Качество образования и свободная траектория студента

Відчуття абсурду не рівнозначне поняттю абсурду.
Альбер Камю

І

Якість освіти характеризує багато складових різної природи та ваги. Коли йдеться про вищу освіту, то однією зі складових є індивідуальна освітня траєкторія студента.

Припускаємо, що фаховий напрям студент вибрав добровільно і, взагалі кажучи, сам, збалансовуючи свої здібності, нахили, бажання, а також поради батьків та інших близьких йому осіб з урахуванням потреб ринку праці, припускаємо і те, що він найбільше хоче здобувати саме цей фах, а не інший.

Вступивши на перший курс з мріями навчатися "своєї" професії, студент несподівано опиняється перед навантаженням побічними, на його погляд, непотрібними, курсами, що відбирають багато часу і часто викликають внутрішній спротив або й бунт, який виливається назовні мало не в агресивне ставлення і до "непотрібної" науки, і до викладача як її носія.

Студентові першого курсу вже наперед точно відомо, що йому будуть читати, наприклад, у весняному семестрі третього курсу, а від старшокурсників він уже знає, які щорічні "дотепні" жарти буде говорити "офолькльорений" викладач у тому чи іншому моменті на своїх лекціях...

Зосередимося над обговоренням цього питання, а саме тієї частини індивідуальної траєкторії студента, що формується з дисциплін, які не складають його спеціальної освіти, а мають пізнавальне, світоглядне навантаження.

Щодо повної траєкторії, коли йде мова про питання вибору студентом курсів у рамках спеціальної підготовки, то це вже інша історія, до обговорення якої ми повернемося пізніше.

ІІ

Траєкторія студента не має бути класичною, тобто повністю детермінованою, — ми повинні дати студентові певну "свободу волі" і дозволити вивчення тих дисциплін світоглядного характеру, до яких він має замилування.

Отже, ця траєкторія повинна мати "квантове" забарвлення, тобто бути дещо розмитою, а не наїждженою десятками років колією, з якої нікуди не вистрибнеш. Можливо, навчаючись на першому курсі, студент ще й не знає, що саме він хотів би послухати зі світоглядних дисциплін на 3–4 курсах.

Дамо йому можливість визначати їх для себе не пізніше, ніж за семестр. А сьогодні ж він рухається, ніби прив’язаний ланцем до прямолінійної дротованої траєкторії, вздовж забетонованих коридорів так, щоб не можна було навіть бачити, що діється на сусідніх траєкторіях.

Така лапласівська детермінація курсів, через які мусить пройти кожен студент, обмежує потенційні можливості молодої людини, творить непрохідні бар’єри для міждисциплінарності, звужує поле творчості викладачів, не кажучи вже про окремі драматичні ситуації, і зрештою, негативно впливає на те, що ми вкладаємо в поняття якості освіти.

Зрозуміло, що для здобуття якісної та належним чином збалансованої освіти траєкторія не повинна бути повністю "квантовою", тобто недетермінованою і розмитою, коли саме поняття траєкторії взагалі втрачає зміст. Цей маршрут не має бути випадковим броунівським блуканням студента.

Зробимо, на театральному жаргоні, "репліку вбік". Можливе заперечення, що студент, мовляв, у такому віці неспроможний усвідомлено вибрати курси, і йому краще запропонувати "згори" лише те, що, на чийсь погляд, потрібно для згармонізованої освіти, є, очевидно, несерйозним.

Отже, наше завдання як перший крок до індивідуальної вільної траєкторії полягає в тому, щоб дати студентові право вибору дисциплін, які не формують його спеціальних навичок, а дають світоглядні знання та уявлення.

ІІІ

Втім є дисципліни, які, на перший погляд, мають гуманітарний характер, але разом з тим вони є необхідними для будь-якого фаху. Хоча сьогодні й вони потребують модифікації та розширення змісту.

Наприклад, такий курс, як "Українська мова (за професійним спрямуванням)", залежно від профілю навчального закладу необхідно спрямувати на вивчення особливостей застосування української мови для кожної з конкретних спеціалізацій.

