За бедного чиновника замолвят слово

Таки важкі часи настали, раз найбагатша в Україні політична сила вступає у відкриту боротьбу за шматок хліба з пенсіонерами, учителями, медиками, працівниками культури…

Ще так недавно ця партія присягалася покращити їхнє життя вже вчора, але як тільки економічна криза створила всі умови для демонстрації альтруїзму, вона (партія) вирішила, що більш серйозне завдання – не дати схуднути рідному партійному чиновникові. А саме – своїм представникам у головних (і не зовсім) кріслах місцевих рад.

З "кухнею" місцевого самоврядування я знайомий не з чуток – до обрання народним депутатом мені випало попрацювати на посаді заступника голови облдержадміністрації. І ситуація на цій "кухні" донедавна мала певні ознаки парадоксу.

Йдеться про різкі диспропорції в оплаті праці керівників і працівників апаратів місцевих державних адміністрацій та місцевих рад.

Голови та заступники голів обласних та районних "парламентів" до початку 2009 року мали можливість установлювати собі зарплати в декілька разів вищі від зарплат їхніх колег з держадміністрацій.

Наприклад, голова районної адміністрації, який несе найбільшу відповідальність за стан справ у районі, отримував близько двох тисяч гривень на місяць, тоді як очільник райради, маючи значно менше службових клопотів, міг заробляти втричі більше.

Відповідно, і його заступники, кількість яких не регламентована, отримували гроші згідно з "вилками", які передбачали мінімальну різницю між зарплатами перших і других осіб у райраді. І далі, згори донизу, вся апаратна ієрархія.

Рівновагу в цю картину внесла її величність криза. Звісно, зміни сталися зовсім не такі, яких хотілося б – "підтягти" фінансування місцевих держадміністрацій до радівського рівня зараз об’єктивно неможливо. Закон "Про Державний бюджет України на 2009 рік" прирівняв середньомісячні заробітки працівників рад до відповідного показника державних адміністрацій.

Саме це положення Закону (стаття 57) і стало об’єктом атаки з боку парламентської фракції Партії регіонів. Точніше, стане – звернення до Конституційного суду з вимогою визнати невідповідність цієї статті Основному Законові зараз готується в таборі "регіоналів".

Така вибіркова увага має цілком зрозуміле пояснення: представники Партії регіонів очолюють переважну більшість місцевих рад на південних та східних теренах.

Раптова втрата цими людьми та їхніми командами більшої частини офіційного доходу керівникам партії зовсім не на руку. От і шукають спосіб повернути статус кво. Як же ж, мовляв, виживати бідному чиновникові – він же ні хабарів не бере, ні земелькою не приторговує, а тут ще й зарплата стала така, як у "сусіда" з адміністрації…

Ні, краще вже відвоювати своїм людям попередні зарплати – хай навіть і за рахунок інших "бюджетників". Війна, як кажуть, усе спише…

Я обома руками за те, аби зарплати були достойними. Але в усіх, а не в одних – привілейованих – за рахунок інших. Праця державного службовця, безумовно, важлива, та цінувати її вище, ніж роботу, скажімо, лікаря чи вчителя ніяк не можна.

Не хочеться повторювати затерті до дірок істини про те, що для кожного державного діяча і просто патріота потреби країни та її громадян мають бути важливішими, ніж інтереси кланові чи партійно-корпоративні. На жаль, для багатьох політиків це вже давно пустий звук.

Хочеться, щоб кожен нині зрозумів: аби пережити цей нелегкий період з найменшими втратами, ми всі мусимо проявити справжню, дієву національну солідарність. А це, зокрема, передбачає й затягування пасків. І приклад у цьому мусить показувати влада. На всіх рівнях.

 

Остап Семерак, депутат БЮТ,член парламентського Комітету з питань бюджету