Как не стать разменной монетой в чужих политических игрищах?
І скільки ти не розказуй потім, як була справа, магічна сила телевізії робить свою справу. І все. Точніше, майже все – бо, на щастя, далеко не кожен сьогодні у нас вірить теленовинам, ба, не кожен навіть дивиться їх. А це вже дає певний шанс...
..Я цілком вірю Олексію Толкачову, коли він так опиcує акцію, активним учасником якої він був: "Автомобіль не корова – досить його доїти!" Під таким лозунгом тисячі автомобілістів виїхали 5 лютого по всій Україні на акції протесту. В центральних частинах українських міст дорожній рух зупинився. В Києві, за деякими даними, участь в акції протесту взяли до l 000 автомобілів і півтисячі перехожих. Євросоюзу треба повчитися в України, як проводити масові акції протесту. І справді, в Україні, на відміну від Європи, вітрини не б’ють, автомобілі не підпалюють, масових погромів і сутичок з міліцією не відбувається. Як на Майдані в 2004 році, так і під час всеукраїнського автомобільного протесту 5 лютого, серед учасників панувала виняткова атмосфера братерства, рівності, доброзичливості та гідності в боротьбі за справедливі вимоги".
Безумовно, саме таким чином виглядала акція автомобілістів ізсередини. Тому Олексій Толкачов робить висновок: "автомобілістам дружно вдалося перемогли зграю політичних шакалів, які хтіли заробити собі рейтингові бали, намагаючись примазатися до акції. Жоден псевдо опозиційний рух, жодна партія або політик не змогли пропіаритися і привласнити акцію. Автомобілісти гідно витримали свою аполітичність та позапартійність".
А от це вже зовсім не так. Хоча б тому, що позаполітична і позапартійна акція не може відбуватися в день, коли опозиційні партії у парламенті ставлять на голосування вотум недовіри чинному урядові.
Ну, не буває таких збігів обставин, таких "роялів у кущах"! І якщо самі автомобілісти досі вважають, що вони перемогли всіх і вся політиканів, довівши свою "білизну" і "пухнастість" – тоді це дуже небезпечне запаморочення від успіхів...
Утім, я зовсім не стверджую, що автомобілісти діяли за вказівкою Партії регіонів – радше це Партія регіонів перенесла розгляд питання про недовіру Кабміну з 3 на 5 лютого саме для того, щоб мати належну "масовку" на вулиці – й автомобілісти несамохіть виконали роль цієї масовки. Принаймні, у свідомості мільйонів телеглядачів (виборців!), особливо каналу "Україна".
Адже цей телеканал дав слово учасникам акції "Дістали!" з Сімферополя і Києва, безпосередньо пов'язавши її з протестом автомобілістів. А відеоряд – не тільки на цьому каналі, а й на інших, включно із 5-м каналом, коли серед авто обов'язково вигулькували машини з наліпками чи прапорами "Дістали!" чи "Геть усіх!", створюючи враження у масового глядача, що пп. Юрій Збітнєв, Дмитро Корчинський та Юрій Романенко якщо й не керують акцією, то, принаймні, беруть активну участь в її організації.
А якщо на додачу до цього ще й взяти до уваги численні Інтернет-матеріали про акцію автомобілістів, то враження використання енергії аматорів чотирьох коліс в інтересах певних політичних сил буде повним.
Бо ж, скажімо, той самий Юрій Романенко розказує про вимоги, під якими начебто проходили масові акції 5 лютого і називає ці вимоги, які насправді можуть геть дискредитувати будь-який грамотний соціальний протест:
"1. Установить мораторий на введение новых налогов и сборов и увеличение существующих.
(Реально це означає не вводити, скажімо, податок на нерухомість, на розкіш, на надприбутки тощо – а тим часом такий дурник, як Ф.Д.Рузвельт ще у бутність губернатором штату Нью-Йорк саме за рахунок нових диференційованих податків на багатство успішно долав наслідки Великої депресії. А щойно інший дурник, Барак Обама, підписав закон про медичне страхування дітей, гроші для якого будуть акумульовані за рахунок різкого збільшення акцизу на тютюнові вироби. – С.Г.)
2. Прекратить уменьшение размеров и задержку социальных выплат.
(Цікаво, невже ж навіть ціною запуску друкарського верстата? – С.Г.)
3. Принять закон о банкротстве физических лиц.
4. Ввести запрет на изъятие любого имущества, кроме залогового.
