Президент Ющенко – "вне зоны досягаемости"

Проходить ще один день після звернення першого президента України до президента теперішнього, а серйозної відповіді по суті, як не було так і нема.

І справді, з боку Кравчука було б наївно сподіватись на щось більше. На превеликий жаль, перший президент не радився з тими, хто краще розбирається у цинізмі сучасних політиків та президентів і понадіявся на ідеалізм, притаманний українській політиці початку 90-х років.

Формально Віктор Андрійович відповів майже одразу, нагадавши "кравчучки", але нічого не сказавши по суті пропозиції.

Щоправда на другий день президент Ющенко все ж таки змінив гнів на милість і вирішив співпрацювати з урядом, припинивши безглузду війну на самознищення хоча б у питанні залучення другого траншу кредиту МВФ та відновлення стабільності гривні.

Втім, наш президент ніде не зізнався, що його рішення піти на перемир'я є відповіддю на заклик йти у відставку.

Водночас, є формально-юридичний відгук про те, що для відставки президента немає підстав. Проголосив його міністр юстиції.

Тим часом питання добровільної відставки, яке наважився підняти перший президент, є питанням моралі і відповідальності, а не юриспруденції. Попри те, що на Кравчука вже вилилося кілька відер помиїв, треба нагадати, що в 1994 році для добровільної відставки також не було жодних юридично-правових підстав.

Було величезне невдоволення людей гіперінфляцією 1993 року, відповідальність за яку цілком несе уряд з надзвичайними повноваженнями – перший уряд Леоніда Кучми.

Була жорстка опозиція таких радикалів, як Степан Хмара, який і сьогодні, я переконаний, вважає вивезення ядерної зброї політичним програшем України.

Була конструктивна опозиція (термін тих буремних часів) з боку Народного Руху і його лідера В'ячеслава Чорновола.

Були спроби оголосити референдум про довіру Верховній Раді і президенту – було все, але чітко визначених правових підстав для відставки Леоніда Кравчука з поста президента України не було. Власне, як і Конституції України.

Тому рішення Леоніда Кравчука піти у відставку було справді добровільним жестом політичної волі, точніше політичної відповідальності і моралі.

Пізніше його наступник Леонід Кучма, не зважаючи на багатолюдні демонстрації у столиці і звинувачення в замовленні вбивства Георгія Гонгадзе, у відставку не пішов, відбувши до кінця свій другий президентський термін.

Феномен політичної відповідальності і добровільної відставки президента довгий час вирізняв Україну, як найбільш демократичну країну у середовищі СНД. До останнього часу, бо в 2006 році вчинок Леоніда Кравчука повторив один з найближчих друзів Віктора Ющенка закордоном – Михайло Саакашвілі.

Можна по-різному ставитись до грузинського президента, особливо після невдалої спроби відновити територіальну цілісність своєї держави, але відмовити йому у політичній сміливості, рішучості та інших чоловічих рисах характеру – неможливо.

В листопаді 2007 року Михайло Саакашвілі добровільно пішов у відставку у відповідь на критику його адміністрації за розгін опозиційної демонстрації у Тбілісі.

Цікава для України деталь: згідно опитувань, на момент відставки, грузинського президента підтримувало близько половини виборців країни. Іншими словами до 2-3%, які соціологи вважають сучасним рейтингом президента Ющенка, Михайлу Саакашвілі тоді було ще дуже далеко.

Результат перевиборів став закономірним – грузини оцінили чоловічий вчинок свого президента і дали йому 51% голосів, продовживши мандат довіри 5 січня 2008 року.

Інша мова, як він скористався наданими повноваженнями, і чому опозиція знову вимагає його дострокової відставки.

Причини популярності вимог добровільної відставки президентів звичайно ж треба шукати у недосконалості Конституції, яка робить президентську посаду недосяжною для будь-якого контролю виборців. Перебуваючи поза зоною досяжності для юридичних інструментів, президент повністю залежить від власних моральних якостей, зокрема, почуття відповідальності за свої дії.

Коли відправити у примусову відставку президента майже неможливо, і якщо політична кар'єра в майбутньому таку людину не цікавить, то країна перебуває в тупику, тим більш дошкульному, коли потрібні злагоджені та швидкі дії для виходу з економічної кризи.

І все ж таки треба визнати, що Віктор Ющенко відреагував на заклик Леоніда Кравчука.

Тільки не відповіддю "про стариків", яких використовують, кидаючи під міфічні танки, а своїм мовчанням по суті.

Нічого особливого, скажуть десятки тисяч читачів УП, а все ж таки раніше йому вірили мільйони. Але тепер він поза зоною досяжності для нашої довіри також.