Потрібно також переглянути і навчальні плани та програми, зробивши акцент на культурно-мовних аспектах, увести на старших курсах лінгвістичну дисципліну, яка забезпечить здатність випускника до самостійного творення та редагування наукового тексту.

Не менш важливим є рівень володіння іноземними мовами, що є необхідною умовою вільного доступу до міжнародної інформації як на етапі навчання і подальшої професійної діяльності, так і для безбар’єрного особистісного спілкування та забезпечення мобільності студентів.

Причому навчати іноземних мов потрібно не за адміністративно визначеними групами, що, як показує наш історичний досвід, виявилося згубним не для одного покоління, а розподіляючи студентів на групи за рівнем знань, так як це є у спеціальних вищих навчальних закладах.

Доцільно, на наш погляд, замінити у вищій школі вузько спрямований обов’язковий курс "Історія України", який безпосередньо дублює шкільний, на більш фундаментальний курс "Історія української культури", де під словом "культура" слід розуміти не лише мистецьку діяльність чи літературну творчість, а весь спосіб життя української спільноти, включно з культурою політичною, релігійною, військовою, науковою.

Саме такий курс дасть можливість побачити історію української культури у всій її багатобарвності та звивистості, окреслить зв’язки з європейським і світовим контекстом.

До світоглядних обов’язкових дисциплін як частини загальної культури випускника будь-якого університету природно віднести курс філософії, який, напевно, мав би висвітлювати й історію інтелектуальних ідей.

Ми приходимо до висновку, що гуманітарна складова вищої освіти має передбачати обов’язковість таких курсів:

— українська мова;
— історія української культури;
— іноземна мова;
— філософія.

А решту світоглядних курсів — пропонувати студентам на вибір, із переліку, який охоплює всю гуманітарну складову.

Причому відповідно до засад університетської автономії кожен вищий навчальний заклад може запроваджувати власний перелік, який відбиватиме обличчя університету — від політології і соціології до антропології та історії театру.

Хоча цей перелік також, мабуть, не має бути ілюстрацією постмодерністського "усе має рацію", а повинен забезпечуватися відповідними науковими школами — студенти виберуть...

Вибираючи певну кількість предметів із, можливо, двох-трьох десятків гуманітарних дисциплін такого переліку, студент будь-якого факультету повинен набрати таку кількість кредитів, щоб загалом гуманітарна складова не перевищувала 10–15% від усього обсягу навчального часу.

У такий спосіб і буде реалізована вільна траєкторія студента в межах поля дисциплін гуманітарної підготовки.

IV

Як варіант організації гуманітарної підготовки бакалаврів можна розглянути таку модель. Для фізико-математичних, природничих та технічних напрямів передбачити 10% гуманітарної підготовки від загального обсягу навчального часу, а для гуманітарних і соціально-економічних напрямів — відповідно 15% навчального часу.

Якщо навчальний час загальної чотирирічної підготовки бакалавра становить 8640 годин, тобто 240 кредитів ECTS¹, то гуманітарний цикл мав би становити 864 години, тобто 24 кредити для фізико-математичних, природничих та технічних напрямів, і 1296 годин, тобто 36 кредитів ECTS, — для соціально-економічної та гуманітарної підготовки.

Щодо нормативних дисциплін гуманітарної підготовки, які включаються у всі напрями підготовки, то їх обсяг становить²:

— українська мова (за професійним спрямуванням) — 108/3,

— історія української культури — 72/2,

— іноземна мова — 216/6,

— філософія — 72/2.

До обов’язкового переліку входить і безпека життєдіяльності (охорона праці, безпека життєдіяльності, цивільна оборона) — 72/2.

Все це разом становить 108+72+216+72+72=540 годин, або 15 кредитів ECTS.

Від 864 годин гуманітарної складової для фізико-математичного, природничого і технічного напрямів підготовки в нас ще залишається 324 години, або 9 кредитів ECTS, на вибір студентів, а для гуманітарного та соціально-економічного напрямів з 1296 годин залишається відповідно 756 годин, або 21 кредит. Це на вибір, причому, підкреслюємо, вибір з переліку, який пропонує вищий навчальний заклад.

