Видение Украины через несколько дней после "Тернопольского чуда"

Україна грузне у мороці безнадійного песимізму та безвиході. Інформаційний простір перенасичений негативною інформацією, що викликає у душах людей зневір’я та розчарування. Звідусіль тільки й чується бурмотіння про розпад, прірву, глухий кут, дефолт. Пригнічені всепоглинаючою кризою українці зі страхом очікують на майбутнє.

І в цьому океані негативізму нестерпно захотілося віднайти щось життєствердне, обнадійливе, надихаюче. Нелегкою виявилася ця справа. Довелося попотіти у пошуках позитивних явищ у нашому рідному бедламі. Але таки знайшлися. І виявляється лежать вони просто на поверхні.

У круговерті останніх подій ми якось несповна оцінили той великий прорив, який відбувся у сфері зовнішньополітичних відносин.

Адже нарешті вдалося випрямити перекіс у взаєминах із братньою Росією та досягти гармонії в енергетиці, як і в інших секторах двосторонніх відносин. Наш з усіх боків проукраїнський уряд доклав титанічних зусиль та уклав прямі газові контракти.

І пішов газ трубопроводами. І потепліли відносини з Росією. І Путін нас пробачив. І заявив він: "прощаю наших українських друзів, і добивати не буду". І полюбили росіяни братів своїх українців. І отримала гучну перемогу в російському національному відборі для участі у Євробаченні-2009 громадянка України, до того ж відома своїми крайніми націоналістичними поглядами.

І згуртувалися поплічники Анастасії Приходько, і виникли перші криївки на схилах Уралу та Кавказу, і розпочався рух за визнання Бандери та українських національно-визвольних змагань в Росії. І наслідували їм українські русофіли, і викопали перші меморіальні схрони у Криму.

Наші дипломати також заклали усі основи для успіху євроатлантичних устремлінь. Україна довго блукала манівцями у пошуку шляхів вступу до НАТО, однак завжди на перешкоді були "певні аспекти".

Сьогодні ж виявляється Україну таки приймуть у НАТО. Цю таємницю привідкрив палкий патріот та міністр закордонних справ Огризко, чкурнувши, правда, відразу з крісла міністра на службу у містичний Секретаріат РНБО.

І у внутрішньополітичному житті відбувається багато чого веселого та втішного. Оживилося та заворушилося громадянське суспільство. Набувають розвитку різні форми самоорганізації громадян.

Внаслідок кризи добирають сили протестні настрої серед населення країни. Половина українців готові брати участь в акціях протесту, а чверть не погребує застосувати силу. З’явилася численна група небайдужих та готових діяти, які зійшлися на тому, що ситуація передреволюційна.

На цьому тлі розгорнувся масовий рух перезавантажників. Як колись, у Радянській Україні, ширилось соціалістичне змагання між передовиками та ударниками, так і сьогодні широким фронтом крокують носії ідеї перезавантаження держави.

З’явилися вже й сучасні Паші Ангеліни та Стаханови, які відзначаються особливою активністю у продукуванні прожектів перебудови Української держави.

Серед інших, найбільш креативним та реалізабельним, як на мене, видається проект "Центру глобального прогнозування та політичних інновацій". Ось декілька цікавих пропозицій щодо процесу творення і вдосконалення держави.

Державу та націю неможливо побудувати без наявності національної ідеї. В чому вона має полягати? Передусім вона буде консолідуючою. За відсутністю чогось більш глибинного, пропонується поки що обмежитися технічною протоідеєю.

Добре відомо, що людей найбільш згуртовує та мобілізує спільний зовнішній ворог. Здається сама доля нам його послала. Румунія – краще і не вигадаєш.

Приводом для актуалізації такої протоідеї стане шпигунський скандал, роздмуханий Бухарестом з метою дискредитації України в очах Європи та НАТО, пов'язаний з економічними інтересами в зоні Дунаю, а можливо і територіальними претензіями.

Не секрет, що у наших сусідів, після прецеденту з островом Зміїний, жваво обговорюється можливість подання позову у міжнародний суд про повернення Південної Бессарабії Румунії.

У зв’язку з цим цілком логічним виглядає подальше охолодження відносин між нашими державами в усіх напрямках.

Отож, румунська тема має стати провідною у вітчизняному політичному дискурсі.

Спільне протистояння зовнішній небезпеці нарешті об’єднає схід і захід, увіллє у груди народу відчуття єдиної нації: від Донбасу до Бессарабії. Згадайте Тузлу та патріотичний сплеск у суспільстві. Виколисана на такому емоційному злеті критична маса справжніх громадян об’єднається у Антирумунський союз України та створить Комітети спільної дії під гаслами "дістали румуни" та "геть усіх циган-румун за Дунай".

Також передбачається ударити автопробігом "Донбас – Бессарабія: навіки разом" по сепаратизму та зраді за участю представників середнього класу.

