Обеты Украине…
Ті, хто категорично проти того, аби слухати порад від американця, можуть далі не читати.
Автор цих рядків – довголітній працівник українського відділу "Голосу Америки" у Вашингтоні, який вирішив висловити свою власну думку щодо становища в Україні, думку, яка не конче збігається з поглядом уряду Сполучених Штатів.
Тих, хто вважає, що американський громадянин, серцю якого близька Україна і її майбутнє, має право висловити свої погляди і побажання щодо її добра, запрошую познайомитися з ними. Можливо якраз там знайдеться щось корисне.
Серед української діаспори на Заході активною була і далі є українська скаутська організація "Пласт". Заснували її українські патріоти в Галичині у 1912 році як засіб виховання національно-свідомої української молоді.
Пластову ідею, заборонену радянською владою, українські емігранти взяли з собою після Другої світової війни до країн свого поселення, де вона процвітала. Після проголошення незалежності України "Пласт" повернувся на Рідні Землі.
Коли я виростав в українській громаді міста Чикаго в п’ятдесяті роки минулого століття мої батьки записали мене до суботньої школи українознавства і до "Пласту", так само як це зробили батьки практично всіх моїх друзів і знайомих.
Гасло організації: "Пластун є вірний Богові і Україні!" – ми носили в наших серцях, разом з ідеєю, що кожний пластун має "щось зробити для України".
У віці 12 років я з друзями на урочистій церемонії давав "Пластовий обіт", слова якого запам’ятав по сьогодні. Вони залишились як дороговказ, який визначає напрямок для розвитку людини і українця.
"На лицарську честь і за предківську славу,
Обіти Вкраїні складаю такі:
Плекатиму силу і тіла і Духа,
Щоб нарід мій вольним, могутнім зростав,
Щоб в думах журливих невольнича туга
Замовкла, а гордо щоб спів наш лунав.
Красу я і щастя по всій Україні ширитиму,
Власний забуду свій труд,
Щоб чола розхмарив і випрямив спини,
Щоб зір зняв до неба відроджений люд.
Я працю, невдачі, всі злидні, недолю,
Прийму, як завдання Великої Гри,
З життям так поборюсь, як з трудами в полі,
Мину обережно зрадливі яри.
І летом вірлиним крил скоба полину
І бистро розгляну всю землю мою.
Промірю тернисті шляхи України,
До щастя Вітчизну мою поведу".
Сьогодні бажаю Україні, щоб ідеї пластового "Обіту" прищепилися усім тим, хто вирішує її долю.
Відтак, що робити?
Дехто твердить, що мусять минути кілька десятиліть, поки настане зміна поколінь і український народ, позбувшись почуття меншовартості, стане готовий будувати сучасну українську державу.
Ні, час не працює на Україну. Вона має вже тепер консолідувати свою незалежність, щоб не дати недругам шанс використати її слабкості і підірвати її державність.
В житті націй є моменти, коли збіг обставин створює могутню динаміку, коли можна гори перевернути, чуда творити. В України від часу проголошення незалежності були два такі моменти.
В’ячеслав Чорновіл свого часу сказав, що одну річ він не міг простити Леоніду Кравчуку – що той змарнував величезний потенціал референдуму першого грудня 1991-го року, коли понад 92% громадян України підтримали ідею незалежності.
Другим таким шансом була Помаранчева Революція. Увесь світ був у захваті від Майдану і бажав Україні найкращого, а серця українців на Заході наповнювалися гордістю за народ їх далекої батьківщини.
Народ, який повірив в обіцянки лідерів Революції щодо проведення демократичних, економічних і суспільних реформ. Повірив у гасла "бандитам – тюрми", "усі рівні перед законом" і обіцянкам відмежувати політику від бізнесу, покласти край корупції та повернути народові розкрадене, "приватизоване" майно.
Віктор Ющенко ставши втіленням ідеалів Майдану, був обраний президентом України.
Минуло понад чотири роки, а реальних спроб хоча б розпочати виконання обіцянок Помаранчевої Революції українці не дочекалися.
Не спромігся на це ні президент Ющенко, ні Юля Тимошенко, ні будь-хто інший з революційних лідерів. Не знайшлося громадської сили, яка послідовно вимагала б цього від них.
І це для України велика трагедія, бо якраз ті обіцянки, якщо б їх виконати, поклали б основу для її процвітання як незалежної, могутньої, демократичної держави з ринковою економікою і верховенством права.
Гасло "Бандитам тюрми" сприймалося настільки реальним і правильним, що, після перемоги Майдану ряд тих, хто нажився на прихватизації, готувалися до втечі закордон.
Та у короткому часі вони усвідомили, що притягання до судової відповідальності їм не загрожує.
