Мороз и СПУ: новая МММ?
Соціалістична партія України переживає гостру кризу, позначену черговим скандалом. Виник він після останніх виборів до парламенту, коли вперше за всю історію існування партії її представники були позбавлені депутатських мандатів.
Тоді керівництво партії на чолі з Олександром Морозом намагалось черговий раз уникнути відповіді на запитання, що ж дійсно слугувало причиною той нищівної поразки?
Зовнішньо, начебто все складалося обнадійливо: партія нараховувала 300 тисяч членів, її осередки існували у всіх районах, в окремих – нараховувалися численні представники у місцевих органах самоврядування, партія була визнана Соцінтерном, голова партії очолював парламент, до складу уряду входили міністри від соціалістів.
Головне - тривідсотковий бар'єр не здавався чимось нездоланним для серйозної політичної сили.
Саме на тлі цього у голови партії виникла спокуса у доповіді з'їзду оголосити не тільки традиційне – пройти у парламент заважала влада, а звинуватити активістів на місцях.
Вони начебто не були, як у попередні вибори, надто самовідданими агітаторами за партійний список, і дехто зраджував на користь суперника. В якійсь мірі це відповідало дійсності, якби були названі і причини тієї пасивності, бо треба було б зізнатися у своїх помилках.
Головна з них - активістам на місцях просто набридло обслуговувати верхівку (і навіть в окремих випадках ризикувати своїм життям), яка добре почувалась у депутатських кріслах в той час, коли для них нічого не змінилося на краще.
Навпаки, різниця, що зростала, переросла у прірву. Також активістам на місцях, про що нічого не було сказано у згаданій доповіді, було важко переварити різкі зміни у генеральній лінії від Мороза.
Адже щойно їх запевняли в справедливості помаранчевих намірів, і вони їм повірили, з цим йшли до людей.
Згодом й скоро їх налаштовували зовсім на протилежне - всупереч більшості в партії та ще й у гарячу пору самих виборів запевняли про неможливість дострокових виборів. Доходило до трагікомічного, коли представники одного міста, не члени партії, все робили для перемоги соціалістів, а поряд лідер партії на зустрічі з партійним активом запевняв і переконував про їхню неможливість.
Про названі пасажі в доповіді Мороза на тому з'їзді - ні слова. Звісно, відсутність щирості та об'єктивності, висловлені доповідачем образи на адресу активістів, слухачам були не до вподоби.
Прийшла зневіра, яка спонукала вийти з партії багатьох, просто відійти у бік. Після з'їзду СПУ у листопаді 2007 року серед партійців накопичувалося невдоволення діями вузького кола керівництва.
До невдоволених приєдналася частина членів політради - секретарі, які розуміли, що причини кризи в партії, її рейтингове падіння криються не тільки в якихось "об'єктивних причинах", а у діях керівництва. Що сам Мороз перестав бути актуальним для виборця.
І раніше кризи в СПУ не були чимось випадковим і були пов'язані з особливою позицією лідера. Наталія Вітренко, Іван Чиж, Юрій Луценко, Йосип Вінський намагалися переконати Мороза, притягнути його на свій бік, і не знайшовши порозуміння, пішли з партії. Нинішня ж опозиційна група налаштована більш радикальніше - залишитись і добитися реформування партії на демократичних засадах.
Про це свідчать оприлюдненні в ЗМІ як пропозиція до з'їзду "Принципи об'єднання за оновлення Соціалістичної партії України".
Ініціативна група виступає за зміни до статуту СПУ, які пропонують запровадження посади почесного голови партії (хто є єдиний кандидат на ту посаду - не потребує коментарів) та інші заходи, спрямовані на демократизацію партії: ротація керівного складу, дискусії в осередках з нагальних питань партії, таємне голосування, тощо.
До складу координаційної ради, яку очолив Станіслав Ніколаєнко, увійшли члени політради, які до останнього часу лояльно ставилися до голови партії та його оточення: Садовий, Мусієнко, Кізіма, Дімонт. Навіть тоді, коли Мороз проігнорував їхнє рішення, і оголосив себе головою СПУ і першим секретарем в одній особі - як гірко жартують на місяцях, став "хазяїном партії".
