Толерантность, которую мы теряем

"Сепаратизм есть некая защитная реакция на ту неправильную политику, которую проводит Украина по отношению к Крыму"
Сергій Цеков, перший заступник голови ВР Криму

Днями Інститут Горшеніна оприлюднив фінальні матеріали свого чергового дослідження настроїв пересічних українців. За даними соціологів, різке погіршення матеріального становища може викликати акції протесту у "відносно незначної частини населення" - 15,7%.

Кожен шостий з протестами на вулиці

Можливо, експерти очікували, що незадоволених кризою та готових до бою виявиться 50%, але чи дають такі дані підстави для оптимізму?

Якщо перенести ці 15 відсотків на п’ятимільйонне населення Києва, то виявиться, що на вулиці готові вийти 750 тисяч людей. А цього як показує досвід 2004 року цілком достатньо для зміни влади в країні.

Як писав один з провідних спеціалістів в соціології: "В світі загально прийнято, що якщо 15% людей активно піднімаються проти будь-якої влади, то це вже революція. У революції ніколи не брало участі, скажімо, 50% чи 60% людей. Тобто 15% – це фактично критична маса".

Суспільні настрої – мінлива річ. На загал, кияни давно вже не схильні до проявів радикалізму. Але от і справжньої кризи давно вже не було. Дев'яності роки – не приклад, бо тоді жебраками були всі або майже всі. А от зараз багато киян відчуло смак граного кредитного життя, високих зарплат, зростаючих стандартів. Від цього дуже складно так просто відмовитися.

Історія свідчить, що саме середній прошарок суспільства, який потрапив у кризу, найбільш вразливий для тоталітарних ідей. Бідні звикли погано жити, а багатим ніяка криза не страшна. Але, коли гроші втрачає самозакоханий у власний життєвий успіх представник реального чи міфічного "середнього класу", його агресію важко спинити.

Хто підтримав Гітлера наприкінці "Великої депресії", яку часто-густо порівнюють з поточною світовою економічною кризою? Так, там були різні прошарки суспільства, але свою важливу роль зіграли дрібні підприємці, які зробили ставку на баварських хлопців.

А хто через рік після дефолту 1998 року підтримав заклик Путіна "Мочить в сортире!"? Так, значною мірою це були "середняки", розлючені втратою кількох зарплатних сотень баксів. На думку лібералів вони мали б голосувати за "Яблоко" чи СПС, а вийшло зовсім інакше. "Сильну руку" захотіли. І ніяк інакше.

Нова мода

Чи може у таку ж пастку потрапити Україна? Розчарування глибоке, гуманні засоби боротьби себе вичерпали, а життя каже, що треба шукати вихід. "А щось такеє бачить око, і серце жде чогось. Болить, болить, і плаче, і не спить"…

От, наприклад, проводить у КМЦ НаУКМА свій творчий вечір громадський діяч праворадикальних поглядів Роман Коваль. Раніше, за його ж словами, у НаУКМА він не був частим гостем.  Звертається до кризової аудиторії пан Роман зі зверненням в якому на прикладі життя отамана Зеленого каже, що вбивати ворогів, краще ніж їх вмовляти. Це так, аналіз ситуації у загальних рисах. І зал реагує гучними оплесками. Давно такого не було чути, тим більше у НаУКМА.

"Що ж добре, що у залі було кілька сотень людей. Кожен розкаже ще двом, чи хоча б навіть одному, і щось почне змінюватися", - сказав мені знайомий, коли ми йшли від академії до метро. Що ж може змінитися?

У 2004 році студенти НаУКМА разом з усіма іншими симпатиками Ющенка підтримали класний заклик "Схід і Захід разом!". Мовляв, на засадах лібералізму та постмодернізму будуємо політичну націю, рухаємося до Європи. Цікаво, що й Тягнибок тоді підтримував Ющенка хоча чув, що мова йде зовсім не про перевагу етнічних цінностей.

Але олігархи та можновладці, починаючи з 2005 року зробили все можливе, щоб спотворити ідею лібералізму, спаплюжити її та викликати на сцену адептів радикалізму.

Люди розчаровані "мирною революцією", компромісами, поступками. Замість них громадяни не отримали суттєвого покращення життя, наближення до європейських стандартів, відмежування влади від бізнесу.

Тож якщо лібералізм себе скомпрометував, кого закликати замість нього? Так, толерантність поступово виходить з моди. Люди розчаровані та готові до підтримки радикалів, які пропонують прості рецепти виходу з кризи.

До біса мирні засоби боротьби! Тут вже не до класиків ненасильницького громадянського опору. Навпаки, згадуєш вітчизняних класиків літератури. "А щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить, та добре вигострить сокиру та й заходиться вже будить". Сказані у іншій історичній ситуації слова можуть стати актуальними для частини нашого суспільства.

Схід і Захід разом?

І якщо на заході країни перевагу отримує Тягнибок, то на сході ПР чекає доля бютівців на Тернопільщині. Звісно, це може відбуватися із врахуванням регіональних особливостей, більш слухняного електорату, більш потужного адмінресурсу та методів його утримання.

Але тенденція невідворотня, бо ПР так само скомпрометувала себе на сході, як БЮТ та НУНС на заході країни.

Якщо не ПР, то хто? Враховуючи швидкоплинне зростання популярності ВО "Свобода" можна очікувати, що схід підготує симетричну відповідь на успіхи українських націоналістів. Навряд чи колишню популярність повернуть комуністи чи екзотична ПСПУ.

Інша річ – підйом російського політичного націоналізму. Він може спробувати вийти за межі Криму. Скориставшись падінням популярності ПР та посиленням "свободівців", російські націоналісти можуть піти на територіальне розширення свого впливу. Але не тільки вони та "свободівці" здатні скористатися кризою.

"Абсолютно наплевательски руководство Украины относится к правам крымчан, игнорируются те реальности, которые складываются в Крыму на протяжении столетий", - каже Сергій Цеков.

Золоті слова! Якщо на тлі загальної радикалізації суспільних настроїв, меджліс кримськотатарського народу згадає про "реальности, которые складываются в Крыму на протяжении столетий", то стан справ для того ж "Русского блока" буде кепський.

І тоді матимемо загрозу розколу суверенної території навіть не на дві, а на три частини.

Юрій Корогодський