Россия против всех

Намагання окремих політиків, представників культури та науковців постімперської Росії відновити попередню форму державності тепер виглядає досить наївно та утопічно.

Відомий російський філософ, засновник сучасної російскої школи геополітики та руху неоєвразійства Олександр Дугін у своїй праці "Все против Запада" розкритикував дві сучасні концепціїї глобалізму і запропонував свою, досить оригінальну версію майбутньої побудови планетарних відносин.

На відміну від критикованих ним концепцій "оптимістичного мондіалізму" (Френсіс Фукуяма "Конец истории", Жак Атталі "Человек который придёт") та "песимістичного мондіалізму" (Самюель Хантінгтон "Столкновение цивилизаций"), Дугін пропонує третій, російський, варіант реакції на глобалізм.

Дугін не приймає концепцію "оптимістичного мондіалізму" ("лівого") через низку її базових положень, які неприйнятні для російського есхатологічного розуміння, а саме: створення єдиного ліберально-демократичного суспільства, сформованого по типу західної цивілізації на чолі з "західною" елітою.

Другу концепцію "песимістичного мондіалізму" ("правого"), яка не відкидає положення першої, а лише акцентує увагу на проблемах, які виникнуть при реалізації попередньої концепції, Дугін теж відкидає, але ставиться до неї більш схвально, через те, що її принципи та завдання більш прийнятні для російського проекту.

Прибічники правого мондіалізму розуміють, що для досягнення кінцевої мети даної концепції їм слід пройти через ряд складних цивілізаційних конфліктів. Така перспектива наштовхує їх на укріплення позицій західного світу, до того часу, поки не відбудеться зіткнення цивілізацій (clash of civilizations), і лише потім перейти до реалізації інтеграції планети до Єдиного Правління.

Антимондіалізм та його перспективи

На противагу вище наведеним глобалізаційним концепціям, Дугін пропонує започаткування антимодіалізму. Руху, який буде покликаний боротись з процесами тотального космополітизму (one world) та реагувати на його прояви.

На його думку, в тактичну основу цього руху варто покласти дії, які будуть протилежним відображенням дій мондіалізму. А тезу Фукуями про "кінець історії" та початок нового часу під проводом Заходу слід розглядати як радикально ворожу концепцію загального ворога, перед яким мають об’єднатись всі сили антимондіалістів.

Захід для цих прихильників має стати синонімом чистого Зла. Також він стверджує, що антимондіалісти, які боротимуться проти загрози традиціоналістського існування, мають висунути власний третій проект розвитку планети.

Серед наведених Хантінгтоном дев’яти цивілізацій, Дугін виокремлює три цивілізації, які на його думку розуміють своє телеологічне призначення в історії людства і носять інтегральний універсалістський характер.

Зокрема йдеться про слов’яно-православну, західну та ісламську цивілізації. Інші ж цивілізації (індуїстська, сінська, японська, буддійська, латиноамериканська та потенційно африканська), попри свою історичну та духовну повноцінність і суспільну розвиненість, носять локальний характер свого існування.

Вони, на його думку, не мають універсалістських претензій планетарного масштабу, а якщо такі претензії і є, то вони носять більш штучний та маргінальний характер. Згідно з таким визначенням, він звужує коло претендентів на планетарне правління, а три виокремленні цивілізації з самого початку слід розглядати, як головних ідеологічних супротивників війни відносно сенсу історії.

Далі Дугін стверджує, що, окрім західної цивілізації, решта цивілізацій, які виділив Хантінгтон, є традиціоналістськими. На відміну від них, західна цивілізація є антитрадиціоналістською по своїй суті, і в значній мірі спрямована на боротьбу з традиціоналістськими проявами інших цивілізацій.

З цього, на його думку, випливає, що головною лінією мондіалістів має стати гасло "Захід проти всіх" (the West against the rest), відповідно, зі сторони антимондіалістів, закономірно випливає зворотне формулювання "всі проти Заходу" (the rest against the West), або ж має розпочатись геополітичний хрестовий похід проти Заходу.

І передбачає, що якщо війна цивілізацій відбудеться, то її головним фронтом буде війна проти Заходу (Америки). При чому, православному і ісламському світу в цій боротьбі він відводить головну і вирішальну роль, в той час як решті цивілізацій залишає пасивну і оборонну стратегію.

З таким формулюванням варто не погодитись, адже деякі країни східних цивілізацій на даному етапі розвитку планетарних відносин відіграють значну роль, а інколи навіть вирішальну, як в певних географічних регіонах, так і в міжнародних організаціях і бізнес структурах.

Також слід зазначити, що, за словами Дугіна, західна цивілізація в особі Америки виникла на межі кризи (застою) Старого Світу, що дало поштовх до створення Нового, як заперечення та виродження попереднього.

Він, в свою чергу, будувався і будується на принципах космополітизму, нівелюванні традицій та ліберально-капіталістичних відносинах. Що суперечить онтологічному розумінню Старого Світу, який, на його думку, ще зберігає консервативні погляди.

Відповідно, Дугін відділяє нетрадиціоналістську західну цивілізацію (Америку) від її традиціоналістського нащадка – Європи. Це, в свою чергу, приводить до аналогічного порівняння з Росією, яку Дугін ставить на визначне місце в вирішенні інтеграційних процесів православної цивілізації.

Невже Росія створена не за схожих обставин, як США? Чи не на межі кризи Руської державності виникло сучасне псевдотрадиціоналістське утворення під назвою Росія?

Після виникнення якого, воно стало запереченням своїх витоків, адже розвиток російської культури, релігії, політичних відносин будувались саме на такому запереченні та боротьбі з Київською традицією.