Така дисципліна, як фізичне виховання, в обсязі 4 академічних годин на тиждень йде як позакредитна дисципліна. Для студентів 1–2 курсів вона включається в тижневе навантаження, яке не може перевищувати 30 аудиторних годин, а для старших курсів планується в такому ж обсязі у формі секційних занять.

V

Може, дехто відчуває розгубленість — ми говорили про вільну траєкторію, а обирати можна лише 324 години. Абсурд…

Але насправді вибір є, і немалий. Можна, наприклад, обрати кілька комплексних дисциплін великого обсягу, а можна лише частину таких, а доповнити їх рядом невеликих спецкурсів: можна взяти 9 дисциплін по 36 годин, або 2 курси по 72 години, а решта 5 — по 36 годин, чи, скажімо, 4 дисципліни по 72 години, а одну — 36 годин. Для гуманітаріїв вибір, що передбачає 21 кредит, очевидно, є значно багатшим.

Щоб бути, наприклад, добрим інженером, потрібна насамперед висока професійна підготовка, яка вимагає значного обсягу навчальних годин — і теоретичних, і практичних, і лабораторних занять, — а гуманітарні дисципліни, образно кажучи, супроводжують цю підготовку як обертони, які забарвлюють основний тон у музичному творі, формуючи його завершену цілісність.

І кожен студент може скомпонувати для себе набір таких гуманітарних наук, які найбільше відповідають його характеру і бажанням. А наявність вибору, як відомо, будь-яку систему робить неконфліктною і стабільнішою — цей засадничий універсальний принцип має силу як у природничих і гуманітарних науках, так і в суспільному житті.

Отже, кореляція між якістю освіти і вільною траєкторією пряма: оскільки ключову роль при виборі предмета тепер відіграватимуть і зміст курсу, його наповнюваність і щорічна оновлюваність, і якість його викладання, тобто майстерність професора. Це змушує викладачів ставати перед вибором — або бути активним і якісно читати лекції, або залишитися без слухачів…

VI

Пропоную до широкого обговорення питання цього студенто-центрованого підходу в навчальному процесі з тим, щоби поступово і без великого збурення вже з 1 вересня 2009 року запровадити його для першого курсу. І далі наступним кроком реалізувати для цих же студентів на 3–4 курсах вибір також зі спеціальних дисциплін.

Теперішні ж студенти продовжуватимуть навчання за чинною системою. Отже, протягом чотирьох років ми природним чином безболісно запровадимо в Україні індивідуальну траєкторію студента.

Очевидно, що ця реформа потребує активності й відповідальності керівників вищих навчальних закладів, деканів факультетів та директорів інститутів, потребуватиме вона наполегливої праці і викладачів, а також високої культури самостійної роботи студентів, вимагає вона і відповідальності щодо достовірності оцінки рівня знань студентів, що ми обговорювали в попередній публікації "Екзаменаційна сесія як вона є".

Зрозуміло, що конкретна механіка, як-то створення реєстраційних офісів, розподіл педагогічного навантаження, відповідна навчально-методична документація, індивідуальний навчальний план студента, функціонування інституту тюторів, реклама викладачем свого предмета, складання розкладів і питання соціального характеру, які виникатимуть, — це справа кожного вищого навчального закладу.

Запровадження принципу індивідуальної траєкторії студента — це ще один крок, який наблизить нас до тих засад, згідно з якими багато століть живуть університети Західної Європи, і який з успіхом свого часу використовували і наші університети з давньою історією та академічними традиціями.

Якщо на перший погляд задекларований у назві статті зв’язок видавався дещо незрозумілим, а то й абсурдним, то, як бачимо, і справді відчуття абсурду нерівнозначне поняттю абсурду.

¹ ECTS — Європейська кредитно-трансферна система. Для допитливих: 1 кредит ECTS = 36 академічних годин, куди входять аудиторні години, практична підготовка, самостійна робота студентів, іспити, контрольні, курсові та випускні кваліфікаційні роботи.

² У чисельнику подаємо кількість годин, у знаменнику — кількість кредитів ECTS.

Іван Вакарчук, міністр освіти і науки України. Задати запитання міністру та дістати його відповідь можна на сторінці Конференції пана Вакарчука.