Карта социально-политических вкусов населения Украины
Контури близької перспективи соціальних потрясінь в Україні набирають все чіткіших обрисів. Цю ідею вже досить активно тиражують в ЗМІ, і не лише національних, але й закордонних. Нею чим далі, тим більше і, відчувається, з стрімко зростаючою насолодою, захоплюється значна частина соціально-політичного бомонду.
До неї починає прислухатися помітна частина населення. А певний відсоток вже навіть приміряє себе до майбутніх соціальних катаклізмів.
Однак політичній есхатології, рівно як і релігійній, найчастіше притаманні шизофренічні фантазії. Ідеологи "кінця світу", якого б масштабу і виразу не набирав останній, неодмінно тяжіють до деструктивних дій. Цей потяг, як правило, проявляється автоматично, відповідаючи специфіці світосприйняття і, умовно кажучи, складу душі.
Зовнішні ж обставини: будь то соціально-економічна криза, нібито містичний збіг обставин, тощо лише сприяють активному прояву психічної нестабільності та деструкції, виражено притаманних певній частині населення.
Навпаки, душевно урівноважена, духовно багата людина завжди тяжіє до гармонії та стабільності. Маючи внутрішню схильність до порядку, урівноваженості та поміркованості, така особистість, природно, прагне відтворити навколо себе відповідну ситуацію.
Заради відтворення комфортної для неї зони стабільності та порозуміння, така людина готова значною мірою жертвувати власними соціально-економічними преференціями.
Між тим, будь-які людські схильності є проявом ірраціонального начала людини, а тому не піддаються з її боку раціональному контролю. Все що може в цьому випадку індивід, так це констатувати наявність у себе тих чи інших схильностей і, в кращому випадку, культивувати або, навпаки, намагатися стримувати їх прояв чи врівноважувати останній.
В іншому випадку – підбирати або підтасовувати пояснення і аргументи на користь того, чому він проявляє або мусить проявити ті чи інші схильності, чому він веде себе і вчиняє саме так, а не інакше.
Тож схильності людини не є наслідком її раціонального вибору, а результатом збігу обставин становлення людини, що наклалися на вроджені якості індивіда.
Виходячи з вище сказаного, можна дійти висновку, що населення України певним чином структуроване з огляду на притаманні кожному окремо взятому індивіду схильності та інтенсивність і специфіку їх прояву.
Звісно, всяка спроба відтворити відповідну структуру населення носитиме радше штучний характер і не відпадатиме дійсності, однак може сприяти проясненню загальної картини функціонування спільноти та можливих шляхів розвитку подій.
А ще, може виступити стримуючим механізмом щодо:
- намагань "розвести" народ на його симпатії політичними пройдисвітами;
- спроб штучного нарощування паніки, непорозуміння;
- устремління до остаточної дестабілізації ситуації в спільноті і державі, адже недаремно ж в народі кажуть: поінформований, значить, захищений.
Що ж стосується домінантних соціально-політичних схильностей населення, то певне своє відображення вони найістотніше віднаходять себе в ідеології.
Зрештою, ідеологія серед решти технологічних функцій виконує провідну – забезпечує певну групу населення аргументами на користь того способу і стилю суспільного існування, який є найбільш комфортним для них, і який вони автоматично воліють підтримувати, відтворювати та поширювати на всю спільноту без винятку.
Серед найбільш поширених і формально виокремлюваних стилів та способів суспільного існування, відображених в ідеології, є дуальні пари: 1) соціального атомізму та соціального холізму і 2) "лівого" та "правого" політичного позиціонування і орієнтації.
Соціальному атомізму відповідають ліберальні, соціал-космополітичні та анархічні ідеології і течії.
Установка робиться на те, що суспільство є об’єднанням відносно самостійних та самодостатніх соціальних атомів, які кооперують свої ресурси та зусилля заради реалізації і досягнення спільних приватних інтересів або інтенцій і вподобань.
Визначальним в житті соціального атома є приватний інтерес, суспільства – кооперація приватних інтересів, соціально-політичної сфери – консенсус.
Соціальному холізму відповідають консервативні, соціал-робітничі та націонал-патріотичні ідеології і течії.
Установка робиться на те, що суспільство є джерелом змістів індивідуального існування членів спільноти. Індивід є приватним втіленням культури суспільства. Покликанням і призначенням індивіда є реалізація суспільного проекту, відповідно до своїх можливостей, здібностей та місця, яке він займає в суспільній ієрархії.
Визначальним в житті індивіда за соціального холізму є його соціальне призначення та покликання, суспільства – реалізація покликання народу, класу, групи; соціально-політичної сфери – консолідація.
"Ліве" політичне позиціонування історично передбачає радикалізм, настрій на революційні зміни.
До головних цінностей "лівого" позиціонування слід зарахувати соціальну рівність: від кожного за здібностями, кожному відповідно до потреб. Головне підґрунтя конфлікту – неспівмірність здібностей і потреб.
