Открытые списки: плацебо вместо обновления крови

Дискусії навколо питання "коли і за яким сценарієм відбудуться вибори", лише розгортаються. Ситуація в українській політиці яскраво нагадує боксерський клінч – сторони, ведучи ближній бій, намагаються якомога надійніше зв’язати рухи опонентів. Це вкрай важливе напередодні виборів завдання остаточно захопило основних політичних гравців.

Втім, підкинути зайвих дрівець в вогнище протистояння політики теж не забувають. Демарш депутатів, які відібрали у Ющенка декілька місяців президентства, змусив голову держави не зупинятися в активних діях.

З одного боку, він подав запит до Конституційного Суду щодо законності рішення ВР про нову дату виборів, з іншого – погодився провести президентські вибори, але виключно в комплекті з парламентськими та ще й з такими важливими новаціями, як зняття депутатської недоторканості та голосування за відкритими списками.

Зрозуміло, що фінт зі згодою на одночасні вибори – не просто маленький каприз президента, а досить серйозний удар по позиціях БЮТ, оскільки дострокові парламентські вибори вкрай невигідні для Тимошенко.

З іншого боку, всі більш-менш притомні люди розуміють, що шансів об’єднати у часі вибори і президента, і Верховної Ради вкрай малочерез цілу низку законодавчих та організаційних причин. На виборчі комісії під час президентських і парламентських виборів покладено різні повноваження та обов’язки, у них навіть територіальний поділ різний!

Єдиним варіантом, за якого в президентські ініціативи можна вдихнути життя – це суттєві зміни в законодавстві, які необхідно ухвалити вже найближчим часом. Враховуючи вкрай низький рівень порозуміння в парламенті між силами, які згодні на дострокові вибори – влаштувати "подвійне волевиявлення" буде майже неможливо.

Тим часом, президент вже на цьому пленарному тижні планує подати на розгляд парламенту свій законопроект щодо проведення виборів на пропорційній основі за відкритими списками.

Його, очевидно, зовсім не засмучує те, що згідно повідомлення члена ЦВК Андрія Мегери, провести дочасні вибори в 2009 році за відкритими списками неможливо, оскільки для того щоб змінити саму систему голосування та підрахунку голосів треба провести серйозну підготовчу роботу, на яку, звичайно ж, немає часу, враховуючи, що треба буде займатися ще й підготовкою до президентських виборів.

"Ноу-хау" від президента

Отже, що таке відкриті списки? Це не вивішені на кожному розі списки кандидатів, прочитавши які можна перелякатися від кількості одіозних персон, що бажають стати законотворцями. Це нова система підрахунку голосів, це півкроку назад, до мажоритарної системи.

Бажання заміксувати "мажоритарну" з "пропорціоналкою" виникло саме тому, що обидві системи (кожна в свій час) вже показали більше ніж досить негативних сторін.

Під час мажоритарних виборів на перший план традиційно виходили доступ до адмінресурсу та фінансові можливості кандидата. Саме підкуп виборців, нерідко неприхований – одна з найбільших проблем мажоритарних виборів.

Натомість пропорційні вибори призвели до того, що партії остаточно перетворилися в "лідерські проекти", де більшість партійців грають роль сірої масовки і усунуті від ухвалення рішень.

Пропорційна система остаточно розвіяла у виборців ілюзію підконтрольності народних обранців. Формування виборчих списків стало виключною прерогативою керівництва партій і, за чутками, перетворилося на серйозну статтю доходів. Називались суми до 5 мільйонів доларів за місце в прохідній частині списку!

Звичайно ж, існують істотні відмінності у тому що називається мажоритарною виборчою системою, і тим що називають відкритими списками у пропорційній системі.

Мажоритарна система пропонує наявність одномандатних виборчих округів – тобто можливість виграшу тільки одного кандидата. Відкриті ж списки є однією з складових частин пропорційної системи – виборець голосує за певного кандидата, але голоси також йдуть в загальну скарбничку партії, якій для потрапляння в парламент треба подолати виборчий бар’єр.

Отже, ключовий момент – виборець долучається не лише до проведення політичної сили до парламенту, але й до формування самого списку тих, хто туди потрапить.

Щодо системи голосування за відкритими списками, то існує декілька основних варіантів.

Один з них – поділ країни на 450 виборчих округів, у кожному з яких партії виставляють одного кандидата. Голосуючи за цього кандидата, виборець одночасно голосує і за партію. Таким чином, до парламенту проходять лише ті, кому вдалося заручитися довірою у виборця. Але які недоліки є у впровадженні такої системи?

По-перше, включення до партійних списків і висування кандидатів на певному окрузі буде цілком і повністю прерогативою партійних лідерів. По-друге, яким чином має відбуватися механізм відкликання депутата і хто буде делегований після нього? По-третє, не треба забувати про традиції політичної корупції в Україні – "жирні" округи з гарними шансами тієї чи іншої партії обов’язково стануть предметом торгу.

Крім того, від участі у виборах за такою системою автоматично відсторонюються маленькі партії, не спроможні зібрати 450 кандидатів. А, головне, теоретично може трапитися казус – коли лідер партії програє на своєму окрузі, а партія залишиться без керівництва в парламенті!

Більш оптимальним вважається так звана пропорційно-рейтингова система. Згідно такого варіанту, виборець у виборчому бюлетені вписує номер кандидата з відкритого списку. Таким чином, він вносить свою лепту в майбутній внутрішній рейтинг кандидата у списку партії. Зрозуміло, що торгівля місцями в прохідній частині списків втрачає сенс, оскільки невідомо хто і яке місце в результаті посяде.