Незрівнянно сильнішою була б сьогодні українська держава, якби викрили винуватців у резонансних вбивствах. Йдеться про справу Георгія Ґонґадзе та вбивство інших патріотів України – Михайла Бойчишина, Олександра Ємця, Вадима Гетьмана.
Зокрема болючою є справа В’ячеслава Чорновола, оскільки це ще один історичний приклад того, що українці не захищають своїх найкращих синів і лідерів нації від нищення ворогами української державності. Те саме можна сказати про замах на життя Віктора Ющенка напередодні виборів 2004 року.
Корупція – це те явище, яке призвело до занепаду чи не найбільшої кількості імперій і держав в історії людства.
Це і є причиною чому американці, які, познайомившись з українцями, стали друзями України і бажають їй лише добра (а їх багато), постійно остерігають від корупції, як найбільшої загрози її існуванню.
"Бандитам тюрми!", "Всі рівні перед законом!", "Повернути награбоване народу" – це ті гасла, якими лідери Помаранчевої Революції обіцяли боротися з корупцією.
На жаль далі обіцянок справа не зайшла. За винятком "Криворіжсталі" не було спроб виправити несправедливість від процесів, шляхом яких горстка людей, розкравши державне майно, стала мільйонерами, а то й мільярдерами, в той час, як мільйони пересічних українців втрачали свої скромні заощадження.
Дехто буде твердити, що широкомасштабна реприватизація лише призвела б до краху довір’я серед іноземних інвесторів в українську економіку.
Проте, приклад "Криворіжсталі" є доказом, що у цьому процесі можна захистити права легітимних власників. Крім того, можна застосувати гнучкий підхід, наприклад щоб володарі "приватизованого" майна доплатили суми до реальної, ринкової ціни за нього.
Одним з найважливіших здобутків Помаранчевої Революції було те, що вона повернула народові України право на чесні, справедливі вибори.
Одначе, не було покарано тих, хто агресивно і зухвало порушував це право, а це означає, що нема запоруки, що хтось знову не намагатиметься прийти до влади нечесним способом. Здобуте ще треба захистити.
"Донкіхотство" – казатимуть песимісти, вказуючи на те, що від Майдану минуло понад чотири роки. Одначе, ніхто не називав обіцянки Помаранчевої Революції донкіхотством тоді.
Вони давалися і сприймалися як реальні заходи для розв’язання реальних проблем в ході побудови української держави.
І такими реальними, актуальними і потрібними вони є і зараз, якщо їх втілити в життя. Динаміка Помаранчевої Революції така могутня, що вона і сьогодні життєздатна.
Хотілося б, аби цей процес очолив Віктор Ющенко. Так, він той, від якого найбільше залежало здійснення обіцяних реформ. У нього було найбільше необхідних для цього важелів влади.
Вони є в нього і сьогодні.
Віктор Ющенко – чесна, порядна людина, щирий патріот України, який виявив велику мужність, борючись з наслідками замаху на його життя. І в нього повинна бути найбільша мотивація, адже ж він напевно усвідомлює, що з поточним рейтингом нижче трьох відсотків, йому не здобути другого терміну на посаді президента України.
Єдиний для нього шанс це, отримавши підтримку відповідної команди професіоналів, вже сьогодні починати послідовно виконувати обіцянки Майдану.
Можливо йому доведеться проголосити пряме президентське правління. Хочеться, щоб українська громадськість зрозуміла наміри президента Ющенка і масово і активно його підтримала, знаючи, що кожна виконана обіцянка принесе Україні лише користь. А оцінку його дій він одержить на виборах.
Це те, що я бажаю Україні. І хочеться також, щоб у процесі побудови сучасної, процвітаючої, демократичної української держави знайшлося місце національній ідеї.
"Україна для українців".
Адже іншої країни в них немає, а кожний народ повинен мати свою батьківщину, на якій може процвітати і робити свій унікальний вклад у людську цивілізацію.
Отож, "Україна для українців". Але не тільки. Україна також для всіх, хто вважає її своєю батьківщиною, своїм домом.
Україна буде найсильнішою, коли шануватимуться права титульної нації, а також права національних меншин і людські та громадянські права кожного її громадянина.
Отож, українські націоналісти повинні виступати на захист прав національних меншин, а ті повинні підтримувати національну ідею. А усіх повинна єднати відданість принципові верховенство права.
І тоді сповняться слова пісні:
"Від синього Дону до сивих Карпат,
Одна нероздільна родина.
Без панства, без рабства, насильства і зрад,
Вільна, незалежна Вкраїна".
 |
Юрій Саєвич, Вашингтон, США, для УП
