Рей Бредбери и современная Украина, Или можно ли победить агрессивное невежество, бескультурье и хамство?
– А ви коли-небудь читаєте книжки, які палите?
Він засміявся.
– Це протизаконно!
Рей Бредбері "4510 за Фаренгейтом"
Фантастика – чудовий літературний жанр. Фантастику треба читати не тільки дітям і підліткам. Але й дорослим. Особливо в таку складну перехідну епоху в якій перебуваємо.
У фантастичних оповіданнях, повістях і романах можна знайти чимало навдивовижу точних прогнозів і передбачень, корисних порад. Переконаний, що більшість наших високих державних достойників у дитинстві та юності не любили цей жанр, інакше їхнє ставлення до проблем культури було б значно кращим.
Якось перечитував знаменитий роман Рея Бредбері "4510 за Фаренгейтом". Відзначив про себе, що цей роман-застереження сьогодні звучить більш ніж актуально. Нагадаю, що 4510 за Фарангейтом – це температура, при якій загоряється папір. Герой роману Рея Бредбері пожежник Монтег, займався тим, що професійно палив книжки.
Упродовж останніх сімнадцяти років в Україні цілеспрямовано знищували й продовжують нищити книговидання і мережу книгарень, культуру і мистецтво. Досягли при цьому неабияких успіхів. Ті, хто професійно цим займається, навіть не потребують одягати фірмові вугляно-чорні куртки з цифрою "451". Робота новітніх геростратів потребує білих рукавичок…
Але повернімося до твору. Деякі місця з фантастичного роману варто зацитувати.
"Термін навчання в школах скорочується, дисципліна знижується, філософія, історія, мови скасовуються, англійській мові (читай: українській. – О. Р.) й правопису приділяється дедалі менше уваги, зрештою, про них майже зовсім забувають. Життя коротке, отож треба насамперед працювати, а після роботи – розважатися досхочу".
"…треба, щоб людина завжди перебувала в натовпі, щоб її не покидало почуття стадності – тоді вона не матиме часу думати, чи не так?.. Більше книжок з малюнками. Більше фільмів. А поживи для розуму менше й менше … Твори класиків скорочуються до п’ятнадцятихвилинної радіопередачі.
…Чимало людей ознайомилися з "Гамлетом", прочитавши одну сторінку переказу в збірнику, який твердив: "Нарешті ви зможете прочитати всіх класиків! У жодному разі не можна зачіпати оті дрібні гуртки й гурточки, що вважають себе пупом землі! Зловмисні писаки, закрийте свої друкарські машинки! Так вони й зробили.
Журнали перетворились в якийсь різновид ванільного спорту. Книжки, як твердять оті кляті сноби-критики, стали схожі на підсолоджені помиї. Отож і не дивно, що їх не купують, казали критики.
Але читач добре знав, що він хотів і, підхоплений виром веселощів, залишив собі комікси. Ну і, звичайно, еротичні журнали… І все це відбулося без будь-якого втручання зверху, без уряду. Це почалося не з вказівок, наказів чи цензури, ні! Технологія, масовість ужитку і тиск з боку отих дрібних угруповань – ось що, хвалити Бога, призвело до сучасного становища.
Тепер завдяки їм ви завжди можете бути щасливим: читайте собі комікси, солоденькі любовні сповіді чи торговельно-рекламні видання… А книжки – це заряджена рушниця в помешканні сусіда. Спалити її! Розрядити рушницю! Зруйнувати людський розум!..
Напихайте людям голови інформацією, яку не можна перетравити; захаращуйте їх нічого не вартими "фактами", аби вона переситилася, аби відчували себе "чудово поінформованими". І тоді вони вважатимуть, що думають, що рухаються вперед, хоч насправді й стоять на місці.
І вони будуть щасливі, бо ті "факти" не змінюються. Але боронь Боже втаємничувати їх у таку непевну матерію, як філософія чи соціологія – вони можуть спробувати пов’язати деякі речі та явища…"
"Книжки – лише одне із вмістилищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути. В них немає ніяких чарів. Чари в тому, що вони говорять, у тому, як вони зшивають клапті Всесвіту в єдине ціле".
Один із героїв твору зрозумів небезпеку й підступність телебачення, облудність зображень віртуальної "реальності": "Вони (ці зображення. – О. Р.) кажуть вам, що ви повинні думати, і втовкмачують вам це в голову. Отож вам і починає здаватися, ніби це правильно.
Ви починаєте вірити, що це правильно. Вас так настирливо підштовхують до певних висновків, що ваш розум не встигає обуритись: "Які дурниці!" … Ви можете закрити книжку і сказати їй: "Почекай!" Ви її володар. Але хто вас вирве з пазурів, що хапають вас, коли ви вмикаєте телевізорну вітальню?
Вона ліпить з вас що завгодно. Це "середовище" теж реальне, як і довколишній світ. Воно перетворюється в істину, воно і є істина".
Рей Бредбері писав, що "книжку можна перемогти силою розуму". Але чим можна перемогти агресивне невігластво, безкультур’я, хамство і безграмотність, від яких потерпає Україна?
Кілька спостережень. Хто може пояснити, для чого в Україні видається російськомовний тижневик "Баланс" ("Всеукраинский бухгалтерский еженедельник")?
До речі, видає його "Издательско-консалтинговая компания "Баланс-клуб" з 1994 року, а видавничо-консалтингова корпорація Фактор" (Харків) видає "бухгалтерський тиждень" російською та українською мовами з 2001 року.
Безумовно, одному бухгалтерові рідною є російська мова і йому зручніше думати й писати саме російською. Іншому звичніше вести документацію українською. Але нікому ж не прийшла до голови абсурдна ідея видавати двомовні військові статути для Збройних сил України щоб командири для зручності мали змогу віддавати накази російською та українською.