Ідеалом "лівих" є безкласове суспільство, позбавлене інституції приватної власності. Роль держави та інших політичних інститутів, зокрема політичних партій мінімізується.
Крайня позиція "лівої" платформи – тотальний диктат ідеї "Братерства, єдності, солідарності", що передбачає нівелювання індивідуальності та зведення ролі особистості до репрезентанта волі групи, класу, нації.
До лівих ідеологій прийнято зараховувати, комуністичну, соціалістичну та соціал-демократичну, а ще анархізм і фашизм в усіх їх різновидах.
"Праве" політичне позиціонування історично передбачає консервування існуючого ладу, настрій на збереження існуючих відносин та соціальної ієрархії.
До головних цінностей "правого" позиціонування слід зарахувати соціальну свободу: все, що не заборонено законом, те – дозволено. Головне підґрунтя конфлікту – неспівмірність приватної ініціативи і відповідальності.
Ідеалом "правих" є чітко структуроване суспільство, засноване на принципі святості приватної власності та індивідуальної ініціативи, де б кожен індивід мав можливість максимально продуктивно взаємодіяти з іншими, не ризикуючи своєю соціальною свободою.
Роль держави в ідеалі зводиться до "нічного сторожа", коли в її обов’язки покладається контроль за дотриманням непорушності природного права людини.
Крайня позиція "правої" платформи – тотальний диктат ідеї "вільного підприємця", що передбачає гіперболізовану цінність приватної ініціативи соціального атому та заперечення всякого роду соціально-політичних регуляторів і контролерів.
До правих ідеологій прийнято зараховувати, лібералізм та консерватизм.
Безумовно, в суспільному житті України є постійний природний (вроджений) попит на силу поміркованого "правого" толку, яка спирається на соціальний холізм. Цій комбінації, в контексті сучасної термінології, найповніше відповідає соціальний консерватизм. Менше – неоконсерватизм, неолібералізм.
Українцям, в даному випадку, корінним аборигенам або постійним мешканцям в третьому-четвертому і більше поколіннях на теренах від Дону до Сяну і від Полісся до північних берегів Чорного Моря в переважній більшості притаманні такі особливості світосприйняття і світоставлення, які перетворюють їх на носіїв ознак правополітичної орієнтації і симпатій природним чином.
Серед чинників, що визначають специфіку ставлення українця до світу, інших та самого себе слід зарахувати:
по-перше, природно-кліматичні умови життя, коли кожен українець мав можливість осібно прогодувати свою сім’ю та захистити себе від неприємностей природного походження: дикі тварини, температурні коливання тощо;
по-друге, наявність багатого історичного минулого та високий духовно-культурний розвиток протоукраїнців, що залишили у спадок більшість із своїх здобутків і досягнень у вигляді традицій та культури – системи практичних знань, умінь, навичок, які передавалися від покоління до покоління;
по-третє, постійна міграція представників різноманітних етносів і культур теренами України, що дозволяло постійно оновлювати і збагачувати як генний матеріал, так і культурну спадщину;
по-четверте, специфічне становище українців в межах домінантної в сучасному світі іудо-християнської культури, яка була з ряду причин насаджена серед українських пращурів вогнем і мечем, але так остаточно і не стала рідною.
Найбільш виразною та водночас найпростішою для ідентифікації ознакою належності до українства варто вважати природну схильність особистості до володіння українською мовою, а не лише визнання її як мови буденного спілкування.
Представники інших народностей або етнічних груп, що постійно проживають на теренах України в першому-третьому поколіннях або ж свято бережуть свою етнічну ідентифікацію та осібність, приміром, єврейська громада, як правило, схильні до світоставлення і світогляду у руслі лібералізму, якщо брати правий зріз ідеологічної шкали.
До лібералізації їх світоглядних установок спонукає сама ситуація: ті, хто опинилися на чужині, природно, або мають дбати про завоювання теплого місця під сонцем, або й винятково переймаються власним швидким збагаченням. А це відповідає глибинним пріоритетам "борців" за нічим необмежену і неконтрольовану соціальну свободу, найчастіше зведену до зиску інших.
Такі борці водночас є провідниками ідей соціального атомізму, що є дуже зручними для них в плані нехтування культурою, звичаями та традиціями корінного етносу (представників населення, що вступили в симбіоз з навколишнім середовищем, а не протистоять йому), а також виправдання своїх деструктивних дій.
Найбільш виразною та водночас найпростішою для ідентифікації ознакою належності до "українських поселенців" варто вважати природну схильність їх представників до отримання в усьому без винятку вигоди.
Серед наявних політичних проектів України, значна частина з них заявляє свої претензії на вираження "правих" або "правоцентриських" ідеологій і консолідацію виборців з відповідними політичними перевагами під свої прапори.
Як правило, насправді, має місце не консолідація, а "розвод" і "купівля" виборців здебільшого опосередкованим шляхом внаслідок застосування низки політтехнологій, створення штучного попиту на програмно-популістські "штучки" політичних проектів.
Володимир Калуга, для УП
Далі буде