(Як ці дві вимоги можна сполучити в одній голові і в одному законодавстві, абсолютно незрозуміло – С.Г.).
5. Отменить новые ставки автоналогов и установить мораторий на их повышение минимум на 5 лет.
(Взагалі скасувати, як бачите, тобто за майбахи і мерси грошовитої братви додаткові гроші не сміти брати! То невже ж інтереси середнього класу саме в цьому і полягають? – С.Г.).
6. Принять Закон о целевом использовании транспортного налога исключительно на строительство и ремонт дорог.
Звучить гарно, але у брутальній українській реальності може бути вміло використано на банальний дерибан бюджетних коштів – бо ж у разі встановлення факту нецільового використання цих коштів нічого не можна буде зробити, а, крім того, трапляються ще й надзвичайні ситуації, від яких автомобілісти також потерпають не менше, ніж інші громадяни.
Одне слово, все зовсім не так просто, як видається самим автомобілістам-активістам з виглядом, якого набула їхня акція в очах суспільства.
Власне, протистояти дезінформації з боку заангажованих чи не надто професійних телеканалів було б не надто складно, проінструктувавши (за допомогою SMS-ок чи e-mail-ів) всіх організаторів та активістів на місцях, що треба у всі камери й у всі мікрофони підкреслювати позаполітичний та позапартійних характер протесту.
А ще – пустити цілий ланцюг повідомлень відповідного змісту в Інтернет. Цього не було зроблено. Чому? Тому, що учасники акції дуже наївні і щиросерді люди – чи їх таки використали "втемну" певні політичні сили?
Власне, проблема тут виходить за межі однієї акції протесту. Бо ж той, хто має у своєму розпорядженні телевізійні служби новин (не потрібно купувати телеканал – можна купити конкретних журналістів!), здатен за допомогою вмілих дій створити хибне уявлення у масової аудиторії про найправедніші чи найбридкіші явища, особливо, коли йдеться про явища на початкових етапах їхнього існування.
Крім того, шляхом самовільного підключення до небезпечних для влади акцій штатних провокаторів або/та радикальних елементів можна елементарно дискредитувати ці акції.
Пам'ятаю, як минулої осені біля столичної мерії зібралися охочі протестувати проти підвищення цін на проїзд у метро, аж звідкілясь вигулькнули хвацькі молодики з червоними прапорами і труною з написом: "Смерть капіталу!"...
Не маю сумніву, що знайдуться охочі "очолити" і "вивести на правильний шлях" й наступні спонтанні акції соціального протесту – не тільки ті, які будуть організовані автомобілістами. Не в останню чергу тому, що активісти цих акцій часом самі ж не дуже добре знають, чого вони в кінцевому підсумку прагнуть.
Той же самий Олексій Толкачов так завершує свою статтю: "На акції 5 лютого невідомий автомобіліст поставив під Верховною Радою справжнісінький катафалк. Очевидно, це було попередження. Якщо влада не одумається, то наступного разу приїде багато катафалків, щоб вивозити політичні трупи з розкішних кабінетів на печерських пагорбах".
І після цього можна казати, що акція не мала політичного присмаку?
Та головне не в цьому (адже насправді будь-яка суто громадянська акція протесту за українських обставин має політичний присмак).
Суть у тому, чи уявляє Олексій Толкачов, хто зійде на плечах автомобілістів на ті ж печерські пагорби? Пани Збітнєв, Корчинський і Романенко? Вони не приховують своїх намірів і пропонують відверто авторитарні рецепти подолання кризи, за яких автомобілісти не матимуть, до речі, жодної можливості проводити подібні масові акції. Наталія Вітренко чи Олег Тягнибок? Збав Господи...
Активісти того сегменту громадянського суспільства, який репрезентує сам Толкачов?
Я ні на мить не сумніваюся, що з Олексія швидко виробився б висококласний парламентарій, але чи може він поручитися за своїх колег?
І чи не вийде так, як це сталося у Києві навесні 2006 року, коли багато хто був переконаний: головне – це винести з Хрещатика, 36 Олександра Омельченка та його команду, а потім для міста настануть щасливі часи?
...Написане тут не означає, що треба милуватися чинною владою або перебувати до неї в "конструктивній опозиції".
Ні, слід діяти, і діяти рішуче. Але так, щоб потім десь в еміграції не дошукуватися відповіді на болюче питання: звідки ж узялися ті політичні монстри, які підібгали під себе країну? І хто їх рекламував на тоді ще відносно вільному українському телебаченні?
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників