Каолиция?

"У четвер зранку частина колег з фракції НУНС прийшли з пропозиціями образливої антиросійської направленості - легалізації історичної справедливості по воїнах УПА, у них були вимоги про вступ до НАТО і по Чорноморському флоту".

Андрій Портнов, народний депутат (БЮТ), 12 грудня 2008 року

Після двох спроб створити коаліцію між БЮТ і ПР у вересні та у грудні, зірваних несумісністю кадрових апетитів, на обрію виник вкотре воскреслий привид демократичної коаліції.

Тієї коаліції, котру скандалом Зінченка знищила Тимошенко в вересні 2005-го. Тієї коаліції, котру вона ж зруйнувала спільним голосуванням з регіоналами у вересні 2008-го.

Обидва рази Тимошенко успішно зобразила руйнівником коаліції президента і пропрезидентські сили.

Чи безпідставними є зауваження Ющенка і сумніви нашоукраїнців щодо успіху чергового союзу з ЮВТ? Чи справді надуманими є аргументи противників відновлення?

Використання міфологеми "демократичної коаліції" - небездоганне. Саме олігархи і колишні кучмісти грають "першу скрипку" в БЮТі.

Вірний боєць кампанії Януковича-2004 земельний магнат Богдан Губський - один з очільників партії, а керівник штабу сумнозвісної "ЗаЄдУ"-2002 Іван Кириленко очолює парламентську фракцію блоку.

Чільний консультант БЮТу Медведчук, котрого сателіт ЮВТ Онопенко повернув у Вищу раду юстиції, не потребує коментарів. Апелювання прокучмілого наскрізь БЮТ-у до помаранчевого спадку - маніпуляція.

2 вересня 2008 року БЮТ більш ніж чітко показав, чим для нього є коаліційна угода: шматком паперу, на якому можна написати що завгодно – він не збирається її виконувати. "Три сторіночки" у БЮТівській логіці є тільки формальним ключиком до влади: справжня суть регулюватиметься виключно кулуарно.

Навіщо програма, якщо достатньо декларацій? Навіщо створювати додаткові зобов’язання, крім персональних?

Ведучи переговори про коаліцію, БЮТ жодного разу не вибачився співпрацю з ідеологічними опонентами, не заперечив своєї антипрезидентської політики. Йти в коаліцію з партією, ведучи війну на знищення проти її лідера – це щось небачене в нормальній політичній практиці.

Уявімо собі дзеркальну ситуацію - хтось би вів переговори про коаліцію з БЮТ, паралельно проголошуючи потребу перетворити прем’єра в церемонімейстера при президенті.

Як ви вважаєте, наскільки успішними були б переговори з таких позицій?

Але чи справді були переговори? Хіба що для прикриття, справжні "коаліційні переговори" велися з кожним депутатом окремо. Процес перетягування депутатів тривав три місяці і за суттю не відрізнявся від кооптування більшості-2006 Януковичем.

Після близько десятка невдалих спроб зібрати голоси, змінити голову фракції тощо, результат сьогодні – скоріше, рейдерське захоплення і кінцевий розкол фракції НУНС. "Нашу Україну" силою втягнуто в старо-нову коаліцію.

Це все не має нічого спільного з повагою і пропозиціями співпраці, партнерством і компромісом.

У коаліційному процесі БЮТ виступав як антиінституційна і неправова сила. Заважає норма про поіменний список депутатів як додаток до коаліційної угоди? Скасувати! Не має права заступник фракції підписувати коаліційну угоду? Ну й що - комусь же ж все одно її підписувати треба...

За такою логікою можна і взагалі коаліційну угоду скасувати. Тільки тоді незрозуміло - навіщо в парламенті фракції, навіщо країні політичні партії, та й сам інститут коаліції як такий - домовилися, обрали прем’єра і кожен нормально вирішує свої питання...

Особливої уваги варта заява Портнова про необхідність винесення за дужки всіх "дражливих питань" - національної пам’яті, національної культури і національної безпеки.

Варто би було прямо так і сказати: "винести за дужки Україну, бо це - тема образливо антиросійської направленості". Складається враження, що у БЮТ - протилежні з нашоукраїнцями погляди на ці питання.

Але кого ж так подразнюють ці питання, які раптом треба за дужки виносити? Може, московських партнерів?

При все ще незакінчених переговорах БЮТ уже явочним порядком змінює кадри, просуваючи озвучувальника "дратівливих питань" Портнова на посаду голови Фонду держмайна, і не встидається заявляти, що шукатиме голоси ззовні, якщо новим партнерам він не підійде.

Саме це – прообраз майбутньої коаліції: на "молодших партнерів" ніхто і не збирається звертати уваги.

Втім, голосування за спікера Литвина показало: без участі комуністів більшості у Тимошенко немає.

Литвин же ж поводить себе як сателіт Тимошенко, озвучивши всі її тези, тільки в більш проросійській формі - засудив державну політику щодо Голодомору і відключення російських телеканалів, даючи зелене світло провокаторській комісії Коновалюка.

Здається, у Тимошенко є тільки один метод - метод грубої сили, загорнутої в об’єднавчо-антикризову обгортку. Вона веде дві гри одночасно.

Одна, позірна - відновлення демократичної коаліції задля боротьби з економічною кризою.

Друга, реальна - створення будь-якими методами більшості в парламенті. Така більшість повинна проголосувати за програму уряду, що забезпечить Тимошенко прем’єрське крісло до грудня наступного року.

Паралельна її мета - знищення Ющенка і президентської політичної сили як конкурентів на одному електоральному полі. Кінцева ж мета Тимошенко - президентське крісло-2010.

Скалічена ще до народження коаліція "Національного розвитку, стабільності та порядку" може цілком виявитися коаліцією російських інтересів, поглиблення кризи і популізму.

Остап Кривдик, політолог, активіст, керівник сектору стратегії партії "Наша Україна"