"Геть усих" или тест на политическое сознание?
Уже кілька місяців в українській інтелектуальній спільноті та в середовищі нових громадських організаціях вирують пристрасті: геть усіх чинних політиків! слід повністю змінити політичну еліту! депутати – це суспільне зло! радикальне оновлення, і тільки воно, порятує країну від катастрофи! – і таке інше.
Гасла, слід сказати, спокусливі. І мають під собою певне підґрунтя.
Адже з якогось дива навіть цілком притомні й розумні люди, потрапивши до всім відомих будинків на Банковій та Грушевського, вельми швидко перетворюються на таких собі "осіб номенклатурно-олігархічної національності", які обстоюють зовсім не загальнонаціональні інтереси, не потреби країни та масового виборця, а щось зовсім інше.
У кращому разі їхні інтереси можуть вряди-годи збігатися із інтересами "маленьких українців", і тоді ці українці щиросердо і дружно висловлюють бажання голосувати за своїх заступників, а інтелектуали чухають потилицю і починають міркувати вголос: а чи не прийшла, нарешті, і до нас політична весна?
А потім усе починається спочатку – і розчарування, і сподівання...
Тому, варто повторити ще раз: гасла радикального усунення від влади чинної політичної й політико-економічної еліти та перезавантаження "української Матриці" базовані на брутальній реальності. І настрої щодо порятунку країни завдяки приходу нових людей народилися не на порожньому місці.
Але водночас пам'ять послужливо нагадує, як товариш Троцький свого часу змушений був залучати тисячі, а потім десятки тисяч колишніх царських офіцерів до командування у Червоній армії.
В результаті під орудою тов. Троцького виявилося більше царських офіцерів, ніж у Білій армії – з відповідними наслідками для останньої. І фронтами командували генерали Російської імперії, арміями – полковники, та й поручникам з прапорщиками місце знайшлося; а один із кращих полководців Першої світової війни генерал-ад'ютант Брусилов консультував тов. Ульянова-Леніна з усіх воєнних і воєнно-політичних питань. Включно із тим, як краще застосовувати бойові отруйні гази задля знищення противника...
Отож, боюся, після радикальної ротації чинної політичної еліти доведеться революційній владі за якийсь час набирати "спеців", приставляти до них "комісарів"... Ну, і так далі, - аж до спротиву з боку "радикальних революціонерів" і галасу з природу "бюрократичного переродження демократії".
Що за цей час залишиться від української економіки і від самої України – прогнозувати не беруся.
Проте беруся стверджувати, що завдання моменту полягає не просто в усуненні від влади певного числа осіб, а у принциповій зміні самої системи управління, політичного режиму держави Україна.
А відтак можна стверджувати й інше: певна кількість депутатів, міністрів, чиновників високого рангу – непогані фахівці та на загал притомні люди – здебільшого, коли на різноманітних телешоу вимикаються камери на час реклами і починаються теревені, не розраховані на широку публіку.
Тож завдання полягає в тому, що зрозумів навіть полум'яний революціонер тов. Троцький: треба просто перевести цих людей в іншу систему політико-правових координат, і вони працюватимуть ефективніше, а часом - охочіше, ніж у попередній.
Ба більше: значна частина цих людей зітхне з полегшенням, якщо їм запропонують справді демократичні і стабільні правила гри.
Це ж таки було у 2005 році, згадайте – чиновники йшли у відставку після критичної статті, а бізнесмени переводили своїх працівників на легальну зарплату. І повернення до попереднього порядку речей проходило далеко не безболісно і далеко не під оплески тих, хто розумів і розуміє сьогодні переваги нормального, цивілізованого життя – у всіх його сферах і вимірах.
Таким чином, український революціонарізм від революційності, як видається, тим, зокрема, і відрізняється, що на перше місце ставить усунення осіб, тоді як другий – системи.
Зрозуміло, що система й персоналії, які її творять і підтримують, - це не відокремлені речі. А тому доцільно подивитися на практичні дії тих чи інших персонажів вітчизняної політичної арени; тим більше, у ці дні варто згадати євангельську істину щодо пізнання фальшивих та істинних пророків не за словами, а за діяннями їхніми.
Ну, а для атеїстів нагадаю слова Маркса про критерій практики й Ейнштейна про експеримент.
Отже: що може послужити у нашому випадку, бодай приблизним і попереднім, критерієм розрізнення пустопорожніх "народолюбців" і здатних працювати на загальне благо прагматиків - про романтиків мови немає, вони у структурах влади не приживаються, як Славко Вакарчук, - здається, єдиний за всі скликання депутат, який віддав свій мандат зі справді принципових міркувань?
Які практичні кроки останнього часу можна вважати знаковими для політиків у сенсі розмежування на суто кланово-олігархічну публіку і на бодай частково і не завжди послідовно спроможних обстоювати національні інтереси діячів?
Як на мене, варто звернути увагу на три голосування у Верховній Раді.
Перше – 4 червня 2008 року, коли лише 223 депутати проголосували за урядовий законопроект про денонсацію угоди між урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік (!!!) й урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна. Для сучасної податкової системи України ця угода є угодою не про уникнення подвійного оподаткування, а угодою про усунення від оподаткування.
