Россия на марше

Евгений Булавка, для УП — Четверг, 8 января 2009, 16:43

Низка подій кінця минулого року дає привід ще раз придивитися до характеру суспільно-політичних процесів в Росії. Іноді непрямі ознаки, а подекуди й конкретні факти свідчать про те, що російська влада продовжує небезпечну гру з націоналізмом.

Як наслідок, країна, у якій відсутні політичні свободи, ЗМІ є інструментом пропаганди, а кількість радикально налаштованих громадян збільшується, може спричинити різного роду проблеми для своїх сусідів, в тому числі й для України.

Наприкінці грудня світ став свідком резонансних подій у Владивостоці. Місцеві мешканці виявилися найбільш активними у протестах проти підвищення зборів на ввезення імпортних автомобілів.

Що й не дивно, адже більшість з них надають перевагу японським автівкам. Мітинг, який скоріше нагадував народні гуляння навколо ялинки, розігнав "ОМОН". Показово, що місцеві міліціонери виявилися в цьому плані не дуже "благонадійними", а тому протестувальників, а разом з ними і журналістів, лупцювали бійці, спеціально привезені аж з Підмосков'я.

Напередодні, 12 грудня в Росії відзначався День Конституції. Свято набуло особливої актуальності у зв'язку зі змінами до Основного закону, які подовжують термін повноважень президента та парламенту.

Мерія Москви дала дозвіл на проведення "Русского Маршу", присвяченого цій даті. Організаторами акції були "Славянский союз" та "Движение против нелегальной миграции".

Водночас "Марш несогласных", який мав відбутися трохи пізніше, і який хотіла провести опозиційна коаліція "Другая Россия", був зірваний працівниками міліції, які затримали багатьох з його потенційних учасників.

Важко сказати, яку небезпеку для громадського порядку являють собою "несогласные", або автомобілісти у Владивостоці, і для чого їх так жорстко треба "пакувати" в автозаки.

Пояснення, можливо, у тому, що для російських режимів будь-які несанкціоновані протести є неприйнятними в принципі. До того ж, ліберали та західники вже давно зараховані в Росії до "ворогів", а ось ура-патріоти, або криміналітет, як за Сталіна, це "соціально близький елемент".

Натомість санкціонований і проведений без сутичок із міліцією "Русский марш" є, по суті, маніфестацією сучасного російського фашизму. Гасло "Россия для русских", виявилося найбільш популярним під час його проведення. Промовистими є й вітання, у яких завмирають учасники маршу.

Націоналістичний рух в Росії щороку набирає все більших обертів, а напади на іноземців більшої зухвалості. Місяць тому таджикському заробітчанину у Підмосков'ї відрізали голову та підкинули її у контейнер для сміття біля однієї з районних управ російської столиці. Поруч була записка з погрозами вже на адресу чиновників, та з вимогами зупинити потік мігрантів в Росію.

Стати жертвами нападів можуть і громадяни РФ "неслов'янської" зовнішності. Наприклад, минулого року у Москві з тих самих мотивів було вбито якута, який виявився відомим шахістом.

А у середині грудня пролунав вирок у справі банди Артура Рино (колишнього учня школи іконопису). Членів банди визнали винними у двадцяти вбивствах, скоєних на ґрунті національної ненависті.

Важко собі уявити, що прояви російського агресивного націоналізму відбуваються без благословення Кремля. Принаймні, не без його мовчазної санкції.

Напевно влада використовує російський націоналізм як мобілізуючий чинник. З одного боку, разом із ностальгією за радянськими часами він має рятувати колишню імперію від розповзання. З іншого, слугувати ще одним компенсаторним фактором за умови психологічного стресу від розпаду СРСР, а ще й сприятиме реваншу за геополітичну поразку на початку 90-тих, яка не дає спокою російській політичній еліті.

Часом джерелом агресії є безпосередньо вищі посадові особи Російської Федерації. Цитати Путіна, у яких він "мочить", "відриває" тощо, які так популяризують медіа, не можуть не транслювати у суспільство відповідних настроїв.

При цьому варто пам’ятати, що суттю будь-якої імперії, навіть конаючої, є розширення меж свого впливу. Логіка цієї державної машини така, що зовнішня експансія лежить в основі її функціонування.

Тому за Південною Осетією може бути Крим. Тим більше, що "маленькая победоносная война", на тлі економічної кризи і майбутніх соціальних протестів, ймовірно, виявиться для російського керівництва дуже доречною.

Щоправда, Росія сама може опинитися перед серйозними внутрішніми небезпеками. Події у Владивостоці показали, що між центром та віддаленими регіонами, навіть із російським етнічним населенням, існує прірва нерозуміння. А ставка лише на силу не може бути ефективною безкінечно довго.

Це підтверджують, зокрема, події на Кавказі, де не припиняється перманентна громадянська війна, основні дії якої із Чечні просто перемістилися в інші республіки. Регулярні збройні напади в Інгушетії, гучне вбивство напередодні нового року заступника командувача внутрішніх військ на Північному Кавказі у Махачкалі, столиці Дагестану, цьому зайве підтвердження.

Тож складно сказати, як довго владі вдасться утримувати кришку на киплячому казані, що від власної агресивності закипає все дужче.

Взагалі ж, нацистський помах руки на московських вулицях є якимось жахливим сюрреалізмом, в це навіть важко повірити. Але так є. І дозволи на такі акції дає та сама влада, яка проводить помпезні паради до дня Перемоги, роздає Георгієвські стрічки і закликає стояти насмерть в обороні Таллінського бронзового солдата.

Та ще й раз по раз звинувачує Україну у "переписуванні історії", фашизмі, лякає лялькою Гітлера, тощо. І при цьому не помічає, що російськими містами розгулюють зовсім не лялькові нацистські молодики.

Євген Булавка, для УП