При внесенні змін до Основного закону, необхідно враховувати традиції, менталітет, досвід народу, визначити стратегічні завдання, які стоять перед країною в умовах глобальної кризи. Зважаючи на низку обставин, винесення на всенародний референдум будь-яких проектів Конституції загрожує посиленням руйнівних процесів у суспільстві.

Тому всі політичні сили мають відкинути суперечки і невідкладно започаткувати діалог щодо узгоджених дій для подолання катастрофічної ситуації в країні.

Найкращий шлях – організувати Загальноукраїнський установчий круглий стіл на Майдані Незалежності. Благо такий сякий досвід у нашого політикуму мається. До участі у ньому варто запросити авторитетних політичних проводирів, громадських активістів, відомих науковців-суспільствознавців, поетів та художників, а також простих лайдаків з Майдану.

Результатом роботи круглого столу стане ухвалення Великого Універсалу-Меморандуму, в якому фактично з чистого аркушу буде закладено фундаментальні константи Ідеальної України.

Вся влада – радам. Відновлення справжнього самоврядування місцевих громад стане запорукою збереження територіальної цілісності та мовно-культурного багатства країни.

Наразі відомі центри продукування ідей та інкубатори передового досвіду самоорганізації на місцях. На їх базі необхідно створити Асоціацію інноваційних центрів місцевого самоврядування "Золотий трикутник "Добкін, Черновецький, Садовий", доробок яких у сфері технологій управління сучасним містом розповсюджуватиметься країною.

І кількість подібних пропозицій зростає у геометричній прогресії.

А тепер серйозно.

Закрутив мізкі українців вихор прожектів ті ідей. Однак, на лихо, в цих рецептах можна знайти усе що завгодно, за винятком конкретики. Ніхто з авторів не знає, як ті ідеї втілити у життя, тим більше, не збирається реально цього робити.

А хто ж ті люди, які нас закликають будувати повітряні замки? На цій благородній ниві засвітилися й народні депутати, дезорієнтовані у своїх політичних смаках, і енергійні політтехнологи, невибагливі у виборі хазяїв, і колишні активісти розпроданої "Пори", та й просто наївні мрійники.

Серед них є і новоявлені попи Гапони, які у запалі самозахисту від свавілля влади закликають "окропить снежок красненьким".

Ці фігляри від революції, як водиться, стоятимуть ззаду, а людей виставлять як гарматне м’ясо. Вдивляючись у їх життєвий шлях, все більше закрадаються сумніви, що це і є ті самі – нові – постаті, "готові за ідею, просто із любові до Вітчизни, робити те, що за визначенням має робити кожен громадянин".

Із порад та вчинків багатьох з них дмухне некомпетентністю, лукавістю, пихатістю.

Очевидно, влада збанкрутіла, і всі тверезомислячі з цим погоджуються. І ставлення людей до ситуації в Україні, незалежно від того – Схід це чи Захід – однакове.

Водночас треба розуміти, що нинішній стан політичної системи є лише краплиною, де віддзеркалюється образ українського суспільства, яке живе у певному місці і конкретному часі, з усіма його перевагами та вадами. І будь-які спроби радикально, по живому, перекроїти державний лад, самі по собі,аж ніяк не призведуть до покращення життя вже сьогодні.

Такими діями, в умовах кардинальної трансформації світового порядку, загострення агресивності сусідніх держав, будемо тільки репродукувати хаос та безлад.

Боюся у цьому випадку доведеться, як Отче Наш, зазубрити приказку: оптиміст вивчає українську мову, песиміст – російську. Реаліст вивчає автомат Калашникова.

Розвалити країну нескладно. Чи будемо потім тішитися на згарищі наших мрій і сподівань?

Боротися за позитивні зміни треба відповідальними, послідовними та легальними діями, в межах існуючих координат політичної системи. Тоді при встановленні нових справедливих політико-правових основ національного буття можна розраховувати на підтримку народу.

І можливість цього успішно довела партія Всеукраїнське об’єднання "Свобода" тріумфальною перемогою на тернопільських виборах. Тернопіль – це потужний сигнал про те, що українці не сплять, як би їх не загойдувала нинішня політична еліта, і готові докорінно змінити політичну мапу України.

Сьогодні вистачає провокацій, інсинуацій, маніловщини. Немає головного – порядності, честі, вірності власній позиції.

І мимоволі згадуються слова Ісуса Христа.

"А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха. Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав" (Євангеліє від Матфія, гл. 9; 36-38).

І в мене немає жодного сумніву, що такі робітники вже з’явилися на українських теренах.

Отож, не варто сумувати та впадати у відчай. Буде весело.

Нинішня ситуація непроста, але з нею можна впоратися.

Вірю, що Україна видряпається з цієї халепи, можливо постраждалою, але єдиною, самостійною та не зломленою.

 

Ігор Радзієвський, кандидат наук з державного управління, для УП