Кризис цифр
У січні-лютому 2009 року проти аналогічного періоду 2008 в Україні зафіксовано падіння промислового виробництва на 32,8%. Статистика вкрай критична до сучасного економічного стану України.
(У США обсяг промислового виробництва в лютому знизився на 11,2%, в Росії, за даними місцевої статистики, в січні-лютому 2009 на 14,6%, в зоні євро у грудні 2008, коли було зафіксоване найбільше падіння, цей показник становив 12% до грудня попереднього року).
У листопаді минулого року МВФ наобіцяв Україні падіння ВВП лише на 3%, а потім виправився до 8-10%. Європейський банк реконструкції і розвитку був більш оптимістичним і у січні пообіцяв падіння ВВП за рік на 5%.
Водночас, в Україні у лютому 2009 року проти січня цього ж року зафіксовано зростання промислового виробництва на рівні 5,4%. Чи це результат січневих канікул, чи прояв якоїсь більш оптимістичної тенденції, говорити рано.
Дивлячись здалеку на українську ситуацію, західні експерти не розуміють, чому не збуваються їхні апокаліптичні сценарії і чому ніхто в Україні, за невеликим винятком, нічого не штурмує.
Адже в Європі за умов значно меншого зниження доходів лише окремих груп населення на вулицях палають автомобілі. Варто відзначити, що й сама криза на Заході виникла через непомірне споживання.
Добре цю тезу ілюструють історії про європейських і американських бабусь, завалених покупками у власних будинках. Досі в країнах Заходу криза є (і, очевидно, так і залишиться) "кризою цифр". Тобто криза, впливаючи на розмір рахунків і вартість акцій, практично не зачіпляє базове, не надлишкове споживання.
У нібито "нематеріалістичній" Росії революції 1917 і 1991 роках, ставалися в період різкого зниження соціальних стандартів.
Україні, в умовах нинішньої кризи, допомагає значно менший рівень матеріалізму у порівнянні як із Заходом, так і з Росією. Українці протестують не через те, що в них чогось немає, а тоді, коли відчуватимуть, що їх ображено, а їхні права порушено.
Так було під час Помаранчевої революції, так є й сьогодні.
Сьогодні в Україні протестують не через заздалегідь назване скорочення платні, а через невиплату заробленого. Нещодавно на мітингу під столичною адміністрацією натовп, "напівкуплений" політичними силами і через це досить пасивний, ледь не перекинув вантажівку, з якої почали лунати пісні Черновецького, хоча кияни досі терплять усі "легітимні" знущання Черновецького, що б’ють по їхній кишені.
Пострадянські політики в Україні достатньо масово хворі на клептоманію, а тому переважно не здатні зрозуміти цієї властивості. Однак, вона дає Україні можливість витиснути з кризи максимум позитивного.
Зокрема, криза дає змогу по-новому поглянути на якість державного управління та державні витрати країни. А зрозуміти причини кризи – це означає наполовину пройти шлях до вирішення проблеми.
Корупція в Україні є однією з вкрай важливих причин кризи. Бізнес, у якому підприємці більшу частину свого часу і ресурсів витрачає не на покращення виробництва, а на роздачу хабарів, не може бути життєздатним.
У цьому руслі дуже цікавий документ – державний бюджет. На ніч його краще не читати.
У бюджеті, крім здійснення законодавчої діяльності на 413 мільйонів, закладені ще 157 мільйонів на організацію інформаційно-аналітичної діяльності та матеріально-технічного забезпечення Верховної Ради, на обслуговування ВР ще 72 мільйони, стаціонарне медичне обслуговування дорогоцінних депутатів – 91 мільйон, поліклінічне обслуговування – 77, плюс ще пару десятків мільйонів на візити, прийоми, санаторно-курортні комплекси і висвітлення діяльності депутатів у ЗМІ.
Схожа ситуація – зі Секретаріатом президента, Державним управлінням справами, Кабінетом Міністрів, міністерствами і місцевими державними адміністраціями. Пересічне міністерство (а їх 20) на виключно адміністративні видатки центрального апарату витрачає десь по 100 мільйонів.
Середній державний комітет (а їх 13) – по кілька десятків мільйонів. Наприклад, весь бюджет Держкомтелерадіо становить 480 мільйонів. Бюджет кожної з облдержадміністрацій коливається від 44 до 110 мільйонів. І це в той час, як у пересічному українському районі інвестиція в 2 мільйони видається ледь не колосальним капіталовкладенням.
Бюджет майже кожної установи доповнений такими статтями, як "прикладна розробка організації і діяльності установ", "науково-методична розробка організаційної діяльності", тощо, як правило, на десятки мільйонів кожна. Мета цих статей – закамуфлювати непристойно роздуті адміністративні витрати та створити умови для їхнього "правильного" "освоєння".
Якщо говорити по-простому, то бюджет України складається з двох частин – пенсій і соціальних виплат (меншої частини) і адміністративних видатків (більшої). Водночас, життєва потреба країни і основна функція будь-якої держави – національна оборона – фінансується на рівні 7 мільярдів 428 мільйонів гривень, що навіть з резервним фондом менше ніж минулого року в Болгарії, Чехії, Греції, Польщі, Румунії і Туреччини. Не кажучи вже про Росію.
