В ожидании суда

27 листопада в Черкасах нарешті став хламом і пилом пам’ятник Леніну у центрі міста. Через 17 років після того, як це мало статися - але все ж сталося. Процес декомунізації помаленьку іде.

У Нововолинську Волинської області місцевого Леніна продали колекціонерам, а за виручені гроші відлито три дзвони для храму. Одеса, Суми, Ромни, Кременчу, Київ в різний спосіб позбуваються радянської монументальної пропаганди.

Ложкою дьогтю у черкаському демонтажі стали 6 неонацистів-ексгібіціоністів, котрі доповнили "картину" бездарним виконанням українського гімну з піднятими в жесті "хайль" руками.

Все дуже технологічно: нацисти-бандеровці по вказівці свого лідера Ющенка руйнують те, що дороге старшому поколінню... Як кажуть: найкращий репортаж для телебачення - той, у якому, якщо виключити звук, все стане зрозуміло з відеоряду.

Це - далеко не перший момент, коли українські нео-наці доказують свою "троянську" суть. Участь нео-наці у так званому Марші УПА 18 жовтня 2008 року - один з чергових провокаторських кроків.

"Марш" мав кілька цілей.

Оперативна його ціль - згуртувати актив кількох організацій сутичкою з міліцією, засвітитися в пресі.

Тактична - облити брудом всі політичні сили, включно з президентом, що займаються темою УПА; розколювати Україну, підсилюючи стереотип УПА як союзника нацистів в очах тих, хто не володіє інформацією, а керується радянськими стереотипами; створити необхідний імідж Україні на світовій арені.

Стратегічна - дискредитувати Україну як державу в очах самих же ж її громадян: знищуючи славу героїв боротьби за Незалежність, знищується і САМА ІДЕЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ як така.

Фото з форуму Української правди

І дарма, що реально цих пацанят - кілька сотень на всю Україну. Дарма, що актив - це хулігани, мета яких - напитися і відлупцювати когось з іншим кольором шкіри, прикрикуючи при цьому "хайль", координатори яких - безідейні циніки, для котрий це - просто бізнес.

"Картинка" каже протилежне. І шкода, що українська преса шукає красивої картинки, котра вписується в стереотипи щодо, наприклад, німецького неонацистського руху.

На жаль, відмежування від цієї провокації націоналістичних організацій - спадкоємців ОУН-УПА прозвучало надто слабо.

"Намір нікому невідомих людей, організацій, які видають себе за націоналістів, ще раз відзначити маршем у Києві свято Покрови розцінюємо як провокацію, спрямовану проти організованого націоналістичного руху та Української Держави в цілому", було сказано в заяві 9 організацій напередодні "маршу".

Організатори "Маршу" - провокаторська структура "Братство", бойовики "Патріоту України" і Українська націонал-трудова партія, імпортований з Росії расистський формат.

Вони взяли собі партнерами до походу організацію СПАС, повна назва якої - "Соціально-патріотична асамблея слов'ян". Цей же ж СПАС 4 листопада 2008 року виступив співорганізатором... Русского маршу в Криму. Провокатори всіх мастей, єднайтесь?

Зараз провокаторський симулякр з технологічного проекту стає субкультурою. Те, що починалося як технологічна розробка, починає жити своїм життям: "бойове побратимство" небезпечних хуліганських вилазок, власний напрацьований фольклор і стиль, дружні і сімейні зв’язки поміж "бійцями" збивають тусовку докупи.

Цинічний розрахунок координаторів починає отримувати грунт - і саме тому цих циніків необхідно зупинити, благо і Конституція (стаття 37), і Кримінальний кодекс (статті 67, 110, 161) передбачають покарання за пропаговані ідеї і здійснені справи.

Використання нацистської символіки і нацистських жестів повинне бути прямо кримінально каране - як пропаганда національної ворожнечі і виправдовування злочинів проти людства і проти українського народу.

Через десятиліття архіви стануть відкритими, і ми побачимо справжні кошториси, управлінські і медійні ресурси, котрі зараз кинуто на операцію "Україна нацистська", оперативні псевдоніми і гонорари українських Азефів і попів Гапонів.

Неонацистів з комуністами єднає їхнє люмпенство, відірваність від будь-якого коріння, відверте мавпування і відстювання чужих зразків. Вони - однаковий ідеологічний секонд-хенд, однакові спадкоємці збанкрутілих ідеологій і політичних практик.

Чи можна вимагати таких самих наслідків зараз і для радянської символіки і радянських жестів?

Великою проблемою у цьому процесі є надто високий рівень колаборації самих українців з радянським режимом, надто висока особиста залученість, відголоски комсомольської романтичної субкультури - аналогічної в свій час неонацистській сьогодні.

Саме тому для очищення від тієї спадщини спочатку потрібний суд над радянським режимом - з конкретними доказами, з адвокатами і прокурорами, свідками і звинуваченими. Злочини і злочинці - відомі, жертви - готові давати покази.

Антинацизм і антикомунізм - дві основні складові української боротьби за незалежність. Після загибелі обидвох окупантів їхні привиди і далі бродять Україною. Наше покоління має залишити їх для історії.

 

Остап Кривдик