"Русский стиль" украинского телеэфира

"Поглузуй з президента", "Скажи, що Віктор Андрійович неадекватний", "Кажучи про Ющенка, покрути пальцем біля скроні", "Пожартуй над отруєнням глави держави", "Постав Гаранту діагноз"…

Схоже, під такими неофіційними девізами нині проходять чимало з популярних ток-шоу всеукраїнських телеканалів, учасники яких – представники українського політикуму, експерти й аналітики ніби змагаються один з одним, хто більше спаплюжить президента, найдотепніше покепкує з нього, найдошкульніше вколить, образить, принизить.

Від них намагаються не відставати й деякі ведучі та хронікери, єхидненько підсміюючись, а то й додаючи своїх епіграм на адресу Ющенка для підсилення ефекту ганебного дійства.

Щось подібне сталося й в одному з останніх ефірів "Шустер-live" за участю незмінного ведучого, хронікерів – Євгена Кисельова, Мустафи Наєма, Михайла Вінницького та запрошених – депутатів ВР Леоніда Грача (КПУ) і Володимира Яворівського (БЮТ), а також політичного аналітика Вадима Карасьова.

Цього разу в ролі заспівувача виступив комуніст. "Червоного грача" неабияк розвеселило бажання Ющенка… ще раз ковтнути діоксин – так він зрозумів для себе фразу президента, висмикнувши її з контексту інтерв'ю голови держави російському "Комерсанту".

"Я ніколи не був і не буду хохлом, ніколи не був малоросом і ніколи ним не буду. Якщо мені потрібно буде другу дозу діоксину прийняти, я це зроблю, не відмовлюся. У мене п'ятеро дітей, і я хочу, щоб у мене була можливість сказати їм "я передав вам Україну кращою, ніж я її отримав".

Проте й зачитавши цей уривок, судячи з реакції Шустера, він все одно радше був налаштований підтримати жартівливий настрій Грача, ніж пояснивши, про що саме і в якому контексті говорить Віктор Ющенко, припинити безпідставне обсміювання президента.

"Добрий" гумор від наведеної фрази розділили й інші учасники передачі, яким стало набагато веселіше.

І для Грача, і для Шустера із запрошеними, важке отруєння Ющенка та його страждання від завданої хвороби є досить доречним приводом для жартів й глузувань.

Відповідна іронічна тональність неодноразово отримувала "гідне" продовження. Зокрема, Грач дозволив собі висловитися про марні сподівання на те, що "президента посетит ум".

Єдиним, хто в цій передачі поводив себе достойно й намагався, реагуючи на закиди зліва, справа і з центру, захистити президента, прокоментувати його позицію, ведучи розмову по суті проблем, був Вадим Карасьов.

Натомість, як засвідчує практика, особлива шана і повага з боку ведучих у таких програмах демонструється до спеціальних гостей з Москви: Затуліна, Жириновського, Митрофанова, Рогозіна, Маркова та інших одіозних політиків й політтехнологів.

Російські імпер-шовіністи – завжди найбажаніші гості вітчизняного телеефіру, де їм, на відміну від українського президента, "слава и почет"!

Їх хлібосольно зустрічають і у Шустера, і на ICTV, і на "Інтері". Грішать подібною гостинністю до ворогів України й інші телеканали.

От і маємо, що кремлівські держиморди на українських телеекранах поводяться як в себе вдома і ведуть розмову, немов "баріни" повчають своїх холопів.

А в студіях їм за це віддячують теплими оплесками, а потім і результатами голосування на підтримку почутих повчань-звинувачень на адресу України та її президента у неправильній, з точки зору і по відношенню до "старшого брата", політиці.

Чи не спеціально для нав’язування російських соціально-політичних, національно-культурних й історичних стандартів в Україні та наведення "русского порядка" в українських мізках захаращують подібним и неподобствами український телепростір?

В той же час якраз саме патріотична українська політична культурна і наукова еліта часто-густо ігнорується цими програмами, її ніби не помічають, і тому вона залишається стабільно "поза грою" на своєму ж українському інформаційному полі.

Складається враження, що на участь в згаданих програмах тих, чиє мудре, просякнуте любов'ю до України і глибоким патріотизмом, державницьке слово могло б зігріти серця, освітлити душі українців, виступити дороговказом, дати правильні орієнтири суспільству, надихнути та окрилити, – накладене суворе табу.

