Некролог одному радио, или Как наступить песне на волну

Я геть не меломан. Я зовсім можу прожити без музики. Ніколи не тягав із собою плеєра, не натягував на себе навушники. Навіть було прикро за себе. "Що ти за такий інтелегент, чи-то інтелектуал, чи-то взагалі людина, що вважає себе культурною, - а без музики прожити можеш", - часом картав я себе.

Але з музикою, як і з художньою літературою - завжди є для себе відмазка: оскільки це не найнеобхідніше, то годі ось зараз за нього братися, оскільки і так справ вистачає. Тому ось так: звуки гармонії - за залишковим принципом.

Хоча звісно музика в житті була: юність пройшла під знаком КІНО - Виктор Цой - жив, "Смерть стоит того, чтобы жить. А любовь стоит того, чтобы ждать". Потім - рок, часом свій, часом той, що прийшов від батьків. В кінці 80-тих - на початку 90-х протестанти в Росії понавидавали на вінілі всю класику зарубіжного року.

Батько тоннами привозив платівки з Ленінграда-Петербурга. Крім того зявився магнітофон Весна. Ні, не у мене, у друга. А потім у нього вони подвоїлися. А це означало, що можна буде переписувати касети. Інший друг, сусід із першого підїзду, мав халяву в головному комісійному магазині міста: йому на ніч давали на перезапис фірмові касети.

Це був взагалі кайф. Тому все й перемішалося: Марк Нокфлер, Бон Джові, Озі Озборн, Бітли, Ролінг Стоунз, Діп Перпл, Юера Хіп, Лед Зепелін, Ганз-н-Роузез, Пантера, Металіка, Куїн, Арія і багато-багато іншого. Про те, що вже потім зявилися фольк, класика і джаз, говорити не буду.

Але це було колись. А зараз - музика ніби знову ввійшла. І причина геть не романтична, естетична чи екзистенційна. Зовсім ні. Коли їдеш автівкою до роботи щоранку, то просто нутром хочеться заповнити годину часу доброю музикою. Додати до руху (а іноді й до стояння :-) авта рух музики, рух часу, що пересувається гармонійними колами, наче вихорами. Це бажання зявляється надто зранку, коли для пробудження не пасує, ані Джаз .... ані новини.

Хочеться динамічного, рухомого, урухомлюваного, енергійного. І ось пальці на панелі Pioneer наче самі знаходять (вибачте, - вірніше буде сказати "знаходили") 99,4 FM - Radio One. Спочатку дивуєшся: мало балаканини, не дратуюча реклама, і музика - музика, яка заряджає енергією минулого. У звуках цієї музики відчувається добірна добротність, наче переливи смаку доброго сухого вина. Рок.

Справжній рок. Він звучить з динаміків. Він дає тобі снагу до наступного дня. Ось серед низки цікавих, привабливих, захопливих композицій зявляється щось таке, що не дуже тобі смакує. А ось і світлофор замиготів зеленим і переключився на червоний. Є хвилька часу пробігтися по хвилях музики.

Але раз за разом, все одно вертаєшся на раптово-щасливо одного разу віднайдену хвилю. Бо майже все інше (окрім джазу та російського року) - не варте уваги. Шум звуків.

І ось кілька днів тому, навіть не памятаєш коли, і тільки новини в неті дають лад хронології - сталося це 8 квітня 2009 року, звикла хвиля вітає тебе по-жіночому солодкавими акордами відбірної попси. Щось не те. А ну звісно - думає ти, - це ж техніка, глюк. Треба переключити приймач. Але з другого, і третього разу він все одно вмикається цукровими мелодіями.

Попри напружений трафік і усвідомлення того, що водійський твій стаж геть не такий довгий, відводиш очі від дороги й повертаєш погляд на панель приймача. Він настирно пише, що це - 99,4 FM. Але тепер за цими цифрами слідують якісь не зрозумілі букви - Alla Radio. "Хай йому грець!" "Шляк би його трафиф!" Та інші не зовсім питомо українські вирази вирвалися з вуст.

Що ж це коїться? Що ж це робиться з українським радіо-ефіром? Ще пару днів тому готував для Празької конференції огляд радіо-ринку й вже на місці зрозумів, що деякі дані застарілі. А тут ще одна зміна. Я би навіть сказав "зрада". Підступна. Настрій радіохвиль не можна порівняти навіть з настроєм дівчини, як це любили російські поети.

Одним словом ... не стало радіо. Вбили рок. Наступили пісні на ... хвилю. І вже потім, з новин Української Правди дізнаєшся, що це був подарунок до ювілею великої російсько-радянської співачки А.Б.П.

Та чи це вже така там на півночі традиція - день народження вбивством відзначати?

Автор Андрій Кулаков, "Інтерньюз-Україна"