Так і з веденням бухгалтерського обліку. Тут також не має бути мовного дисбалансу. Фінансові звіти стікаються в єдиний центр, де, очевидно, належним чином уніфікуються. Бо як же інакше виглядатиме всеукраїнський бухгалтерський облік-звіт?
Навіщо зайва робота працівникам центрального апарату над перекладом звітів, якщо, приміром, статистична інформація з Харкова чи Донецька надходитиме до Києва російською, а з Тернополя й Львова українською.
Те ж стосується і ведення українською мовою (державною!) ділової документації на залізниці, в освіті тощо. У жодному разі не йдеться про насильницьку українізацію.
Йдеться про українську мову на державній службі – нормальне, природне її функціонування і застосування у державних законодавчих, виконавчих і контролюючих структурах й установах.
Але. Досі, приміром, не уніфіковане належним чином програмне забезпечення для комп’ютерів. Тож звучить у побуті/на роботі/в документації сленг-суржик: "Закрийте ОКНО", "натисніть клавішу ОТКРОЙ" тощо.
Ось лише кілька "перлів" з україномовного (?!) ТБ, україномовних (?!) газет і журналів: "знаходиться" (замість "перебуває") у відпустці", "знаходиться в (замість "перебуває за") 12 кілометрах один від одного", "у підніжжя", "знаходиться в розшуку" там немає державної долі (частки! – О. Р.)", "на її долю (частку!) припаде десять відсотків", "доля (частка!) в бізнесі становить", "хто знайшов серьгу", "зроблені по європейськиМ технологіям", тощо.
Профі! Де коректори, де літературні редактори? Словники навіщо?
Фірмовий поїзд №92 Львів-Київ. Непогано відреставровані вагони. Але. Для якої держави здійснювалась модернізація вагонів, де вони повинні експлуатуватися?
Питання риторичні, бо оголошення й інструкції написані російською. Конкретно: "Туалет. Во время стоянки не пользоваться", "купе проводников", "дежурный проводник", "служебное отделение", "тормоз", "котельная", "памятка о пожарной безопасности", "водоснабжение – инструкция"...
Хто ж виготовляє для України (?!) такі вагони з такими інструкціями?
Відповідь знаходимо на стінці в тамбурі: "Южная промышленная группа ОАО. Днепропетровский завод по ремонту и строительству пассажырских вагонов. 2006". Така ж історія з вагонами, виготовленими/відреставрованими 2008 року.
На цій же стінці знаходимо коротку інформацію державною мовою: "Капітально-відновний ремонт 2006 р."
У дизель-поїзді Львів-Сокаль оголошененя: "Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України". Як це зрозуміти? Для кого і з якою метою написано? Чи знайомий з елементарними законами логіки той, хто складав ці "правила"?
Хаос у мові засвідчує про хаос (невпорядкованість думок) у мозку. А в масштабах держави вже йдеться про високий рівень ентропії в головах більшості чиновників і можновладців.
Хто може заперечити, що звучання, приміром, таких слів, як "ковзанка" – "каток", "пірнати" – "нирять", "човен" – "лодка", "намет" – "палатка”", "вітрило" – "парус", "кавун" – "арбуз", "пляшка" – "бутила" тощо не мають найменшої схожості у звучанні.
То чому ж українські журналісти, телеведучі (про пересічних громадян навіть не йдеться) дуже часто вживають саме російські відповідники, ігноруючи питомі українські слова? Невже українська – найскладніша з усіх мов? Відповідь проста: інформаційний простір України засмічений російською мовою. А відтак…
"Причина зневаги до української мови проста як двері – все українське впродовж століть нівечили, тому спадщина визнання українського меншовартісним міцно сидить у наших генах.
З одного боку, держава в нас ніби українська, отже, треба говорити українською, з іншого боку – це ж "гальма" мова, тому потяг до всього більш "культурного" і "цивілізованого" російського – невикорінний.
Сподвижниця і справжній лицар української мови Ірина Фаріон у Львівській облраді вчить культури мови скацаплених колгоспних свинопасів, у глибині душі відчуваючи, що горбатого могила виправить.
Корпоративний зросійщений сленг українського чиновництва на всіх рівнях – від депутата львівської облради Грицька з колгоспу "Червоне дишло" до Арсенія Яценюка – не стихійна й аморфна вакханалія некультурності й неосвіченості, а чітко регламентований набір надзвичайно важливих сакральних вербальних заклинань.
"На сьогоднішній день" і "приймати участь" – це ще не свідчення, що людина, замість ходити до школи і вчити граматику за шостий клас крутила свиням хвости .
Нашому чиновникові годі зрозуміти, що таке "брати участь", бо "брати" можна лише хабарі, а "участь" нормальні люди "приймають".
Коли зневажають мову, нічого ліпшого не очікує й інших галузей національного життя, зокрема й економіки (як не дивно). Адже мова – це духовний стрижень будь-якого народу, і якщо він надламаний, то дороговказ нації завжди буде хибним.
Коли "приймаєш участь" у розбудові своєї держави, нічого в тебе не вийде", – казав Ілько Лемко.
Отож дехто береться закликати до її (держави) захисту в такий собі мистецький/пропагандистський спосіб: на плакаті зображена Юлія Тимошенко в іпостасі жінки-воїна з давньоруським щитом і мечем, за нею громадяться дружинники в кольчугах і шоломах, а над ними гасло –"Захистимо Вітчизну".
Дивує лише, чому цей плакат уподобав собі місце на стіні вокзального туалету…
 |
Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсам", кандидат філологічних наук, для УП