Чи можна, приміром, пригадати, коли останнього разу на "Шустер-live" тощо були, скажімо, Євген Сверстюк, Мирослав Попович, Іван Драч, Дмитро Павличко, Оксана Забужко, Іван Малкович, Левко Лук'яненко, Володимир Огризко, Сергій Грабовський, Степан Хмара, Юрій Рубан, Володимир Цибулько, Олександр Палій або ж Юрій Костенко, Іван Заєць, Ярослав Кендзьор, Юрій Ключковський, Андрій Парубій, Лілія Григорович, Ольга Герасим'юк, Олег Тягнибок, Богдан Бенюк, Ірина Фаріон та багато інших.

От з яким складом учасників хотілося б почути-побачити розмови, дискусії а то й гострі суперечки з приводу української минувшини, сьогодення й майбуття країни.

Замість цього на екрани витягають всякий комуно-совковий непотріб який, захлинаючись слиною, з вилупленими очима починає гарчати про неадекватність Ющенка, про те, як він "задовбав" Україну "своїм" Голодомором, УПА, НАТО, про те, наскільки Україна завинила перед Росією євроатлантичними прагненнями, вшануванням національних героїв та всім, чим тільки можна, іншими словами – своєю НЕЗАЛЕЖНІСТЮ, самим фактом існування як суверенної держави з самостійною внутрішньою й зовнішньою політикою!

Згадується, приміром, момент, коли Євген Кисельов під час ефіру у Шустера в одній з передач взяв і "ничтоже сумняшеся" скасував етнічну складову Голодомору, сказавши, чого, мовляв, педалювати українську тему, якщо від голоду гинули всі – не лише українці. То які ж підстави вважати це злочином саме проти українців?

А Ви хто, власне, такий, "господін Кисельов" щоб робити з цього приводу свої однозначні і безапеляційні "умозаключєнія"? Ми Вас про це просили? Якого дідька залізли у таку далеку для російської національної свідомості й абсолютно чужу для неї тему?

Чи, слід розуміти, такою є вдячність за надану можливість працювати вільними журналістами в українському ефірі? От для чого Ви тепер використовуєте не Вами виборену свободу слова в телевізійному ефірі не Вашої країни, де так комфортно прописалися?

А чи не бажаєте повернутися туди, звідки приїхали? Спробувати не тут, в Україні, а там в себе, пожартувати над мєдвєдєвим, покепкувати над путіним, поглузувати з затуліна, "поприколюватися" з багатьох інших, не менш колоритних персонажів , поділитися своїми компетентними думками й поглядами з приводу різних спірних моментів російського минулого й сьогодення?

Цікаво, ч и надовго б Вас вистачило і наскільки швидко це все закінчилося б?

Інша річ Україна. Тут нічого не загрожує, а значить, можна собі дозволити все, чого тільки не забажаєш?

І ще один, не менш важливий, аспект. В тому числі і через таких от ведучих, "братів-росіян" з українського телепростору витісняється українська мова. Вони ж бо, запрошуючи російських гостей, буває, прямо закликають всіх учасників програми переходити на російську, як це неодноразово траплялося у Шустера – аби їхнім співвітчизникам був зрозумілий предмет бесіди.

А наші, чорт їх забирай, малороси залюбки виконують ці забаганки. Чого це? З якої ласки? Безумовно, в даному разі перш за все на претензії заслуговують самі українці, що не реагують на такі мовні диверсії адекватно, даючи їм належну відсіч.

Але негідна місія ведучих в тім, що саме вони спонукають українських учасників розмовляти російською, спеціально пропонуючи їм відповідні умови, навмисно ставлячи у певні рамки. Що це, як не атака на українську мову в українському ж ефірі?

Та й як воно виглядає з морально-етичного боку, коли заради конкретного московського гостя на російську має переходити вся українська студія?

Отже, свобода слова на таких ток-шоу часто-густо виходить однобокою, з гарантованою перевагою антиукраїнського елементу (як доморощеного, так і чужеземного) у кількісному складі запрошених, гостей студії, головних учасників передач. Відтак в українському ефірі українським глядачам нав'язуються неукраїнські підходи, оцінки, позиції ; українські смисли витісняються різноманітною чужоземною чортівнею.

Що за неподобства і чому вони мають відбуватися в Україні? Ким і кому дано право насаджувати в Україні подібний "русский стиль" – мовний, світоглядний, ментальний?

Здається в жодній іншій країні розвинутої демократії її інформаційний простір не працює проти власної ж держави та національних інтересів так, як це відбувається в Україні.

Ці передачі благополучно продовжують працювати на остаточну поразку національної ідеї, невтомно прокладаючи п'ятій колоні пряму дорогу до влади, до тотального поневолення України – логічного завершення російської окупації українського інформаційного телерадіопростору.

 

Олексій Мазур, Дніпропетровськ, для УП