Крім того, не потрібна обов’язкова участь 450 кандидатів (по одному на кожен виборчий округ), що дозволить брати участь і маленьким партіям. Крім того, більш складна система підрахунків (і за партії, і за кандидатів) значно звужує можливості для фальсифікацій.

З іншого боку, процес визначення рейтингових голосувань за певного кандидата вкрай ускладнює процес підрахунку голосів – адже ніяких спеціальних технологій в розпорядженні ЦВК і його підрозділів на місцях просто не існує. Тому про впровадження такої системи найближчим часом говорити не доводиться.

В будь-якому випадку, у системи голосування за відкритими списками є ще багато інших варіантів. Який з них має на увазі президент та інші прихильники "відкритості" – поки що невідомо.

Хто і чому за відкриті списки?

Не виключено, що політики, говорячи про відкриті списки, уявляють кожен щось своє особисте. Якщо судити з публічних висловлювань, політичні вожді досить туманно розуміють про що взагалі йде мова.

Наприклад, зі слів Литвина, голосування за відкритими списками – це коли "партія формує список, 450 чоловік в алфавітному порядку. Потім у кожному виборчому окрузі визначає агітатора. Коли підбиваються підсумки, Центральна виборча комісія цей список переформатовує за результатами набраних голосів кожного з претендентів". Чудово зрозуміло, чому спікер вважає, що такий варіант важко перевести в практичну площину.

Юлія Тимошенко взагалі ідею відкритих списків ще з осені прирівняла до "мажоритарщини", наділивши нинішній хіт сезону всіма відповідними недоліками, хоча зрозуміло, що відмінності між системами є і вони значні.

На думку лідерки БЮТ, "відкриті списки – це повернення до мажоритарної системи, яка була до введення партійної системи. За партійної системи ви хоча б бачите яка партія за які голосування несе відповідальність. Яка партія за які рішення перед вами звітує. Що таке мажоритарна система? Це значить, що олігархи країни розставлять по округам своїх людей, заплатять по два мільйони доларів за кожен округ, просто вкладуть як у бізнес, а потім отримають країну, як приз".

Тимошенко прекрасно знає про що говорить, оскільки сама неодноразово обиралася в мажоритарних округах. Критику від Тимошенко можна зрозуміти – надто багато сил було покладено, щоб встановити контроль над формуванням списку БЮТ. Навіщо ж добровільно відмовлятися від такого важеля впливу?

Інший великий політ-проект, Партія Регіонів, має такі ж самі причини недолюблювати відкриті списки, як і лідерка БЮТ. Утім, регіоналам наче подобається ідея президента. Принаймні вони розтиражували слова Віктора Януковича про те, що "виборці повинні знати в обличчя того, за кого вони голосують".

Власне, ця фраза свідчить про те, що Янукович вочевидь не дуже розбирався в тонкощах системи відкритих списків, бо ж знати в обличчя будь-якого депутата можна й зараз. Списки партій, при бажанні, можна ретельно вивчити на сайті ЦВК, чи за допомогою з інших відкритих джерел. Інша річ, що політичним партіям зовсім невигідно афішувати деякі позиції – адже кількість "скелетів у шафі", якщо добре проаналізувати списки, зашкалює.

А вплинути на те, щоб, приміром, за списками регіоналів до Ради не потрапив водій Ахметова, садівник Януковича, чи взагалі якийсь рецидивіст, виборець звісно ж, не в змозі. І лише за впровадження системи відкритих списків подібні несподіванки могли б бути виключені. Чи готові до цього самі регіонали – питання поки що риторичне, спонсорам великих партій подібна втрата впливу на ситуацію, схоже, ні до чого.

Чому ж система відкритих списків, яку запропонував президент, викликала таку жваву реакцію у політикумі? Все дуже просто. Президент запустив ідеальну і безпрограшну тему для політичного піару. Скористатися з неї для будь-якого політика – справа природна і суто технологічна. Це напрочуд вдалий момент щоб продемонструвати свою відкритість і чесність перед виборцем, особливо не вдаючись в тонкощі пропонованих змін.

Вправна рука політтехнолога вже виводить в уяві обивателя картинку, де списки схожі на Маріанську впадину, біля самого дна якої плавають невідомі чудовиська. Побачити їх тепер зможе кожен, треба лише посвітити переможним прожектором "відкритості". Насправді ж, в досить тісне "сімейне" коло політичних корпорацій потрапити вкрай складно, і в тому, що "чудовиська" залишаться ті самі – немає жодних сумнівів.

З іншого боку, навіть в разі впровадження цієї системи найближчим часом, у відкритих списках не з’являться нові люди, це будуть ті самі кадрові ресурси з невеликим косметичним ремонтом.

Люстрації списків навіть в найм’якіших формах не буде! Зате все відбуватиметься під новим прапором ілюзорної "ще більшої" свободи вибору! А на практиці – вже звична для тутешніх широт оптова купівля голосів. А й справді, яка різниця – купувати від імені людини чи від імені списку? Вони звикли працювати з виборцями саме так, і головне – працювати результативно для себе. Навіщо їм від нього відмовлятися?

Тому будь-які спроби великих партій підняти стяг відкритих списків поперед своєї передвиборчої колони можна розцінювати, лише як передвиборчий піар. Той, хто зможе зробити цю тему своєю "фішкою", незалежно від реального її сприйняття, і набере додаткові бали.

На жаль, відкриті списки у тому вигляді, як пропонують політики – це зовсім не бажане оновлення "політичної" крові, якого настільки сильно потребує країна. Це таке собі плацебо для хворого політичного організму. Воно може допомогти почуватися краще, але ніяким чином не вилікує і не ліквідує корені хвороби.

Денис Денисенко, Центр політичного консалтингу, для УП