Варто зазначити, що російський традиціоналізм привалює тільки в певних колах суспільства, чого не можна сказати про цілу державу. Сучасний вигляд російського традиціоналізму не в більшій мірі переважає американський, а російські громадяни виховуються як і більшість суспільств світу на споживацькій культурі та розвиткові різноманітних молодіжних субкультур.

Відповідно, твердження й претензії на традиціоналізм Росії не варто абсолютизувати, адже воно в більшій мірі являється стереотипом ніж реальністю і носить суб’єктивний характер. Незрозумілою є позиція відносно того, що Росія в даній концепції представлена, як єдина держава, яка формує та висвітлює позицію всієї слов’яно-православної цивілізації ігноруючи решту країн, які відносяться до неї.

Також дивує твердження Дугіна про есхатологічні розбіжності в баченні майбутнього між західною та православною цивілізаціями. Така позиція, в більшій мірі, сформована під впливом історичного протистояння, яке виникало між даними цивілізаціями. З чим слід не погодитися, якщо розглянути цю проблематику з об’єктивної точки зору, відкинувши політичну і релігійну заангажованість.

Невже між ними взагалі є кардинально суперечливі відмінності, які б відділяли нас один від одного і поєднували з дійсно відмінним поглядом на світ ісламу чи будь-якої іншої цивілізації?

Якщо враховувати культурні, історичні, ідеологічні, релігійні та інші розбіжності, які виникали та й виникають зараз між західною та слов’яно-православною цивілізаціями, вони нівелюються у порівнянні з розбіжностями з іншими східними цивілізаціями. Навіть на побутовому рівні представники західної та православної цивілізації швидше та зрозуміліше знайдуть контакт, ніж з представниками усіх інших цивілізацій планети.

"Конкретные рекомендации" Дугіна

Розмежувавши головні суб’єкти західної цивілізації (Америку та Європу), Дугін дає стратегічні поради майбутньому антимондіалістському руху:

- використовувати сучасні антиамериканські сили в Європі та теоретичні напрацювання європейських науковців, які розвивали напрямок "континенталізму" та антизахідну лінію розвитку (Хаусхофер, Шмітт та ін.) для того, щоб погіршити стосунки між ними;

- включити до загальнопланетарного антимондіалістського блоку Європейських представників. А це, в свою чергу, значить, що Росія та ісламський світ має геополітично тиснути на Європу для того, щоб завдати максимальної шкоди тотальному впливу США.

А також ряд тактичних рекомендацій:

- максимально протистояти інтеграційним процесам в західну цивілізацію країн Латинської Америки, Східної Європи (!) та Сходу, які прагуть до цього;

- застосовуючи будь-які політичні та економічні методи, зробити максимум для того, щоб погіршити стосунки США, Росії та Японії;

- спробувати перевести локальні конфлікти між цивілізаціями в загальнопланетарну конфронтацію з Заходом;

- заохочувати військову потужність російських, ісламських та конфуціанських країн;

- Росії слід продавати ядерну зброю ісламським країнам;

- розвивати пацифістський рух в США;

- нарощувати стратегічне озброєння Росії на Далекому Сході, а Японію слід розглядати як стратегічного союзника в тихоокеанській зоні;

- підтримувати військову експансію Китаю в Південному напрямку;

- виявляти і, по можливості, придушувати групи, які є провідниками західних ідей, особливо в країнах, які геополітично не визначилися (!);

- згладжувати протиріччя між православними, ісламськими та конфуціанськими країнами;

- маргіналізувати та утискати ті соціальні прошарки суспільства, які об’єктивно протидіють антизахідному блоку;

- дискредитувати та протидіяти роботі міжнародних організацій, провокувати максимальний вихід з них країн-членів.

Після таких рекомендацій складається враження, що не всі проти Заходу (the rest against the West), а Росія проти всіх (Russia against the rest). Це навіть не враження – це об’єктивна реальність, адже сучасні геополітичні відосини Росії на міжнародній арені засвідчують таке твердження.

Російські зовнішньополітичні відносини, протягом свого історичного розвитку і на сучасному етапі, формуються виключно на жорстких імперіалістичних принципах. Зміна політичного режиму та вигляду політичної верхівки не впливає на зміну міждержавних відносин з іншими країнами.

Будь то влада царя-батюшки, червоних комісарів, чи сучасних псевдодемократів, курс залишається не змінний – імперія. А декларації відносно союзів з іншими країнами та цивілізаціями в боротьбі із західною – це тільки маневри для використання ресурсу та здобуття підтримки.

Росія прагне до отримання статусу домініона, як на континенті, так і в планетарному маштабі, а боротьба Росії – це не боротьба проти інтеграції планети до ЄдиногоПравління, це прагнення очолити цю інтеграцію.

Але їх слід розглядати, як утопічні та наївні, адже у неї більше реальних різносторонніх проблем ніж наївних геополітичних планів. Зокрема, в цій праці замовчуються сепаратистські рухи в більшості 21 російських республік, а також відсутня стурбованість стосовно китайської експансії на Далекому Сході та Сибіру.

Можливо, для кращого розумння ситуації російським політикам та старообрядцю Дугіну слід взяти до уваги слова Христа: "І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?".

(Мондіалізм – політична світоглядна концепція, яка передбачає інтеграцію планети під проводом Заходу (західної цивілізації) до створення єдиної Світової Держави з єдиним правлінням. Для концепції мондіалізму національні традиції та загальнолюдські цінності вважаються другорядними).

Олександр Саліженко, для УП