Показовим у сучасній кризі є явне визрівання невдоволення серед членів партії і діями близького оточення голови партії. Це видно хоча б з листа Ніколаєнка, в якому він звернувся до членів партії з вимогою "очищення" партії від "групи впливу", яка "паразитує" на довірі голови, "використовуючи особливості характеру". Хто вони?
Ярослав Мендусь – "креативщик" бігбордів, про які вже йшлося в попередніх публікаціях, та керівник медіа-холдингу – партії в партії. Кажуть, коли депутат 5-го скликання Володимир Бойко кваліфікував його як "авантюриста", Мороз більше образився, ніж номінант.
Сакраментний соратник не може бути під підозрою, навіть якщо втілення його порад поступово довело рейтинг партії у 2008 році до 1,5% за даними Київського міжнародного інституту соціології.
Мельничук – скарбник партії, який не зміг дорахуватися декількох мільйонів, що зникли з партійної каси під час останніх дострокових виборів. Його ніхто і не питав. Бо гроші партії знаходяться у компетенції 2-3-х її керівників.
До речі, щодо їх витрат. Цей соціалістичний партієць не поспішав виконувати рішення партії негайно вийти з Тендерної палати України, про яку багато казали, як про корупційне представництво.
Малиновський (якесь партійне МММ!) – за провал виборів у Черкаській області у 2007 році був етапований до Києва і особисто призначений головою партії на посаду секретаря політради з організаційних питань. Такий крок не насторожив Малиновського, який мабуть забув про старий принцип ЦК-овського керівництва: підвищити, щоб потім легше було звільнити.
Всі в СПУ добре розуміли, що високі проценти за соціалістів, які мала область у минулому, були лише результатом відношення тамтешнього населення до соціалістичної ідеї, а не діяльності Малиновського. Злі язики кажуть, що ті здобутки могли би бути більшими, якби не керівництво виборами з його боку.
"Горезвісний" Микола Рудьковський... Від нього в партії відсахнулися навіть ті, які ще йдуть за Морозом. Всі, крім самого Мороза.
Поки що публічно, до певного часу, не говорять про Валентину Семенюк-Самсоненко, але поза увагою партійців не проходить її очевидна залежність від президента при всій налаштованості проти його політики Мороза.
Та залежність не викликає у нього заперечень, як і діяльність самої голови Фонду, яка діє всупереч соціалістичним принципам. Очевидно, існує інша залежність.
Не може не вражати тих, хто колись привів Семенюк з глибинки у велику політику, її намагання позмагатися з Тимошенко у гламурності. Але ж прем'єрка виставляє на показ тільки свої сукні і ніколи сімейне життя: святкування дня народження, шлюбу, місць відпочинку.
Сьогодні до берега Мороза прибилися і дехто з інших, гучно невідомі поки що у рядах партії, але вони прославилися у інших відомствах - наприклад, стріляниною напідпитку з табельної зброї по мухам, перебуваючи на робочому місці.
Останні новини такі - координаційна рада на засіданні політради та з’їзді не знайшли порозуміння з головою партії та його оточенням. Вожді назвали дії координаторів "деструктивними" за мовчазної підтримки і тих, хто в душі поділяє пропозиції, викладені у принципах, але вірує, що ось-ось відбудуться раптові вибори, і вони знов незчувшись опиняться у парламенті. Мороз самотужки забезпечить їм прохідне місце.
На повчання іншим Ніколаєнко і Баранівський були відстороненні від посад секретарів політради, вони заявили про свій вихід з членів політради та політвиконкому, їх підтримали секретарі обкомів Садовий та Сільченко.
Постає питання, чи зможуть інші соціалісти дозріти до розуміння, що з виборами вже проїхали - про це заявив президент України в телеефірі 21 грудня 2008 року на каналі "Інтер"?
Чи зможуть вони збагнути, що від них, тих, хто не поділяє поведінку лідера і його оточення, багато у чому залежить майбутнє партії, існування в Україні ідей соціалізму європейського ґатунку?
Чи зможуть вони бути мужніми у визнанні, що за теперішнього лідерства Мороза партія скочується у прірву? Це вже визнали закордонні партнери СПУ - там про співробітництво з СПУ на чолі з Морозом все менше говорять.
Жаль, бо особисто багато доклав зусиль по залученню європейської соціал-демократії в Україну через СПУ.
Своє бачення щодо ситуації в СПУ виклав як відповідь на численні запитання: що сталося з СПУ?
 |
Віталій Шибко