Хто тоді дав нуль голосів? Фракції Партії регіонів, Компартії (мотивуючи це тим, що президент Кіпру – комуніст), Блоку Литвина та команда "Єдиного центру".
Наразі мене не надто цікавить, чим керувалася Юлія Тимошенко і ті, хто її тоді підтримав: головне, що в результаті продовження дії цієї угоди мільярди доларів були у наступні місяці виведені з України на Кіпр - точна кількість цих грошей, маю надію, буде-таки обрахована з належними практичними наслідками для тих персонажів, хто руйнував вітчизняну економіку, голосніше за всіх репетуючи про потребу її рятувати, а щодо депутатів, які "кришували" олігархів, то висновки робіть самі...
Друге таке голосування – 5 березня 2009 року. За остаточну редакцію змін щодо ставок податку до закону "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", яким суттєво знижувалися ставки транспортного збору, перед Новим роком необачно підняті тими самими депутатами.
Але що цікаво: Сергій Терьохін, який доповідав законопроект і депутатські пропозиції, зазначив, що його введення в дію позбавить місцеві бюджети десь так 1,5 мільярдів гривень.
Він додав: "Ми запропонували 750 мільйонів гривень місцевим бюджетам компенсувати шляхом підняття з 40 гривень до 60 гривень на обсяги більше трьох літрів. Це ті машини, на яких ми з вами, народні депутати шановні, їздимо і бізнес. І ви їздите. І в два рази – більше п'яти літрів на ці, знаєте, "крокодили".
Але депутати більшістю відхилили ці пропозиції, тобто збільшене оподаткування дорогих авто. За цю пропозицію проголосували тільки 134 парламентарії.
Ясна річ, кому захочеться обкладати збільшеним податком свої авто і машини своїх спонсорів? Особливу активність тут виявляли "захисники трудящих" – комуністи. І домоглися-таки свого...
Звичайно, трапляються в Україні серед авто з великим об'ємом двигунів не тільки найсучасніші "Мерседеси" ручного збирання, а й "Шевроле" початку 1990-х, які сьогодні ніяк не назвеш машинами представницького класу. Але і тут правота на боці Терьохіна і його колег: чим менше буде на вулицях "крокодилів", тим легше стане їздити цими вулицями; слід стимулювати перехід автомобілістів до не надто масштабних й економних машин.
Проте запам'ятаймо цю цифру – 134 депутатів; варто дізнатися, скільки з них голосувало за скасування совєтсько-кіпрської угоди торік. Інтуїтивно видається, що голосувала більшість чи майже всі...
Третє знакове голосування ще не відбулося. Воно відбудеться, коли Верховна Рада розглядатиме законопроект №4326 із назвою "Про антикризові заходи", представлений депутатами від Партії регіонів Борисом Колесниковим та Ганною Герман.
У ньому передбачена, як зазначено в супровідній записці, дуже й дуже благородна мета: "Передбачається обмежити місячний розмір спеціальних пенсій до 12 мінімальних заробітних плат. Кошти, що вивільнилися за рахунок відповідного скорочення видатків, з першого травня 2009 року направляються на: підвищення мінімального розміру пенсій та соціальних виплат і гарантій".
Хто та публіка, чиї доходи підпадають під означення "спеціальні пенсії"? Колишні вищі державні службовці, правоохоронці, депутати, судді, прокурори, податківці тощо. Тому, за законопроектом, їхні пенсії обмежать, а пенсії народу – збільшать.
От тільки реально буде інакше. Адже з 2007 року максимальний розмір пенсії (крім як для народних депутатів, суддів та прокурорів), був встановлений на рівні 12 прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність.
Їх зменшення пенсій справді торкнеться і вони, бідаки, не зможуть одержувати станом на квітень понад 7 тисяч 500 гривень на місяць. Але ж абсолютна більшість адресатів "спеціальних пенсій" – це інші категорії осіб, чиї пенсії станом на сьогодні не можуть перевищувати 5 тисяч 976 гривень. Саме для них - а це справжня рать!, зовсім не для простолюду, пенсії можуть зрости – аж на півтори тисячі гривень.
Отаке "скорочення видатків", а насправді – забезпечення щасливого життя екс-номенклатурі...
От тут саме ті, хто голосуватиме проти цього законопроекту, і матимуть шанс приєднатися до числа "нормальних" політиків – за умови, якщо і перші два рази вони голосували правильно.
Зрозуміла річ, що та сотня депутатів, яка набереться в результаті тестування за цими – це далеко не янголи в людській подобі й не ідеальні законотворці, проте це, принаймні, люди, з якими громадянське суспільство в його русі до демократичних державно-політичних змін зможе мати справу.
Це - політики, спроможні чи то з принципових, чи то з егоїстичних, чи то ще з якихось міркувань, - але спроможні діяти відповідно до національних інтересів. І не одноразово, а достатньо послідовно.
Принаймні, куди послідовніше, ніж деякі лідери руху "Геть усіх" чи подібні до них р-революційні персонажі...
 |
Сергій Грабовський,кандидат філософських наук,член Асоціації українських письменників
