О плохих политиках и хорошем народе

"Народ не помиляється", "Люди мудріші за депутатів"… Ці демагогічні кліше взяли на озброєння майже всі партії. Але який "мудрий" народ вибрав собі таких політиків?!

Невже народ, який масово продає свій голос за кілограм гречки, є мудрим? Це мудрість – голосувати за того, хто роздає пайки? З якого дива ви очікуєте чесності від мера (депутата), який став ним завдяки відвертому підкупові виборця?

Яке матимете право вимагати від політика чесності, якщо сам проголосував за гроші? У Києві третина людей на дострокових виборах мера віддала свій голос за неприкритого корупціонера. Того, який прямо каже: роздавав, і буду роздавати хабарі. Невже хтось вірив, що він дбатиме про місто?! Оце і є наш мудрий народ?

Мова не лише про підкуп на дільницях. Підкуповувати можна заздалегідь та легально, не ризикуючи взагалі нічим. Наприклад, без жодних економічних підстав збільшуючи зарплати та різні соціальні виплати. Народові цей підкуп страшенно подобається, і він, звичайно, підкупом його не називає.

Навпаки, народ вважає такі дії обов’язком влади і готовий носити своїх "добродіїв" на руках. Щоправда, недовго. Бо грубе нехтування економічними законами швидко вилазить боком, і подачки в підсумку призводять до зменшення доходів того ж народу.

В цьому сенсі так звана "помаранчева" влада показала свою повну корумпованість з перших днів каденції. Бо дорвавшись до повноважень, не займалася нічим, окрім розподілу посад та задобрюванням електорату за допомогою роздування соціальних витрат. І від такої влади ще хтось чекав позитиву, від влади, яка весь суспільний ресурс кинула на купівлю рейтингу?!

А може, все-таки, люди ні в чому не винні? Може, це підлі політики розбещують виборців подачками, а виборці просто не можуть відмовитися? Через економічну скруту…

Ніхто нікого силою не розбещує. Розбещується тільки той, хто того хоче. Бо ніхто вас не заставляє брати. Ніхто не примушує голосувати за того, хто дає. Ніхто вас не силує підтримувати того, хто отримавши владу, займається лише підвищенням зарплат, пенсій та введенням надбавок.

Якщо ви голосуєте за цих людей, значить, ви схвалюєте таку форму політично корупції, а значить, ви освячуєте перебування у владі корупціонерів. Хто сказав, що корупція – це лише коли взяв у держави і купив "Мерседеса"? А коли взяв у держави і роздав народу як хабар – хіба це не корупція?!

Народ корумпований, розбещений та аморалізований. На жаль. Він не хоче працювати (у масі своїй), а хоче лише отримувати, він думає про своє чрево і плює на долю прийдешнього покоління. Такі ж самі й політики. Вони нічим не кращі, але й не гірші за народ.

Одним словом, у тому, що політики підвели нас до глибокої економічної кризи, винні ми самі. Однак найголовніше питання – що робити далі?

Криза загрожує повною руйнацією економіки, після чого ситуація може стати некерованою. Далі бунт, війна всіх проти всіх і, зважаючи на "добрих" сусідів – втрата Незалежності. Ми вже це проходили. У 20-тих роках 20-го століття. Розплачувалися в 1932-1933 роках.

Проблема в тому, що економіку душить владний популізм, її потурання ницим поривам натовпу. Народ ні за що не хоче скорочення своїх пенсій та зарплат, і готовий розірвати на шматки будь-кого, хто осмілиться заговорити на цю тему.

А попереду президентські вибори. В результаті влада, яка думає лише про власну популярність, все сильніше й сильніше затягує податковий зашморг на шиї у приватного бізнесу – основного виробника матеріальних благ. Бізнес задихається. Люди не задоволені, і влада, щоб задовольнити людей, лютує ще дужче, тероризуючи бізнесменів перевірками. Виходить замкнене коло.

Але вихід є. Нам всім треба негайно мінятися.

Люди повинні перестати цінити політиків по звичних схемах "дасть-не дасть", "свій-чужий", та почати вимагати від них дій в інтересах країни в цілому. Голосування за матеріальну подачку має бути визнаним ганьбою, і зустрічати такий же осуд, як крадіжка грошей з чужого гаманця.

Свою відповідальність найперше повинні проявити не ті, хто платить (підприємці), а ті, хто отримує (бюджетники, пенсіонери, тощо). Спроби останніх будь-що вирвати собі максимальну кількість благ в умовах здихаючої економіки – шлях до прірви. Всі повинні змиритися з тим, що тимчасово доведеться отримувати менше.

Більша відповідальність на плечах політиків. Вони мають відмовитися від політичного егоїзму, від погоні за дешевим рейтингом, і знайти в собі мужність на перше місце поставити інтереси України. На популярні рішення взагалі слід накласти табу.

Можливо, є сенс ключовим гравцям підписати меморандум (як же за останні роки дискредитували це слово, як і взагалі, будь-які слова, що означають домовленість?!), в якому піддати осудові політику загравання з населенням через бюджетні механізми, домовившись діяти виключно в інтересах зміцнення економіки та підтримувати одне одного в цьому.

Далі мають відбутися дії, спрямовані на подолання кризи. Нічого винаходити не треба. Схема відома і вже випробувана в усьому світі: скорочення видатків та зниження податків.

Звичайно, секвестр бюджету. Радикальне, щонайменше на ТРЕТИНУ, зменшення зарплат УСІХ бюджетників (сьогоднішня спроба відігратися лише на вищих чиновниках є звичайним популізмом, їхні зарплати – капля в морі), УСІХ пенсій та УСІХ соціальних виплат. Пільги – від комунальних до транспортних та будь-яких інших мають бути скасовані як явище.

Володимир Сонюк, політолог, для УП