Навряд чи в Україні є людина, яку задовольняє якість обслуговування державою суспільних потреб.
Водночас, історія цінна тим, що дає зрозуміти масштаб проблем. В Україні у ХХ столітті було кілька криз, у порівнянні з якими нинішня – апогей процвітання.
Україна – це країна, з якої лише цього року лише зерна експортуватимуть понад 25 мільйонів тон, тобто достатню кількість, щоб задовольнити потреби 100–150 мільйонів населення.
Крихітні присадибні господарства в Україні виробляють загалом близько 60% усієї аграрної продукції.
За таких умов жодна нестача харчів в Україні неможлива в принципі, якщо, звичайно, не застосовувати методів Голодомору.
Усе це, разом із наявними навіть у нинішніх умовах ресурсами держави, може зробити нинішню кризу для України такою ж "кризою цифр", як і на Заході. Яку потрібно просто перечекати.
"Помилки" політиків в Україні, якими вони заривають себе й один одного – від глибокої зневаги до народу. Між тим, українське населення згідне терпіти і навіть іти на матеріальні жертви, якщо розумітиме справедливість наявного порядку речей. Народ, щоб свідомо піти на жертви, повинен бачити шлях виходу з кризи, вихід з тунелю, а не черговий тунель.
Така орієнтація суспільства дозволяє владі, підштовхнутій кризою, оптимізувати державний апарат, привести державне управління до потреб країни. Для цього потрібна політична воля.
Водночас існує небезпека спроби політичних еліт, в умовах розуміння своєї нездатності до цих завдань та до політичної конкуренції в кризових умовах, "розпиляти" країну на двох, трьох чи чотирьох. У Партії регіонів знову почали говорити про необхідність продовжити конституційну реформу, запровадження парламентської республіки.
Запровадження парламентської республіки означатиме консервацію нинішньої компрадорської та вкрай корумпованої політичної еліти.
Парламентська республіка, за умов наявної в Україні політичної еліти, провокувала б скупчення в проводі партій різних суспільних покидьків. Вже зараз парламентська республіка здобула в громадській думці характеру несумлінного і своєкорисного шахрайства. Унаслідок цього найкращі з відразою відвертаються від політики.
На ідею запровадження парламентської республіки є потужне зовнішнє замовлення з боку Росії, яка таким чином намагається ствердити нежиттєздатність України як держави.
Президент Медвєдєв нещодавно заявив: "Якщо Росія перетвориться на парламентську республіку, вона зникне. Це моє особисте глибоке переконання". Москва за сильну президентську владу вдома і за парламентську республіку – в Україні. Цікаво, чому так?
Тим часом близько 80% населення України підтримує президентську або президентсько-парламентську республіку. За різними даними від 82 до 87% громадян виступають за всенародні вибори президента.
Запровадженням парламентської республіки буде дискриміноване виборче право громадян. Якщо сьогодні українці обирають верховну владу раз на два з половиною роки (парламент і президента), то за умов парламентської республіки, реальні вибори відбуватимуться лише раз на п’ять років, та й то, ймовірно, за постійно маніпульованим виборчим законодавством.
Це, до речі, теоретично може стати причиною непроходження такого проекту через Конституційний суд, бо як би там не було, але ж 2,5<5.
Яка альтернатива? В Україні вже підготовлено кілька проектів Конституції. Один з них підготував сам автор.
Сьогодні вкрай необхідно зібрати всі найбільш раціональні пропозиції, що існують в країні, максимально погодити їх з реальними політичними гравцями і винести єдиний проект Конституції на референдум.
Якщо проект відповідатиме суспільному консенсусові, його підтримають за 80 чи 90% виборців. Тоді Конституційному Судові не стане великої роботи визнати цей проект за чинну Конституцію. Що означатиме вихід з політичної кризи.
Спікер Володимир Литвин заявив, що виступає проти ухвалення конституції на референдумі, оскільки, за його словами, її тоді "ніхто не читатиме". Слід відзначити, при ухваленні Конституції на референдумі її прочитають точно на порядки більше людей, ніж при її зміні в парламенті, де все можуть вирішити дві чи три особи.
Сьогодні існує загроза, що, під іноземним тиском та в умовах жорсткої політичної конкуренції всередині країни, замість реальних дій щодо виведення з кризи Україні буде запропоновано чергову маніпуляцію щодо запровадження парламентської республіки.
Це означатиме намір свідомо ослабити Україну, позбавити її незалежності та забезпечити можливість законсервуватися у владі. Це може стати тим самим плювком в обличчя, якого не стерпить нематеріалістичний український народ.
Спробу запровадити парламентську республіку в Україні всупереч волі народу можна й треба трактувати як спробу узурпації влади. Таке трактування відкриє можливості для вкрай необхідного й давно очікуваного оновлення країни.
 |
Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук, для УП
