде повністю відповідний моралі відомої байки.
Я навіть не аналізую спрямованість на забезпечення переваг у владній гризні. Мова йде про те, що нікчемний папірець, котрий навіть якщо його назву писати з великої літери, навіть якщо йому присвятити тиждень святкових днів, навіть якщо для його тлумачення збудувати величезний спеціалізований суд, жодним чином не в змозі щось вирішити.
Складається таке враження, що освіченість всіх наших керівників закінчилася казками з дитячого садочку. Незалежно від того, звідки вони, чи з Хоружівки, чи з Граду стольного, їхнє керівництво державою повністю копіює керівництво Іванком-дурником своєю піччю.
Сидять вони на тій печі, пишуть закони-укази-постанови, віддають команди, а піч нікуди не їде. Знизу піч сама розсипається, підприємливі нахаби цеглу з під неї витягують і заморські палаци собі будують, вже черінь до землі опускається, а вони вовтузяться на печі і все намагаються нею керувати.
У Івана дурника піч слухняно ходила туди, куди він наказував. А якби не слухалася? Цікаво, скільки часу потрібно було б Івану – дурнику, щоб зрозуміти, що піч стоїть на місці, і щонайменше не реагує на його вказівки? Рік, два?
Невідомо, але точно відомо, що наші ось уже більше вісімнадцяти років безуспішно намагаються своїми командами змусити щось кудись рухатись. Звісно, ні піч, ні лижі у них не їдуть. Періодично злізуть, сходять у тридев’яте царство за позикою, мовляв онуки віддадуть, і знову на піч.
Якщо вже згадали, про багаті тридев’яті царства, то давайте подивимося як вони живуть, і звідки у них те злато-срібло набралося. Бо гінцям з печі не до роздивлянь, їм би трохи позиченого на власний рахунок в чужинському банку покласти. Ну, щоб своїх діток потім туди переправити.
А цікавого багато. От приміром, вони добре знають, що головний закон життя країни, не в конституціях, і не в указах, а всередині кожного з них. Коли хтось із мешканців країни хоче щось зробити, він не біжить в бібліотеку читати, що там на цей рахунок написав якийсь Іванко з печі. Ні, він керується тією конституцією, що в нього всередині.
Як правило, її називають світоглядом. До речі, особливого цинізму нашій ситуації придає те, що оті Іванки з печі, також керуються своїм світоглядом, а не власною писаниною.
Вірний, не збочений процес впорядкування життя здійснюється наступним чином. Найперше, серед людей відбувається пошук найдоцільніших способів поведінки. Споконвіку це робила церква. Вона несла не тільки віру, а і знання. Нам, сьогоднішнім, це важко зрозуміти, відношення і нашої церкви до нас, і нас до церкви зовсім інше.
Проповідь нас особливо не чіпає – сказане священиком для нас не є обов’язковим до практичного застосування. Справді, чи мені не все рівно, як церква ставиться до певних проблем? В західному світі проголошене церквою сприймають як норму поведінки, невідповідність між позицією церкви і діючими в суспільстві звичками сприймається дуже болісно.
Робиться все можливе, щоб привести їх у відповідність, позбутися розбіжності чи за рахунок зміни суспільної поведінки, чи за рахунок зміни позиції церкви.
До речі, цікаве спостереження. В перші роки Незалежності викладачі з факультету психології КДУ читали нам лекції і проводили тестування. Пам’ятаю своє здивування, чому знаменитий ММРІ видав мені максимальну кількість балів по релігійності, адже на релігійного фанатика я аж ніяк не тягну.
Викладач мені пояснив, що на Заході під релігійністю розуміють моральність. Тобто, вони будують свою мораль, на релігії.
Суспільна мораль є концентрованим уособленням суспільної розумності, довготривалої доцільності, вигідності поведінки як окремих особистостей, так і суспільства в цілому. В нормальних країнах існуючу суспільну мораль, ту, котра складає світогляд переважної частини народу і котрою народ керується в повсякденному житті, формалізують, записуючи в Конституцію та Закони держави чи території.
Потім всіляко підтримують та вшановують. Бо це їхні закони, котрими вони щоденно керуються у своєму повсякденному житті, закони, для оберігання і підтримання котрих вони створили державу з її інститутами.
Це забезпечує їм заможне і духовно багате життя. Люди дуже ретельно слідкують за суспільною мораллю, законами та поведінкою держави. Періодично відбуваються широкі дискусії на цю тематику і приймаються відповідні рішення.
Однією з таких дискусій, останнім часом, були вибори президента Сполучених Штатів. І, до речі, обраний президент намагається в повній мірі підтримати цей процес вдосконалення суспільної розумності.
Його постійні виступи перед громадянами з детальним поясненням того, що і навіщо робиться, обговорення та різнобічний аналіз в пресі, все це заради підтримання на належному рівні кількості розумності в країні, і, по-друге, спільності, єдності зусиль влади і громадян по розвитку благополуччя свого життя.
Але повернемося на свою, мабуть дуже грішну українську землю. Якщо по чесному, то як ми повинні були б писати свою Конституцію і Закони? Звісно ж, з’ясувати і потім формалізувати нашу суспільну мораль, наші внутрішні норми, котрими ми повсякденно користуємося у нашому житті.
Я розумію, перед очима постала б жахлива картина повної убогості і ницості. Але, можливо, з’явився б якийсь стимул до вдосконалення.
Наша влада діє у повній відповідності з шизофренічною хворобою, розщеплюючи суспільну цілісність. Суспільна мораль живе сама по собі, законодавче ж її оформлення живе зовсім іншим, дивним і незрозумілим життям.
Це робиться у повній відповідності до практики всім пам’ятного дідуся Сталіна. Той був великим майстром по розвитку суспільної шизофренії. Країна корчилася у струп’ї концтаборів та вимирала з голоду, але на весь світ пишалася найкращою на землі Конституцією.
Сьогоднішня українська практика стовідсотково відповідає сталінській.
Ось чому я кажу, не там ви, Іванки-дурники Конституцію пишете, не там. Так, папір все стерпить, навіть вашу писанину. Але Україна і її народ вже не витримують вашого знущання.
Президента інколи називають проповідником. Біда якраз у тому, що він таким і близько не є, що, до речі, переконливо довів своєю відмовою спілкуватися з інтернет користувачами.
Не є проповідниками і урядовці, і депутати, і політичні партії. Не є проповідниками і суспільні науковці. Навіть помічники по розвитку демократії з тридев’ятих царств не є проповідниками. Ніхто не бажає допомогти людям збільшити кількість розумності та відповідальності у цій країні. Хіба що деякі мас-медіа, на зразок Української правди.
Давно назріла необхідність відмовитися від лицемірного законотворення та бездарного врядування країною. Ніякі паперові закони нічого в житті не міняють. Неможна з допомогою папірців сказати корупція стоп, чи криза стоп.
Попереду нас чекає велика і дуже плідна робота по вдосконаленню суспільного світогляду, збільшенню розумності і громадянської відповідальності в країні. Більшість лицемірів, брехунів та відвертих злочинців з нинішньої влади й політикуму мають піти у політичне небуття. В тому числі і носії всілякої ворожнечі, як то мовної, класової, національної чи іншої.
Нам слід всіляко заохочувати пришестя нової генерації суспільних творців, головною ознакою котрих буде збільшення корисного й відповідального у суспільній свідомості та підпорядкування цій досконалій свідомості всього життя України. Якщо хочете високих слів, назвіть це національною ідеєю.
 |
Сергій Трегубенко, для УП
