Зачем нам Украина?

До 100-річчя з дня народження Степана Бандери

У спадок від Радянського Союзу нам залишилася алергія на поняття "Батьківщина". Суспільство успішно руйнувалося примусовим колективізмом, фальшивий ура-патріотизм не викликав нічого, окрім огиди, а обов'язкова участь в комуністичних ритуалах була частиною державного насильства.

Українці в модерному часі ніколи не мали власної держави тривалістю більше, ніж декілька років. Всі інші держави були чужими, ворожими нам - відтак, таке ж ставлення перенеслося і на свою власну.

Наша держава нагадує мені корабель, котрий після кількох аварій розрізають і здають в металобрухт за копійки, котрі потім зразу ж пропивають. Вона - це механізм, котрий поламаний, функції якого незрозумілі його капітанам і його власникам, котрі водночас – його пасажири.

Втратити

Можна вибрать друга і по духу брата,
та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
вибрати не можна тільки Батьківщину. (Василь Симоненко)

Часто дізнатися справжню вартість чогось можна, лише втративши його. Зеки оспівують волю, вигнанці - відібраний дім, самотні - втрачене кохання.

Якщо втратити гаманець, пропаде певна сума грошей, кілька візиток, кредитні картки, котрі доведеться досить менінгітно відновлювати. Якщо вкрадуть мобілку - пропадають сотні контактів, котрі тяжко знову зібрати докупи, а тепер ще й фотографії і мелодії. Якщо загубити права на машину - доведеться знову довго простоювати в чергах, платити гроші, їздити переповненим громадським транспортом. Втратити бізнес - це позбутися частини прибутків, статусу, можливостей, стилю життя. Всі ці збитки з часом і затратою сил можна повернути, але це - дуже незручно.

Є втрати іншого порядку. Втратити друга - це втратити довіру і близьке спілкування. Втратити хату - це не просто залишитися без "жилплощаді": в минулому залишиться запах хати, звук дощу по її покрівлі, скрип дверей і підлоги, сміх і музика. Втратити маму - це втратити материнське тепло і любов. Втратити право говорити, думати, вірити - з такими втратами тяжко жити далі, це - як втратити частину себе.

А що таке - "втратити Україну"? Мою бабцю через те, що у неї не було своєї держави, вигнали з власного дому на Лемківщині, де її предки проживали сотні років. І таких людей були мільйони - розкуркулених, остарбайтерів, вигнаних недолею в еміграцію, засланих чи відправлених на роботу "за направленням" в Сибір.

Втрата України - це втрата усього цього відразу: і речей, і людей, і дому, і права бути собою, і навіть власного життя. Це неодноразово було перевірено в минулому. Чи варто спробувати ще раз, щоб знову зрозуміти?

Падіння

...Ти хіба Україна - чи Ти лише міф
про князівські походи і битви козацькі? (Оксана Пахльовська)

Банкрутують не просто політики - разом з ними банкрутують і їхні ідеї. Ми не вміємо відокремлювати лідерів від думок, котрі вони озвучують - це хвороба суспільства, що думає категоріями особистостей, а не ідеологій.

Втім, церква давно вирішила цей конфлікт: священики є грішними людьми, котрі роблять помилки, але це жодною мірою не означає, що християнська віра є облудною і неправдивою.

Українське суспільство хворе сліпим негативізмом. Що зараз - голод? Війна? Чума? В суспільстві наростає попит на протест, в політикумі - попит на дешевий і керований натовп, лунають знайомі з 2004 року чи то передбачення, чи то заклики до "громадянської війни". Цікаво, чи варто на знак протесту проти капітана пробивати дно корабля?

Незгода є символом потреби перемін, і саме тому вона є однією з ознак демократичного суспільства. Тоталітарне суспільство не має права на незадоволеність: незгідний там – злочинець.

Невизначеність теперішнього, нездатність дати собі раду з "українським кораблем" спонукає деяких людей до закликів піти під хорошого пана, "подарувати свою хату іншим і піти туди слугою з правом проживання" (https://www.pravda.com.ua/news/2008/12/23/86646.htm). У старших же ж - рабська "ностальгія за Союзом", плач за убогим, але певним шматком хліба в єгипетській неволі. Та в першу чергу така реакція – це зневіра в собі.

Перспектива

В своїй хаті - своя правда, і сила, і воля. Т. Шевченко.

Австро-угорська імперія стравлювала між собою поляків і українців, російська - колонізувала нами сибірські простори, нацистська - спалювала разом з хатами, радянська - виморювала голодом, кидала з рушницями на фінські болота і німецькі танки, заганяла в шахти і на заводи. Добрих окупантів не буває.

За що йшов на боротьбу Степан Бандера і його організація? За те, щоб у нас була своя держава, бо народ без держави не має перспектив для існування, а є лише м'ясом чужих воєн і рабсилою для збагачення чужих хазяїв. За те, щоб ніхто не забороняв нам бути собою на своїй землі, щоб самим керувати собою. Зараз ми, а не Америка чи Росія, вирішуємо, хто керуватиме нами, і в цьому є його пряма заслуга.

Він не був ангелом, але жив у відверто неангельський час, у котрому була лише одна альтернатива - "вбивай, або перестанеш існувати". Його ім'я є символом боротьби за свободу і незалежність України. Бандера виконав свою роботу. Відтепер нам не потрібно помирати за Україну - нам треба задля неї жити.

Поляк ніколи не скаже "мені не треба Польщі": він знає, що без неї він - тільки раб інших держав - що й було доведено часами німецького, російського і радянського панування. Його власна держава є запорукою його власного фізичного і духовного існування.

Так і для кожного з нас, для кого фізичне і духовне життя є однаково важливим, власна держава є об'єктивною потребою самим вирішувати свою долю - вибирати і змінювати капітанів корабля "Україна".

Що робити з неефективною державою, основа якої - корупція, навіщо нам партії, і які хворі цінності не дають нам зрушити з місця - в наступній статті.