Сдаюсь!

У мене немає машини, щоб давити на сигнал. Та і без клаксонів влада знає, що ми страждаємо, та терпимо. Це плювок у вічність.

Тому маю таку ідею:

Готовий здатись в полон. Підписати документ, за яким я даю згоду на те, що моя держава Україна припинить існування, і стане частиною якоїсь іншої держави.

Єдиним обов’язковими пунктами бачу таке:
а) Не заважайте народу України (52 штату США, бундесланд Україна, як вже вийде) жити!
б) українці розмовляють тією мовою, якою вони бажають розмовляти.

На все інше погоджуюсь. Треба буде – заговорю німецькою, ісландською чи шведською. Який толк з тої рідної мови, як нас скоро не стане як нації? Все одно роз’їдемось по закордонам. Тут нам жити не дадуть.

Мені зараз 26, себто сподіваюсь років 40 ще протягну. Тобто всі ці 40 років я маю годувати президента, який мене грабує. Купляючи іграшку своїй дитині, я маю платити ПДВ, з якого черговий месія поновить автопарк? Отримуючи зарплату, я маю відрахувати в казну копійки, з яких пані прем’єрка будиночок собі зведе?

Сьогодні пройшовся містом, і цифри в обмінних пунктах довели мене мало не до шокового стану. Дорогий долар вже не потрібен, поїхали вниз. Хто треба, заробив (ну, ніяк не можу забути, що Ющенко банкір), кого потрібно обібрали.

Все! Сумнівів немає. Ми, як в тій Матриці, батарейки. Тільки от правилами користування цими батарейками вельмишановна влада вперто нехтує.

Хочу здаватись! Чому? Та тому, що такого відношення людей до влади і влади до людей я не бачив ніде.

Не буду рекламувати США. Та ось там дочекались автомобільні гіганти допомоги від уряду.

Але і уряд попросив їх довести їм, як саме автоіндустрія буде з кризи виходити. Звільнення? Так, безперечно. Проте, лише на місяць. А потім будуть чухати потилиці як оті здоровезні джипи переробляти на економічніші автівки.

В результаті маємо обопільний крок назустріч. Влада і бізнес разом. В тому сенсі, що влада бізнесу допомагає.

Здаюсь, бо не можна на горі заробляти гроші. Скрізь криза. Це факт. Уолт Стріт лихоманить, брокери кидаються з вікон, люди залишають будинки, бо платити за них не в змозі.

Це наслідки кризи. А в моїй рідній державі влада, побачивши, що можна, як то кажуть, нашвидкуруч "зрубати пару тисяч лямів", не забарилась це зробити. Біда не приходить одна, чи не так?

Здаюсь, тому що, якщо раніше я просто був непотрібний своїй владі, то тепер влада хоче поставити мене на коліна, а поставивши, ще і поглумитись.

Я не хочу, щоб ситий банкір казав мені, що це, виявляється, я винен у кризі, забравши свій жалюгідний депозит, чи обмінявши пару тисяч гривень на долари. Скільки доларів вони скупили знають, мабуть, тільки кіпрські боги, та і то не всі.

Я здаюсь, тому що я радше буду дивитись на дебільну американську посмішку такого ж самого держчиновника. Хай краще зі мною спілкується стриманий німецький клерк. Але я не хочу, щоб мені плювали в обличчя.

Нехай мені про проблеми розповідає емоційний іспанський мачо, який руками помахає, але проблему вирішить. І я буду його любити.

Буду любити американського і німецького клерків. Тому що вони людяніші. Звичайно, я буду знати, що це система, і тут немає особистостей, і я нікому не потрібен, та я буду впевнений за майбутнє своїх дітей.

Я здаюсь, бо мені набридло чути від іноземців, що Україна… "це там, де зараз жопа".

Я здаюсь, бо я почав відверто ненавидіти президента, і не тільки. А я не хочу ненавидіти, я хочу любити.

Я здаюсь, бо розумію, що навіть замінивши обличчя влади, існувати вона буде на гроші влади нинішньої.

Я готовий сказати я – "україноамериканець", чи "український німець". Українська влада вбила у мені останні прояву патріотизму. Мене нудить від Голодомору та УПА. Мені набридло слухати про духовність та моральність. Я не хочу слухати про те, що у нас в країні все гаразд.

Разом з тим, я не хочу залишати цю країну. Тут все моє…наше. Але розумію, що іншої влади у нас не буде, принаймні, мирним шляхом. То може погукати варягів, як це робили наші предки? І здатись самім?

Непатріотично? Безумовно! Проте, доля мого сина мене хвилює куди більше, ніж гімн і герб України. Чого отой чоловік носить значки з прапором моєї держави на своїх Бріоні?

Апатично? А як же. Бачили ми і "Україну без Кучми" і "Ющенко – ТАК, Янукович -мудак"!

Дієво? За умови, що хтось до нас проявить інтерес, ТАК!

Шановні американці і німці! У нас є родюча земля, природні ресурси. Наш інтелектуальний потенціал ще не весь виїхав до Ізраїлю, США та Європи.

У нас найбільші промислові підприємства в Європі. А скільки заводів заростає травою?

Ви ж хочете вкладати гроші в цю країну? Та вам заважають ВОНИ! То ось вам бізнес проект під кодовою назвою "Україна"!

Поле неоране, як то кажуть.

Євген Іванцов